Меланхолія

1
Справи погані, загалом.
Сім’я погрузла в нескінченних боргах.
Я ніяк не можу знайти собі роботу, вірніше не хочу.
Немає в цьому світі роботи, яка мені б сподобалась.
Саме слово “робота” від слова “раб”, а я не хочу бути рабом.
Навіть бути письменником, що є моєю мрією, я не хочу, тому що це теж та сама робота.
Я хочу щоб гроші падали з неба. Чому гроші не падають з неба?
По просторах інтернету гуляють новини про невидиму планету-вбивцю, яка знищить Землю 22 лютого, знаєте, я її чекаю. Чекаю, коли настане Кінець Світу і покінчить з усім цим лайном. 
Але, оскільки по телевізійних новинах про це нічого не говорять, то швидше за все, це неправда.
Чергова фейкова новина ради піару.
2
Багаті будують собі нові магазини.
Бізнесмени вищої ланки і політики відмивають бабло за допомогою корупційних схем.
А мені потрібно всього лише десять тисяч грошей, щоб оплатити свої і мамині кредити.
Для когось поле бою, а для когось ігровий майданчик.
Згоден, що ситуація не з найгірших.
Є люди, справи у яких набагато гірше ніж у нас.
Але мене це не заспокоює.
Потрібно думати тільки про себе.
Всі люди егоїсти і думають тільки про себе.
Я мрію, як виплачу всі борги і почну життя заново.
Тільки зараз, тільки коли на тобі висить кругленька сума,
ти розумієш, наскільки раніше було добре, без всіх цих боргів.
Але, насправді, це не так.
Без боргів було теж хріново, адже саме із за цього ти і береш гроші в кредит.
“Від хорошого життя”. Ніхто крім тебе в цьому не винен.
Потрібно вчитися терпіти роботу.
Війна – це мир, так само як і свобода – це рабство. 
3
Чому в нашому світі є зловмисники, які навмисно роблять людям зло
і немає добровмисників, які навмисно роблять людям добро? 
Чому немає такої кредитної організації, в якій ти береш 500 грошей,
а тобі дають на 150 грошей більше, які не треба повертати.
Адже так повинно бути правильно.
Адже, у світі повинні бути добровмисники.
Ось уже скільки разів, протягом багатьох років,
я відправляю свій роман у видавництво.
Кожен день я безнадійно відкриваю свою пошту і чекаю листа.
Листа, де написано: “Вітаємо, пане Дмитро! Ми прочитали ваш роман і хочемо його опублікувати.
Ваш гонорар у розмірі 10 000 грошей вже на вашому рахунку. Дякуємо!”.
Але, листа все немає.
Це лотерея.
Всі ці люди, яких ми знаємо, якими захоплюємося, кожен день бачимо по телевізору – не просто талановиті люди, вони щасливчики. Володарі щасливих квиточків життєвої лотереї під назвою “Доля”.
Всі вони твердять тільки про одне: “Потрібно не здаватися і йти до кінця, і тільки тоді у вас все вийде!”.
Мене дратують ці слова.
Вам просто пощастило! Зрозуміли?
Все це, не більше ніж просте везіння.
4
22 лютого пройшло, ніякого Кінця Світу не сталося.
Шкода.
Але, все ж, вчені до сих пір не знають точної траєкторії польоту Нібіру і тепер пророкують Кінець Світу на 4 березня.
Що ж, добре. Чекатимемо.
Цим часом, борги ростуть.
Грошей і роботи як раніше немає.
Сірі дні поглинають.
Грошей немає ні на каву, ні на пачку сигарет.
На електронну пошту не приходить нічого, крім загроз колекторів, про те, що вони скоро приїдуть і виб’ють з нас все наше лайно. Що ж, хліб-та-сіль вам, суки. 
У нашому світі немає нічого хорошого.
Грошей немає – хочеться грошей.
Гроші є – хочеться чогось іще.
У тебе немає нічого – хочеться всього.
У тебе є все – хочеться більшого.
Безглуздий нескінченний кругообіг.
Хочу припинити свої страждання. Я невдаха. Мені просто не щастить.
5
Насправді, Кінець Світу настав для мене раніше строку.
Кінець Світу в моїй голові настав, коли ми зібрались компанією посидіти в ресторані.
Я заздалегідь відчував, що мені не слід було йти з ними.
Але, мене переконала подруга.
Я був сам не свій в компанії незнайомих мені людей.
А їх було чимало.
Ми сиділи за столом і мені як завжди не вистачило місця.
Мене посадили на самому куті, що ще більше додавало мені невпевненості.
Відчував себе некомфортно. Не в своїй тарілці. Зайвим.
Хлопці обирали між горілкою і коньяком, а я стояв біля них з руками всунутими в пусті кишені.
Мені не звикати пити за чужий рахунок.
