МОЗ повідомляє

Я купив собі класні штани.
Світлі і нарядні.
З моїм дистрофічним тілом важко знайти собі відповідні штани в секонді.
А ці, ну прям ідеально підходять. Ясна річ, я буду носити їх коли потеплішає.
А зима вже майже закінчилася.
На дворі вже майже березень.
Ми з мамою тільки ось сиділи і думали, як пережити цю чортову зиму, а вона вже ось, майже і закінчилася.
Скоро довгоочікувана весна. І скоро я буду бродити по розквітаючій абрикосовими деревами вуличці, 
сонячним весняним днем. У своїх нових світлих штанях і улюблених сонцезахисних окулярах. 
Правда, в грудні від невідомої хвороби почали гинути китайці, але нічого страшного, їх все одно там багато. 
Та й нам до Китаю не півкроку. 
У січні я поїхав в Київ, щоб заробити собі на поїздку у Львів, щоб знімати там кіно.
Тим часом китайців стало ще менше, а хворобу назвали новим видом корововіруса або просто коров'ячим грипом. 
Нічого нового. Вони постійно чимось хворіють, тому що жеруть всяку гидоту.  
У лютому з горем навпіл, я все таки зняв кіно. Вийшло лайно, звичайно, але я все одно відправив його на Фестиваль, на який я так мріяв потрапити. Я уявляв як я вже йду по червоній доріжці в своїх нових світлих штанях. 
Спалахи фотоапаратів миготять перед очима, але мені пофіг, я ж в своїх улюблених сонцезахисних окулярах. 
Задоволений і щасливий, махаю їм рукою. Передаю повітряний поцілунок. 
А ось уже й початок березня. 
Я повертаюся у Київ після зйомок у Львові. По новинах передають, що епідемія корововіруса досягає Європи, мовляв, вірус передається повітряно-крапельним шляхом і одну таку повітряну краплю привіз з Китаю якийсь доброзичливий італієць. Він поцілував свою маму по приїзду додому і тим самим заразив її смертельною хворобою. Майже так само сталося і в інших країнах Європи.
Але, подумаєш. Європа. Де вона, а де ми. Нас розділяють далекі тисячі кілометрів. Нічого страшного. До нас ця зараза не дійде. 
Початок березня. 
Нам радять частіше мити руки і не дивитися в очі китайцям. 
У прокат виходить новий український фільм, на який я давно хотів піти. Я планував сходити на прем'єру в свій улюблений кінотеатр. 
Тим часом, в Європі серйозна епідемія корововіруса. Всі повернулися з Китаю і почали цілувати і обіймати своїх рідних, не помивши при цьому руки. Як відомо, в Європі повно наших співвітчизників, які натовпами рушили назад в Україну. І я дуже сподівався, що вони не забули помити руки, перед тим як сісти в літак.
Мені прийшло повідомлення від Фестивалю. Вони взяли мій фільм до конкурсної програми, яким би лайняним він не був. Я щасливий і задоволений. Нарешті. 
Що мені той корововірус, коли мій фільм взяли на Фестиваль. Життя - не таке вже й лайно, виявляється. 
І ось я сиджу такий на роботі, в гарному настрої перед походом в кіно і дізнаюсь, що мій улюблений кінотеатр закривають на невизначений термін у зв'язку з епідемією корововіруса. 
МОЗ повідомляє, що у нас з'явилися перші інфіковані, число яких стрімко підвищувалось. 
Пізніше мені приходить лист від Фестивалю, в якому написано, що: "Фестивалю в цьому році не буде, все погано і ми всі помрем".
Що ж. 
Не будемо впадати в паніку. 
Буду все таки частіше мити руки і все буде Ок. 
На наступний день я гину від температури. Країна переходить на загальний карантин. Я дзвоню в лікарню, а мені кажуть, що всі машини зайняті, в місті повний колапс, йдіть, повзіть як хочете самі. Ну я і поповз. Кордони перекриті. Потяги не ходять. Насувається повний апокаліпсис. Справа рухається до повного вимирання людства. А я повзу по вулиці в лікарню з температурою 39,5. Вулиці сірі і спустошені. Над країною нависла невидима загроза, немов вибухнув ще один Чорнобиль. Мене зустріли люди в захисних костюмах і протигазах. Я втратив свідомість.
Наче замало лайна сталося за цей період. Тому в NASA повідомили про наближення до орбіти Землі астероїду, що нагадує по виду гігантський шматок собачого лайна, розміром з Нью-Йорк. 
А в Китаї обертів набирає новий, крисячий грип, який поширюється по світу в два рази швидше ніж коров'ячий. 
"Тепер нам точно хана", - підсумував президент в своєму відеозверненні. 
Але слава богу, все це мені наснилося, поки я був у відключці. Хотілося б, щоб ситуація з корововірусом теж виявилася сном. Але, на жаль, це не сон. Половина країни заражена.
Поки я лежав в інфекційному відділенні, я думав про свої світлі і нарядні штани, про розквітаючу абрикосовими деревами вуличку, я уявляв, як я приїду додому, помию руки і міцно обійму свою рідну матір. Тест на корововірус дав негативну відповідь, мене просто продуло на роботі. Мені видали захисну маску і виписали з лікарні. 
А в травні вчені винайшли довгоочікувану вакцину від коров'ячого грипу. Перші свідчення на людях дали хороші результати.
МОЗ повідомляє: корововірус виліковний! Все потихеньку почало приходити в норму.
Абрикосові дерева вкрилися зеленими листями. На вулицях ще можна побачити людей у захисних масках. Але метро і громадський транспорт вже ходить. Арома Кава та інші кафе та ресторани урочисто відкривали двері, немов це їхні перші робочі дні, з різнокольоровими повітряними кульками зустрічаючими біля входу. Це було схоже на Велику Перемогу 9 травня 1945 року. Люди знову гуляють на вулицях. Всі раді і щасливі, цілуються і обіймаються, сміються і плачуть. Пандемія зупинена. Війна з невидимим ворогом закінчена. Я вітався і обіймався з усіма перехожими людьми, тому що, вже можна ...
Як тільки відкрили залізничні сполучення, я відразу ж взяв собі плацкартний квиток у своє рідне містечко, де мене чекала мати. Я сходив на прем'єру українського фільму, на який я хотів. В улюбленому кінотеатрі був аншлаг. Повно народу. Як же все таки це прекрасно. Ніколи я не думав, що буду радий бачити стовпотворіння людей. 
Мені прийшло повідомлення від Фестивалю, де вони назвали нову дату проведення.
Фестивалю бути! 
Я приїхав додому. Я в своїх світлих і нарядних штанях, в сонцезахисних окулярах, йду додому по розквітаючій абрикосовими деревами вуличці, теплим весняним днем. Йду додому. А в кишені лежить захисна маска, яка нагадує про ті жахливі події всесвітньої пандемії корововіруса. Я зайшов додому, помив руки, тому що це вже увійшло в звичку і обійняв свою рідну матір.
Ми пережили цю чортову зиму. 
Через місяць я знову повернувся у Київ, щоб представити свій фільм на Фестивалі. Я в своїх світлих і нарядних штанях на червоній доріжці, перед очима миготять спалахи фотоапаратів, але мені пофіг, я ж в своїх улюблених сонцезахисних окулярах, махаю їм рукою і посилаю повітряні поцілунки.
KolohoydaRoman
Опубліковано: 16 кві. 2021. 14:20
Напів реальна і напів вигадана гумористична історія про пандемію корововіруса.
0 коментарів
Коментарів немає! Ви можете написати перший коментар до цієї публкації!