метушня чіпляє ноги

пливе на станцію ваш поїзд

і пронизує моє око

що надію все шукає

насамкінець у чорній ямі

свого рота

і різні барви вилітають

вам відблиск світла нагадає

страшенно небезпечна варта

яку оминути мабуть, варто

пішоходи йдуть собі надалі

серця обвиті залізними сітками

в дитинстві їх учили співчувати

та навичка обернулась на гармату

що раз на рік - і то

стріляє марно

мій хмурий зайчик у цих стінах

гримить грозою за горами

його чути

страшно цим комахам вільним

тож вікна радять зачиняти

у вухо шепчуть

Контрактова

а я впустила в себе горе світу

і вже не вистачить мене самої

на всіх вас

тривожних естетів світла