Говорю всім, що гроші на картці. Хоч їх там немає.
Сіли за стіл. Розлили. Випили. Закусили.
Вийшли по курити. Так декілька разів підряд.
Зовсім невесело. Слухав і посміхався.
Слухав і посміхався для виду.
Стискав всю волю в кулаки, щоб не психанути і не піти геть.
Всі сміялись і веселились і ніхто навіть не здогадувався в якій я дупі.
Добряче вже накидавшись, вийшов в туалет.
По дорозі якась п'яна жінка “за сорок” схопила мене за руку і затягнула в танець.
Мене нудило. Занадто гучна музика.
Мені вдалося вислизнути з рук жінки і пірнути до вбиральні.
Побачив у дзеркалі п'яного змученого хлопця, який зовсім не вигрібав, що коїлось. 
То був я.
Повернувся за столик, взяв куртку, сказав, що йду курити.
Пішов додому. 
Мама одразу зрозуміла, що я був до нестями п'яний.
Вона насипала мені суп.
Але, я не міг їсти.
Я жбурнув тарілку з супом об стіну.
Почав сміятись. Сміх поступово переходив в сльози.
Перевернув стіл. Зламав стілець.
Запитав у себе: “Невже це і є доросле життя?”
Мама ніколи не бачила мене таким. Сказала, щоб я її не лякав.
Мати боялась, що в такому стані я міг з собою щось зробити, знаючи мої суїцидальні настрої.
Я сам боявся, що міг з собою щось зробити, знаючи, що світ - лайно.
Надів куртку, сказав мамі, що все буде добре і пішов топитись в річці, наостанок розбивши вікно в дверях.
До річки я так і не дійшов.
Я впав і валявся на узбіччі дороги, дивився на зірки і плакав.
Мені було холодно і хріново, я потихеньку замерзав. 
Пішов додому і заснув на порозі. 
Цікаво, що робили мої незнайомі друзі в ресторані весь цей час?
Я хотів, щоб всі люди на Землі померли...
6
4 березня мені прийшов довгоочікуваний лист із видавництва, в якому було написано: "Вітаємо, пане Дмитро! Ми прочитали ваш роман і хочемо його опублікувати. Ваш гонорар у розмірі 10 000 грошей, вже на вашому рахунку. Дякуємо!"
Я не повірив своїм очам. Серце шалено калатало.
Я прочитав лист ще раз. Я перечитував його, поки не вивчив напам’ять.
10 000 грошей, якраз щоб розрахуватися з боргами, і почати життя з самого початку, як я і хотів.
Ну невже мені пощастило?! 
Такого не може бути.
Я виграв у цю кляту лотерею. О, так, дідько! Всім ворогам на зло.
Всім тим, хто в мене не вірив. Я це зробив.
Я сказав про це мамі і вона розплакалася.
Я плакав разом з нею. Це найщасливіший день у моєму житті.
Але, ввечері людству прийшов кінець… 
По телевізору сказали, що до Землі рухається невидима планета-вбивця Нібіру, яка зітре з лиця Землі все живе і неживе.
Нас більше не буде. 
Кінець Світу в день, коли здійснилася моя мрія?
Ну звичайно ж. Я ж найбільш невдачлива людина на планеті.
Я навіть живу на планеті, якої скоро не буде. 
Ну що ж, залишилося буквально пару годин до Кінця.
Поки я ще живий, потрібно було дещо зробити, такої можливості більше ніколи не буде.
Я зайшов на сайт кредитів, де був винен, увів реквізити і сплатив усі свої і мамині кредити.
Я вільний, я щасливий, я ж цього так хотів.
Хотів почати життя заново. Але жити мені залишилося всього нічого.
За вікном потемніло. Нібіру закрила собою Сонце. Землю почало трясти. 
Я взяв маму за руку і ми вийшли на вулицю.
На вулиці все стало червоного кольору.
Тримаючись за руки, ми дивилися на вогняну кулю Нібіру, що стрімко наближалась.
Планета летіла прямо на нас.
Телефон в кишені завібрував, я дістав його і побачив СМС в якому було написано: "Дякуємо, ваші борги успішно погашені! Тільки для вас діє акція аж 0% на наступний кредит! Поспішайте заповнити анкету!".
Я посміхнувся. Я це зробив, я погасив кредити.
Це було останнє, що я бачив, перед тим як Нібіру зіткнулася з Землею і назавжди знищила людську расу.

KolohoydaRoman
Опубліковано: 16 кві. 2021. 13:48
Починаючий письменник Дмитро чекає довгоочікуваного листа з видавництва, куди він посилав свій дебютний роман. У нього проблеми з друзями, кредиторами, та щей ці пригнічуючі новини про наближення Кінця Світу...
0 коментарів
Коментарів немає! Ви можете написати перший коментар до цієї публкації!