Я вишиваю нитками безсоння цнотливий ранок. Знову, наче вперше. Хоч місяць небом мандри не завершив і краплі ночі ще на підвіконні. У голку засиляю перший промінь - хрупкий, сором'язливий і тендітний. В чеканні чуда у порі досвітній стоять ліси, сумні і нерухомі. Рожеву нитку покладу на обрій,

Почуй мене через спів твоїх хуртовин, через безодню води і солі, через сотні імен і моїх забутих провин, замкнутих в колі моєї долі. Ти почуй мене через безсоння моїх ночей, через річок, озер прозорість. Поки все мине, непомітно в море стече, ставши рядками нових історій. Ти почуй мене у нічній