Залежність — штука є страшна, Маскована це форма зла. Щоб з нею жити, Треба гроші мати, А відмовлятись від неї тяжко, Бо дуже манить іще раз Увібрати крайній косяк диму. Ти відчуваєш, Як голова колом ходить, Серце калатає І тиск до неба підліта. В моїх легенях — історія життя, Тяжкого, розбитого

Нікому й нізащо Не дасть він свободи ніколи. Він жартами тебе, Як кожного з нас, Як дітей — система, Як партія — думку, Не дасть він тобі Жити без смутку. Поки є він — Не буде сили. Нікотин просякне У твої вени та жили, У груди до тебе залізе, Він забирає усе, Дарує хвилину — Ти будеш мрійливим,

Мої найближчі люди, Це нічні метелики, Хоч краса у них безмежна, Але тягнуть вони, Все одно до пекла. Я звісно все применшою, А як інакше, Треба якось відбілити шлюх та підарасок. Хто це сказав? Я це сказав! А хто як не я вам підкажить що ви вже дійшли до дна, А хто як не найближчий вам покаже що

Загляну в дзеркало своєї душі І подумки вертаюся в минуле. Я бачу в ньому, цьому дзеркалі, Усе життя моє прожите. Там бачу я не тільки своє тіло Я бачу душу свою у ньому. Любов в очах, усмішка щира – І відпечаток болю й втому. Я бачу кожен крок минулий. Читаю кожну зраду друзів І вид мені батьками

Луму. Останніми днями я почувався спустошеним. Мій звір ніби втратив щось важливе — не міг заспокоїтися. Я теж. Сумував. За тією шаленою вовчицею. З гордовитим поглядом сірих очей, холодніших за лід. З непокірним, впертим норовом, який так і хочеться приборкати. Справжня незалежна вовчиця. Невже та

Розділ 2. Місяць тому Яскравий повний місяць світив у вікно, натякаючи на те, що нічка сьогодні буде та, що треба. Вамі-Боро вже відчувала, як її вовчиця вовтузиться і гарчить, проситься вирватися на волю. — Ще трохи, дівчинко, ще трохи та ти зможеш набігатися досхочу! — прошепотіла вона

Дива іноді трапляються. «Маленька брехня — це не брехня», — думав Валера. Бо іноді, особливо коли трапиться щось погане, краще вже трохи прибрехати, ніж казати болючу правду. Ось, як сьогодні, наприклад. Вибіг Валера на вулицю під час перерви — і вся юрба за ним! І ну штовхатися! Він гепнувся!

Скажені. Шукачі правди Розділ 1. Пролог Вамі-Боро лежала на землі. Не мала сил підняти голову. Все довкола пливло, спотворювалося у каламутному мареві болю. Тіло здригалося від кожного імпульсу — пекучого, глибокого, невпинного. Це сталося. Її позбавили вовчиці. Тягнули «по живому». Навіть дурман-

— А ремонт?.. — Зробимо самі. Я й брат. Вона зітхнула, але все ж усміхнулася. — І все ж, Толю… дозволь мені представити тобі свою нову помічницю. В рамках проекту «Ідеальна жінка-робот». Він обережно розплющив повіки — і завмер. Перед ним стояла новенька, ще запакована в коробку, помаранчева

Спамта Вздовж дороги двома лініями по обидва боки тополі скидали пух. Свіжий ранковий вітер після сурової зими заколисував підвісні горщики з квітами на маминому балконі. Бовтаючи ногами, з високого стільця я підставляла обличчя сонячним променям з вікна і поглинала бутерброди. В двері хтось

Загляну в дзеркало своєї душі І подумки вертаюся в минуле. Я бачу в ньому, цьому дзеркалі, Усе життя моє прожите. Там бачу я не тільки своє тіло Я бачу душу свою у ньому. Любов в очах, усмішка щира – І відпечаток болю й втому. Я бачу кожен крок минулий. Читаю кожну зраду друзів І вид мені батьками

Нікому й нізащо Не дасть він свободи ніколи. Він жартами тебе, Як кожного з нас, Як дітей — система, Як партія — думку, Не дасть він тобі Жити без смутку. Поки є він — Не буде сили. Нікотин просякне У твої вени та жили, У груди до тебе залізе, Він забирає усе, Дарує хвилину — Ти будеш мрійливим,

Залежність — штука є страшна, Маскована це форма зла. Щоб з нею жити, Треба гроші мати, А відмовлятись від неї тяжко, Бо дуже манить іще раз Увібрати крайній косяк диму. Ти відчуваєш, Як голова колом ходить, Серце калатає І тиск до неба підліта. В моїх легенях — історія життя, Тяжкого, розбитого

