ГУСАРКА СОФ'Я

 

Я втиснув кульку в носику краника і повз неї видобулось кілька жалюгідних крапель. Цього було явно недостатньо, аби змити мильну піну з рук. Я оглянув вагонний сортир – жодних ознак рушника і паперу. Витер руки об стегна, щільно встромлені в лосини. Поглянув в запльоване дзеркало. З нього на мене споглядав красень. Чорнявий, кучерявий. З гострим поглядом карих очей і хвацько закрученими тонкими вусами. Нарцис! Поправив гусарський ментик. Він звисав на лівому плечі, злегка прикриваючи могутній торс в легких чорних кучерях. Аполлон! 

Двері туалету з розмахом прочинились і гепнули мене по плечу. Я аж підстрибнув від несподіванки. Всередину проникла голова Еркюля. Лиса, масна головешка з придуркуватими вусиками. Я з силою наліг коліном на двері і затис ту нахабну голову. Пуаро заскавулів, зарохкав і з труднощами висмикнув свій «робочий інструмент» з пастки. Двері гримнули і з них звалилась маленька тріснута табличка «сделано в СССР 1982». Я повернувся і натиснув босою ногою на педаль унітазу (це ж напевно називається унітазом), внизу відкрилась кругленьке віконце з виглядом на біжучу стрічку шпал. Раковина омилась сльозами і хрипло, натужно закашлялася. Я погупав педалькою, чи не прорветься ще який-небудь плювок рідини. Ні. Лише протяжне скрипуче завивання протягу в пустій трубі. Нехай тепер, малий серун, чекає наводнення. Ще раз зазирнув у мутне дзеркало і вийшов. 

Міцно пообнімавши бельгійського товстуна, доки зміг із ним розминутись, я вступив до ресторанної зали. Один величезний стіл, врізаючись своїми краями в животи гостей, втискав їх зі стільцями в стінки вагону. Зверху на ньому насипом, в кілька прошарків, громадилась величезна купа блюд, тарілок, мисок… Так наче то все було витрушене з мішка. Під гойдання вагону страви перестрибували з одного посуду в інший. Напої рясно захлюпували всю їжу. Усе стрибало, дзвеніло, совалось, булькало, цямкало. 

Гості щільно тулились один до одного так, що лікті доводилось тримати перед собою. Видовище нагадувало поїдання ще живої гусені зграєю ошалілих з голоду богомолів. Незважаючи на задуху та спеку, ніхто не виказував невдоволення. 

Різноманітність убрань запаморочувала. Фраки, смокінги, френчі, лати, халати, кімоно, пальто, піжами, сарафани, вишиванки, сорочки, туніки, бікіні. Сукні бальні, коктейльні, вечірні, будуарні, пишні, строгі, відсутні… Усі намагались з якомога більшим пафосом відобразити стиль своєї епохи. Найпривабливіше виглядала пані праворуч. Повна, недоречно пишно вдягнута маркіза де Монтеспан. Уся в громіздких жабо, бантах, буфах, стрічках… Вона метушилась, крутилась і вимочувала всі аксесуари свого туалету в вінегреті, солянці, соусі тартар. Ліворуч вабила погляд – абсолютно гола, мініатюрна краля, з непропорційно великим бюстом. Її обличчя закривала медична маска, а через плече між груди спускалась блакитна стрічка з написом «місс карантин 2020». Яка дивна назва населеного пункту – подумав я. Від поштовхів вагону її цицьки товклись по салату олів’є, холодцю та заливному язику, розкидаючи шматки страв по тарілках, чашках і фужерах сусідів. Ніхто з джентльменів поряд не виказував занепокоєння. Маска дуже заважали їсти, але напевно культура чи релігія того часу та місцевості не дозволяла жінкам знімати цей атрибут в присутності чоловіків. 

Я пошукав поглядом кохану. Її ніде не було. Де ж вона? Через галас у вагоні кричати не було змісту. Але все-таки зробив спробу: 

- Коньяку! 

 

І мені передали бокал вина. Що за неподобство! Я повторив спробу. Знову бокал вина. 

