Сумно та хворо,
Десь скраю душі,
Де дно мого моря,
Де риби страшні.
Де не чути ні звуку,
Немає вже неба,
Нема там ні духу,
Нічого не треба.
Падаю вниз,
Та болять вже коліна,
Вода немов слиз,
Туга чорна глина.
Єдине сяйво в пітьмі,
Що сидить там потвора,
Палають очі її,
Що горять не зі вчора.
Щось ламається в шлунку,
Вона дивиться в тебе,
Немов нема порятунку.
Та коли дивишся в себе...
Де лиш море біди,
І надія на те,
Що тонни води,
Не роздавлять мене.