КРУК

У темній кімнаті метушились кольорові плями світла. Швидка, безглузда зміна відбитків подій, випромінених телеекраном. Мов люмінесцентні бактерії, плями повсюди ковзали, окреслюючи форми предметів та людей. Крук тихо спостерігав те, як Той на дивані закинув назад голову і розкинув руки. Вона повільно просунула своє коліно між Його стегон і вперла в пах. Нахилилась і почала пестити та цілувати Його обличчя. Він не ворушився. Її пестощі перейшли на шию, плечі, потім груди. Опустилась колінами на підлогу та вкрила поцілунками і покусуваннями Його живіт. Далі… Нижче... Його рука лягла їй на потилицю, почав лагідно повстати волосся в такт ритмічних рухів Її голови. Під пасмами у вусі заметушилась блискуча сережка – маленька пташка з розкритими крильцями.

Круку затуманилось в очах, він витер їх рукою. Долоня була вологою – сльози. Погляд сфокусувався на шибці вікна – на ній налип напівпрозорий відбиток сухого, витягнутого обличчя. Крук дістав сигарету, встромив в рот, але схаменувся. Ще раз кинув погляд крізь вікно на метушню тіней та людей в кімнаті та тихо відійшов від будинку.

По дорозі зайшов в «Калинку». Сто. Ні. Сто п’ятдесят. Не бере. Ще сто. Ще. Сто… Сто… Сто…

…Віта увійшла в квартиру. Посміхнулась своєму тьмяному відображенню стрункого силуету в скляних дверях кухні. Увімкнула світло, за столом сидів Крук. Відірвав тяжкий погляд від підлоги, повільно перевів пусті, позбавленні іскри очі на дружину. Піднявся і з силою вдарив її в губи. Віта звалилась з ніг.

Все зрозуміло. Він дізнався!

Крук копнув Віту в стегно. Підскочила, рвонулась. Удар коліном знову кинув її на підлогу. Віта схопила пательню, махнула навмання. Потрапила в коліно. Круку загарчав, оперся на стіну. Кинулась в коридор, у ванну кімнату… Не встигла замкнутись. Отримала поштовх у груди. Заточилась, звалилась у ванну. Вперся коліном їй в сонячне сплетіння. Нещадно загамселив кулаками. Закривалась руками. Не рятувало.

Бив, доки не втомився. З рота текла слина. Спинився. Втерся. Вирвав з мочки її вуха сережку у формі пташки. Жбурнув у вмивальник. Витяг ногу з ванни, зняв душик з гачка і, відкрутивши холодну воду, кинув його на голову Віти. Та заходилась тихим риданнями, омиваючись сльозами, кров’ю, слиною та холодною водою.

Крук вийшов, мало не збив Андрійка. Пройшов на кухню, забрав почату пляшку і, так і не помітивши п’ятирічного сина, пройшов в кімнату, де, виснажений алкоголем та побоями, за мить захропів.

Андрійко стояв посередині коридору і гриз вказівний палець. Він дивився на пальці ніг. Груди стискало. Пусту цистерну тіла наповнили гулкі гепання серця. Гуп… гуп…  Все повільніше та повільніше… Зовсім припиняється… З’являється тривожне відчуття… Страх… Сильний страх… Паніка… І тут серце вибухає, швидким-швидким пульсом. Тук-тук-тук-тук-тук… Трішки сповільнилось. Туф-туф-туф… Ще повільніше. Бух… бух…   І знову зовсім повільно. Гуп… гуп…  до повної зупинки… Знову страх. Паніка. Вибух…



…Віта ховалась в кімнаті Андрійчика. Крук тяжкою, п’яною ходою пройшов коридор. Хлопчик усім своїм єством перетворився на слух. Стиснувся, скупчився, сконцентрувався. Кожен нерв мов мембрана, налаштована на свій звук. Кожен шелест одразу бив струмом. Тиша примушувала ціпеніти. Так тяглось аж доки Крук не закінчив свою п’яну вовтузню і не захропів. Тоді напруження відступило і серце знову почало свій шалений танок…

…Крук гатив в двері дитячої кімнати. Петлі ледь витримували. Руками, ногами, плечем. Рятувало лише те, що двері відкривались назовні. Віта притискала коліна до грудей, втиснувши між них голову. В страху вона геть забула про маленьку істоту, що сиділа у схожій позі та нервово здригалась при кожному ударі в двері. Так наче отримувала удар батогом. Хлопчик вже не міг контролювати стрес та, відпустивши коліна, почав розхитуватись вперед назад. Нарешті Крук зморився і, розтягнувшись на підлозі коридора, відключився…

…Віта відкрила двері. Прислухалась. Тиша. Слухала далі. Тиша. Заглянула на кухню. Нікого. Зайшла в дитячу. Крук. Завмерла. Він не ворушився. В очах його не було звірячого отупіння. Можливо сьогодні його не накрило. Він провів рукою по голові сина і підвівся. Віта не могла поворушитись. Вона просто боялась поворушитись. Крук пройшов повз, не зачепивши її. Просто, мовчки. Віта видихнула, плечі опустились, закрила очі. Крук розвернувся, схопив її ззаду за волосся і рвонув, запустивши дружину в двері туалету. Вона відбилась по інерції та залетіла в кухню. Крук кинувся за нею. Віта шарпнула шухляду. Та висунулась, перегородивши рух чоловіку. Зіткнення. Отямившись від удару об шухляду, чоловік спокійно відійшов на крок і, скрививши губи, взяв зі стільниці макогон. Віту заціпило. Цим знаряддям вона ніколи не користувалась. Крук добув його. Навмисно залишив назовні.

