Опівнічна варта

25 переглядів

- Ну, все, все, заспокоївся? Ось і молодець, а тепер час спати і запам'ятай синку, ніяких демонів чи інших подібних істот не існує, так що забудь усе те, що чув сьогодні од того дивного чоловіка якого ми зустріли, він просто безглуздо пожартував, не більше.



   "  Тату, рідний, як же ти помилився у той день і як же гірко від розуміння того, що в омані того твого вислову, нам усім довелося переконатися тієї ж ночі.


Стільки років пройшло з того моменту, а я до цих пір і в усіх самих найдрібніших подробицях пам'ятаю події тієї ночі, нічого не поробиш, бо вони назавжди вкарбувалися у мою підсвідомість, підсвідомість п'ятирічної дитини... І знаєш тату, ти точно знаєш, що всі ці довгі двадцять три роки які пройшли з того моменту вони не дають мені спокою: Пам'ятаю як прокинувся від звуку битого посуду на кухні і пам'ятаю як поглянувши у вікно уперше побачив настільки дивовижний, яскравий, повний місяць за ним. Чи все ж він був повністю звичайна і просто через ті події я сам вигадав для себе ось цю яскравість, напевне це єдине в чому я невпевнений і досі, вибач, що запевняв, що пам'ятаю усе.

    Від усіх цих міркувань, незнайомця відволікає неймовірне відчуття болю і жару в районі грудей,  жару який з кожною хвилькою робиться лише сильнішим, зростає, стає все біль і більш нестерпним. Немовби намагаючись приборкати це відчуття, чоловік підійнявши долоню уверх швидко опускає її на праве плече і проводить пальцями униз, повторюючи ними контур величезного шраму схованому під одягом.

- Уже тут, - схоплюючись на ноги, промовляє він про себе.


    Від цього різкого руху, потертий, дуже старенький, сірий плащ, який досі просто був накинутий на його плечі, колихнувся падаючи до низу і підійняв хмарку пилу з підлоги трошки понівеченого, сараю - прибудови, в якому людина чекала увесь цей час.  Ледве чутно, але все ж заскрипіли трухляві половиці, які наче глузуючи не зважали на м'які, легкі кроки, якими намагався йти чоловік. Подібне йому не сподобалось і кинувши швидкий погляд собі під ноги, незнайомець зробивши швидкий, майже непомітний рух , довгим, тихим стрибком, перелетів увесь шлях до виходу, а це на хвилинку було метрів сім, а то і більше. Дивно, ніколи б не міг подумати, що подібний стрибок можливо виконати безшумно, але це було саме так. Шкіряні чоботи легко торкнулися трави і незнайомець ледве махнувши руками, щоб зберегти рівновагу застиг коло одвірку наче якийсь час не наважуючись покинути цей свій тимчасовий притулок.


Навколо царювала ніч і  якби не світло яке дарували місяць із зірками, то в цій повній, непроглядній темряві неможливо було б зовсім нічого розгледіти.

" - Такий же холодний, байдужий і спокійний як і тоді,  - піднявши голову і подивившись у небо, зауважив чоловік наче говорячи все це повному місяцю, -  Існують у світі ті, хто стверджує, що з часом ти потроху змінюєшся, стаєш іншим, дивно, як на мене, ти такий ж самий як і був тоді, і зовсім не змінився навіть через стільки років.

    Ця думка швидко ковзнула в свідомості людини і так же швидко потонула в якійсь повній порожнечі, наче в одну мить, він очистив свій розум від усього зайвого, не залишаючи нічого, що могло б його відволікти.



      Смикнувши на себе плащ, що зачепився за невеликий кущ коли він плигнув, незнайомець ступив на ледь помітну стежинку витоптану посеред трави і по ній рушив уздовж розташованих з обох її боків будинків. Похилі, старенькі, вони викликали почуття занедбаності і покинутості, а відсутність будь якого світла у їх вікнах, лише підтверджувало ось цю думку.

Раптом, зненацька зірвавшись, вітер з неймовірним завиванням пронісся поряд з людиною і влетів у гілки старої груші яка в цю ж мить, не по своїй волі вдарила ними по даху найближчої до себе халупи. Звук од цього удару був настільки гучний, та страшний,що більше походив на розлив грому, але незнайомець навіть не озирнувся у той бік, як це зробили б багато хто опинившись в подібній ситуації і за спинами котрих, сталося би подібне. Дивно, раніше його занепокоїв скрип дощок під ногами, а зараз такий гучний звук не мав ніякої реакції, цікаво чому?  Але не даючи відповіді на це питання, чоловік опустивши голову, ніби не бажаючи зустрічатися поглядом з місяцем, продовжував повільно крокував уперед, доки не опинився на головній площі цього невеличкого містечка, площі навколо котрої зібралися всі значні будівлі поселення: міська ратуша, будинок місцевого старійшини і звичайно ж таверна, куди без стільки цінного закладу з якого в міську скарбницю постійно надходить частина прибутку.