В протилежному кінці вагону відчинились двері в тамбур. Там знаходився натовп курців, закутаних в цупкий туман диму. Вони палили довгі та короткі люльки, кальяни, сигари, сигарети, папіроси, махру в газеті, ванільні самокрутки, айкоси, ґло, вейпи, клеїли нікотинові пластири на ясна, капали якусь бурду в очі та вуха і навіть робили нікотинові клізми… З цього тютюнового хаосу, заливаючись дзвінким сміхом, вискочила моя наречена. Моя квіточка! Моя пелюсточка! Хтиві ручки курців обліпили її тендітну фігурку. А вона ж так боїться лоскоток! Хижі, покриті жовтизною смол «щупальця» ніяк не відлипали від інтимних місць моєї пташечки. Аж поки вона з третьої спроби, з гуркотом та реготом, не захлопнула двері. Зламавши, при цьому, кільком наполегливішим залицяльникам пальці. Проте ніхто з джентльменів не виказав роздратування. 

О! Миле моє чарівне янголя. Мій херувимчик! Її невагоме шовкове плаття, без рукавів та бретельок, легкою хвилею спадало до п’ят, тримаючись лише на високому бюсті, зачепившись краєм тканини за тверді сосочки. Ніжну голівку прикрашала величезна зачіска в формі піратського корабля. З щоглами, парусами, «веселим Роджером» і навіть якорем, що баламкався біля скроні. 

Її божественне личко осяяла широка промениста усмішка, оголивши міцні, дебелі зуби з шпарками між ними. Моє миле лоша! Вона встала навшпиньки і замахала ручкою. Я помахав у відповідь і окликнув: 

- Коньяку! 

 

Ага! Це вона не мені махала. Ну то й що ж. 

Знову передали бокал вина. Я зітхнув. 

В потилицю дмухнув протяг. І по очах та ніздрях полоснуло гострим, разючим запахом, наче хтось розлив бідон трояндового спирту з критичною концентрацією амбри. Ну так! Це з клозету вивільнився Еркюль. Він поклав своє черево мені на маківку і, кривлячи свою мармизу пафосними гримасами, відправив з пальця повітряний поцілунок до моєї ягідки. Я струсив це жалюгідне явище природи з себе, і воно попхалось вздовж стіни в протилежний кінець вагону. 

Куди це він скерувався! Я підскочив і гнівно заричав. 

- Коньяку! 

 

Натомість вкотре отримав бокал вина. 

Пуаро підіймав стілець з гостем, впирав того колінами в край столу і перекидав. Доки гість, відбившись ліктями, звалювався назад, детектив просувався далі і проводив цю маніпуляцію з наступним. Так, створивши своєрідну хвилю, він швидко пробрався на протилежний бік. Я хотів зробити спробу затримати його. Але роздумав і вкотре попросив коньяку. Традиційно отримав бокал вина. 

Товстун кинувся в обійми до мого промінчика. Моєї зірочки! Зросту грубаса якраз вистачало аби втиснути свою пику в її перси. Вона ніжно поклала долоні на його посічену складками жиру потилицю. 

Я люто гримнув долонею по столу! 

- Коньяку! 

 

Нарешті з курильного тамбуру вивалився візочок і розірвав безсоромні обійми. За візком з рук курців, мов з густих хащів, випала офіціантка-провідниця. Старушенція з вульгарним вечірнім макіяжем, у відвертому костюмі покоївки, що складався лише з корсету, вузького мереживного поясу-спідниці і панчох, що ледь сягали вище коліна. В кривих губах стирчав довжелезний мундштук з тонкою папіроскою. Суворе обличчя вказувало на відсутність будь-яких лоскотів. 

Вона посунула візок вздовж стіни і вже научені гості самі вистрибували на стіл, притискаючи однією рукою стілець до сідниць. Вальяжно продефілювавши до мене, вона нахилилась, пихнула мені димом в обличчя і, піднявши брови, уточнила: 

- Коньяку? 

 

Ну, звісно! 

- Коньяку! – Я аж підскочив на стільці. 

- У Вас за вино не розраховано. – Вона розвернулась з наміром покинути мене. 

 

Перший гість вже вискочив на стіл. Ай-ай-ай! 