Віта кинулась на чоловіка і пхнула його долонями в груди. Вихопила великий кухонний ніж і виставила перед собою. Крук гепнувся об стіну, відбився і кинувся на дружину. Він помітив ніж, але вже не міг стримати рух. Ухилився в бік і, зачепивши шухляду, втратив рівновагу. Крук завалився на Віту. Він притис її своїм тілом до підлоги. Рукоятка ножа боляче вдарила Віту в сонячне сплетіння. Вона зігнулась і таким чином скинула Крука на бік. Ніж по саму рукоять стирчав у його грудях. Чоловік тихо сопів.

Віта скочила і кинулась з кухні. З розгону врізалась у шухляду і, виламавши її, впала під дзвін розсипаного столового приладдя. Ковзаючись, піднялась і вискочила з квартири. Почала гамселити в двері сусідів. Голосила та гамселила. Двері різко розчинились, вдаривши і відкинувши Віту назад. Розгніваний сусід вийшов. Йому вже давно осточортіли постійні скандали та бійки поруч. Він зробив крок до Віти. Та закрила лице долонями та зайшлась істеричними риданнями. Сусід зазирнув у просвіт розчинених дверей. Його обличчя зблідло. Від швидко повернувся в квартиру. Довго не міг тремтячими руками зняти блок з телефону. Нарешті набрав номер.

Андрійко стояв на коридорі, гриз палець і здригався від якихось внутрішніх збурень у вже добре знайомому йому циклі…





…Крук спостерігав за рухом мухи на стелі. Муха завжди рухалась по прямій, чітко і цілеспрямовано. Потім зупинялась, поверталась на якийсь кут і знову прокладала пряму. Ні фізичних, ні ментальних сил більше ні на що не вистачало. До того ж дуже навантажувало постійне схлипування поруч.

Крук повернув голову. Його байдужий погляд впав на Віту, що сиділа поряд лікарняного ліжка на табуретці. Цей жест спровокував у неї хвилю емоцій. Вона заскиглила, вхопила руку чоловіка і почала цілувати долоню, заливаючи її сльозами. Віта боялась поворушити його, щоб на завдати шкоди, і тому сама припадала обличчям до передпліччя та долоні. Крук втомлено повернув погляд до мухи. Ментальних та фізичних сил вистачало лише на неї…



…Крук увійшов до квартири. Сів на табурет і почав роззуватись. Віта метушилась на кухні. Вона глянула на чоловіка і стала збирати йому на стіл. Крук байдужим поглядом оглянув дружину. Центнер живої плоті. Вона ледь містилась в кухні. Огидний масив жирових нашарувань. Але він вже був давно до усього байдужий. Та муха в лікарні поглинула всі його емоції. Пустий, засохлий чоловік з пустим, сухим поглядом.

Андрій вийшов з кімнати. Юнак натягнув куртку і почав взуватись.

 - Куди? – сухо спитав Крук.

Андрій проігнорував запитання. Як робив це останні кілька років, коли усвідомив, що фізично сильніший за батька. Хоча той навіть не намагався контролювати сина ні в дитячому, ні в підлітковому віці. Він його здебільшого не помічав.

Крук схопив його за руку, Андрій вирвав її і, сердито скривившись, вийшов. Чоловік знову повернув погляд на дружину. Колись вона боялась чоловіка, тепер вона боялась сина…



…Валя ніжно обняла за шию Андрія і так само ніжно притулилась до його губ. Не відповів. Просто прийняв як належне. Вони попрямували в обіймах. Минаючи дерева парку, пара час від часу зупинялась для поцілунків. Рука Андрія ковзнула на сідницю дівчини. Валя відсахнулась, ображено надувши губки, відвернулась. Андрій підійшов і торкнувся її плеча. Задерла підборіддя. Він знову торкнувся. Пересмикнула плечима, залишилась в ображеній позі. Андрій поклав руку їй на плече і впевненим рухом повернув до себе. Вона вдавано обурилась і в цю ж мить отримала ляпас тильною стороною долоні. Валя присіла від болю, образи та несподіванки. На очах виступили сльози. Торкнулась розбитої губи, підняла погляд на Андрія. Той твердо, прямо дивився на неї, не кліпаючи. Дівчина піднялась і чмокнула Андрія в щоку. Обняв її, поклавши руку на сідницю, і вони попрямували до озера…

…Труп Валі знайшли за чотири дні. В парковому озері. В час коли тіло дівчини діставали з водойми, Андрій у своїй ванні, втискав коліно в груди Ірини. Притримуючись рукою за стіну, гамселив її макогоном по голові. Удар за ударом. В такт аритмії свого серця. Аритмії, що приходила з кожним збудженням, з кожним збентеженням з того самого дня у дитинстві.

Гуп… гуп…  Все повільніше та повільніше… згодом через довгі паузи… Зупинився… Завмерло серце… Ірина слипнула… Вибух в грудях! Удар. Удар. Удар. Швидко. Раз з разом. Сповільнився… Хруст. Макогон з огидним, липким звуком просідає в маківці серед липкого чорного волосся.

Андрій виймає ногу з ванни, знімає душик, включає холодну воду і кидає його на голову понівеченого трупа…





ПЕРША ЗИМА 2021

Leonidld
Опубліковано: 24 травень. 2021. 13:30
Так народжуються монстри
0 коментарів
Коментарів немає! Ви можете написати перший коментар до цієї публкації!