   Пройшовши ще трохи, чоловік зупинившись, почав знімати свого плащ повільно розв'язуючи невелику мотузку, що утримувала того на ньому. І все це він робив так повільно, спокійно і невимушено, навіть не підозрюючи про те, що за кожним його рухом прямо зараз із нічної темряви стежать кілька пар, налитих кров'ю очей, очей власники котрих прагнуть що якнайшвидше влаштувати черговий кривавий банкет, у неймовірній спразі скуштувати знову свіжої плоті. Чи все ж він знав?


    Вичікуючи у повній темряві деякий час, власники цих очей дивилися на самотню людину і на кінець вирішивши що пора, раптом вирвалися із тіней, в яких ховалися. Місяць в ту ж секунду освітив їх своїм сяйвом, показуючи неприємну картину того, як слина справжнім водоспадом котиться з відкритих пащек мерзотних істот про яких читати хочеться лише на сторінках старих книг. Відбився наче од сталі від їх великих, довгих, гострих зубів.

Потвори прагнули м'яса, були переповненні цим бажанням і хотіли полювати, полювати на здобич яка сама прийшла до них. Вони вважали себе мисливцями, господарями і навіть не підозрювали того, що насправді є лише здобиччю.




       Відштовхнувшись од землі, ще до того моменту, як скинутий людиною плащ упав на неї, у повітря з п'яти різних напрямків злетіли п'ять величезних, темних туш і саме водночас з цим стрибком, незнайомець торкнувся пальцями висувних пластин на своїх рукавицях.  Почулося тихе клацання яке йшло від схованого там механізму який спрацював, а далі відкрилися потайні відділення і вниз до ніг людини з обох боків, впали конусоподібні леза, закріплені за кілька сантиметрів один від одного на гнучкій основі.


Один швидкий рух торсом і така на перший погляд дивовижна зброя зі свистом описавши в повітрі дві великі дуги почала набирати швидкість. Незнайомець використовував її подібно батогу, коректуючи помахи, затримуючи їх, смикаючи на себе, або пускаючи хвилями і тим самим створюючи справжній кривавий дощ, який щедро йшов завдяки крові монстрів. Двоє з нападників ще в польоті втратили голови і їх бридкі тіла не долетівши  до цілі, звалились в пилюгу. Решту із тих хто залишився, незнайомець змістившись у бік, пропустив повз себе, але, приземлитися вони нормально вже не змогли. Їхні тіла, лапи, морди, все було понівечено лезами. Всього в одну мить, погрозливе гарчання яке наповнювало все довкола, перетворилося на жалібне скиглення.

Слідом за цими п'ятьма, з усіх куточків села подібно до хвиль на озері у негоду, вдарили і ще більше подібних на бридких, наголо бритих собак яких вивернули навиворіт створінь. Як же їх було багато, здавалося, що від їх кількості повсюди, немає навіть вільного місця, де б можливо було ступити не зачепившись за одну із них, але чоловік навіть не здригнувся. Впевнено володіючи своєю зброєю, він, постійно пересуваючись і звільняючи ударами собі місце, завдавав нових і нових ударів, уникав випадів, бив так, щоб обмежити пересування ворога, охоплюючи " батогами " величезні зони, особливо з боків  і позаду себе.


     Монстрів було навіть занадто багато і їх кількість лише заважала їм, а незнайомець рухаючись між ними в якомусь лише йому відомому ритмі, продовжував бій. Якщо на мить уявити, що він не був озброєний, то те, як він переставляв ноги, те, як володів собою і своїм тілом, те як згинався в той чи інший момент бою, було більше схоже на якийсь танок. Так, саме на танок, танок який зачаровував своєю жорстокістю, але був у чомусь навіть прекрасним.
     Понівечені та поранені туші валилися на землю з усіх боків, краплини крові від глибоких порізів забруднювали стіни будинків, вікна, одяг чоловіка, його обличчя. Якоїсь миті, зрозумівши, що їм не впоратися з цим схожим на людину " монстром" , кілька тварин повернувши і кинувши своїх, кинувши вбитих, та поранених, кинулись тікати. Помітивши це, чоловік піддався уперед, викидаючи руки у їх напрямку. В цей момент його дивна зброя витягнувшись кинулась навздогін і дотягнувшись до задніх лап істот закрутилась навколо них і відсмикнула тих назад, де завершила почате.



Бій закінчився настільки стрімко, як і розпочався, і тепер це ще зовсім нещодавно тихе місце виглядало як полотно зіткане із самої суті жаху, усюди куди не подивись валялися шматки розірваних тіл, відрізані голови, та понівеченні кінцівки. А далі було повторне натискання на пластини, знову пролунав уже знайомий цокіт механізму, після чого зброя повільно втягнулася в ніші, з яких і вислизнула раніше.


   Кинувши швидкий погляд на місяць, наче цим самим намагаючись тому щось сказати, чи навіть скоріше довести, чоловік нахилившись підійняв з землі свій плащ і накинувши той на себе попрямував у бік таверни, зупинившись прямо перед дверима якої грюкнувши по тій декілька разів кулаком голосно вигукнув.

Folsi
Опубліковано: 28 сер. 2022. 13:59
0 коментарів
Коментарів немає! Ви можете написати перший коментар до цієї публкації!