Я різко піднявся! Ах так! Схопив всі бокали з винами. Забарився. Поклав назад, відокремив один і, схопивши решту, з розмахом кинув позад себе! Задзвеніло розбите скло. Офіціантка зацікавилась. З гостей ніхто не виказав занепокоєння. Я витяг з кишеньки ментика гаманець, щільно набитий купюрами. Добув усі і жбурнув на стіл. Папірці закрутились в повітрі і поволі почали опадати на страви. 

 

- «Кєрєнкі»? Не приймаємо! – Але цього разу не поспішала, курила у надмірно театральній позі. 

 

От на, маєш! Гості почали збирати зі столу купюри та користатись ними як серветками. 

Я відв’язав мішечок з монетками від поясу лосин. Струснув – біткоінти дзвінко засміялись. Розпустив шнурівки на гичці мішечка і висипав монетки на підлогу. Вони з дитячим заливним сміхом, відбиваючись під різними кутами від поверхонь, розлетілись по всьому вагону, мов перелякані миші. 

Провідниця широко усміхнулась, оголивши великі, жовті прокурені зуби. Простягла руку долонею вверх і загнула всі пальці, крім вказівного. Біткоінти з писком почали злітатись на кінчик її пальця, складаючись в акуратний стовпчик. Остання монетка стала на ребро і закрутилась. Так швидко, що здавалась кулькою. Потім на кульці проступили контури континентів і вона стала схожою на глобус, що повільно обертається. Лише мерехтіння виказувало ілюзорність глобуса. Монетка-кулька розсвердлювала в золотий пил спідню монетку, потім наступну. І так стовпчик осипався дорогоцінним порошком. Нарешті глобус добрався до пальця і одразу вибухнув, перетворившись на хмарку блискучого пороху. Вся ця пилюка миттєво здійнялась та огорнула офіціантку. Її макіяж полагіднішав, волосся забарвилось, зуби побілішали, зморшки на шиї розгладились, бюст піднявся, стегна звузились, зникла целюлітна кірочка та сіточка синюшних капілярів. Не те щоб вона стала красунею. Але то вже була така собі мадам. Твердо за сорок, підготовлена до інтенсивних рольових ігор зі ще палким чоловіком. Або чоловіками. 

Вона клацнула губами, потім пальцями, підморгнула і, видобувши з візка пляшку, жбурнула в мене. 

- Коньяк! 

 

Я ледь упіймав. 

Етикеткою служила якась недоречна газетна вирізка з фото Рузвельта, Черчилля і Сталіна в Ялті. Але це якраз свідчило про високу якість і благородне походження напою. Я хутенько відкоркував пляшку. Виплеснув вино з залишеного бокалу, ретельно протер його «кєрєнкою» і наповнив золотавою рідиною. 

Підняв бокал в напрямку маркізи. Вона дурнувато захихотіла, розкидаючи своїми пишними рукавами рататуй і фаршировані яйця. Потім я повторив цей жест «місс карантин 2020» – та заґиґотіла якимось неприроднім чоловічим басом, гупаючи грудьми по вінегрету, лососевій, осетровій та кабачковій ікрі. Нарешті я простягнув келих у напрямку моєї нареченої. Моєї веселки! Мого натхнення! 

Вона надалі втискала в свої перси цю огидну мармизу, що рохкала і прискала від задоволення. Моя сніжинка, моя хмаринка мені підморгнула і, залишивши ліву долоню на лисій потилиці, правицею відгорнула полу піжонського піджака Пуаро. Витягла величезне портмоне і, маніпулюючи пальцями лише однієї руки, видобула з нього грубезний стос крупнономінальних єн, юанів та кефалей. Закинула їх на корму своєї корсарської фризури і таким же легким жестом повернула портмоне на місце. 

Я підскочив! 

Ах, ти моя флібустьєрочка! Ах, ти моя корсарочка. 

Я закричав! 

- За мою кохану шаланду…брр шалаву… ойой, Шветлану!! 

- Шоня, милий, Шофія! Не буянь, а то спатимеш на дивані. – Пригрозила мені моя суджена. 

- Та хоч в тамбурі стоячи!!! Моя ти Шаломійочка! 

 

ПЕРША ЗИМА 2021

Leonidld
Опубліковано: 20 травень. 2021. 20:00
Наповнений гумором містичний абсурд....
0 коментарів
Коментарів немає! Ви можете написати перший коментар до цієї публкації!