Під струнким оливковим деревом, Над освітленим місяцем берегом, Я цілую твою ніжну шию, устелену Теплим сяйвом. І, почувши хвилі, Мимоліть зʼявляється в памʼяті, Як цілувала Я руки простягнуті До Мене Твої, вже тисячі років тому. Й раз за разом бʼється об камені Вода чорна, і під твоє схвалення

Можливо, якби змалечку я Бачила, як верблюди незрушно Ковтають колючки бездушні, Як їх товсту шкіру обпалює Безжалісне сонце Аравії, Тоді б я писала уміло Вірші тобі справа наліво. Та ростив мене інший світ, Тож пишу я від серця на схід. Мені не знайомі пустелі Сіро-брунатні пастелі. Бачиш у чому

Немає більше наших, Немає тут чужих. Більше не спитаєш, Який печуть пиріг. Немає більше неба, Немає тут землі. Вони тут все пожерли, Немає куди йти. Навколо озирнися — Всюди допалки вогню. Не підходьте близько, Бо радіація у кисні. Все це, як там кажуть, — Форма піклування, Любові, допомоги,

Нікому й нізащо Не дасть він свободи ніколи. Він жартами тебе, Як кожного з нас, Як дітей — система, Як партія — думку, Не дасть він тобі Жити без смутку. Поки є він — Не буде сили. Нікотин просякне У твої вени та жили, У груди до тебе залізе, Він забирає усе, Дарує хвилину — Ти будеш мрійливим,

Залежність — штука є страшна, Маскована це форма зла. Щоб з нею жити, Треба гроші мати, А відмовлятись від неї тяжко, Бо дуже манить іще раз Увібрати крайній косяк диму. Ти відчуваєш, Як голова колом ходить, Серце калатає І тиск до неба підліта. В моїх легенях — історія життя, Тяжкого, розбитого

Коло за колом, Гуляючи вулицями, Я бачу людей — Видно їх усмішки. Ким вони є? Яка у них сила? Хто з вас співак, Поет чи актор? Який ти діяч? Який в тобі сенс? Подайте цей знак, Відгукніться на крик! Я прошу, я мушу Знати, що є насправді, Що не відлюдник з дурними рядками, А також людина, як кожен

Вчергове не дочекавшись автобуса сіла написати відгук про 62 маршрут, автобус, що курсує наймальовничішими місцями Києва. Серйозно, це, мабуть, один з найгарніших маршрутів міста, виїжджає з Національного ботанічного парка Гришка, через Арсенальну на Хрещатик, Європейську площу і вниз,

Вирішила трохи відволіктися від сумних подій в країні та дуже нагнітаючих новин і звернутися до питання, яке хвилює багатьох…. Напевно, сьогодні велика рідкість, коли дівчина чи жінка повністю задоволена своєю зовнішністю. Завжди здається, що живіт завеликий, товсті ноги чи вага могла бути і

Сонячним ранком у Каїрі пекар Ахмед без вагань подарує виснаженій літній жінці теплий лаваш з усмішкою “Альхамдуліллях”. На єрусалимській автобусній зупинці випадковий юнак допоможе незнайомій жінці з дітьми, звернувшись “адо́ні” (пані) чи “ахо́ті” (сестро), і це не викличе нічого, крім вдячності.

Про що мова? Пора визнати що сучасна українська література переживає різносторонню кризу. Ситуація складається так, що перспективи для молодих талановитих авторів стають все більш стислими: ринок літератури розкиданий і неконтрольований, авторське середовище надто локалізоване. Сучасна українська

Проблеми гендерного характеру існують стільки ж часу, скільки існує саме поняття статі. Поглиблюючись у вивчення історії даних проблем, можна знайти багато прикладів з кожного покоління, ще від часів коли людство жило у печерах. Що цікаво, основи цих проблем були сформовані якраз у ті часи, шляхом

Про серіал "Твін Пікс" я вперше почув ще років чотири тому, коли ознайомлювався з різноманітною психоделічною творчістю. Саме тоді я подивився фільм "Малхолланд Драйв", який окрім нових вражень приніс мені ще й нотку ностальгії за улюбленою грою "GTA San Andreas", яку

Важливо! Не дивлячись на назву, стаття справді цікава та змістовна, а що стосується нашого проекту (“ТВОРИ!”), буде лише в самому кінці і небагато. Тому матеріал рекомендується до прочитання і як незалежний від проекту. Дякуємо за увагу. Не секрет, що кожен письменник хоче заробляти своєю

Запахло ковбасками, галас різдвяного ярмарку ставав все ближчим і приємнішим. Молодий патлатий чоловік підняв трохи голову і примруживши очі глянув в мереживо різнобарвного свята крізь легку завісу снігових метеликів. Обличчя пом’якшало, на душі стало трохи тепліше, сум відступив трохи глибше до

Ти прекрасна у своїй неповторності, Наче вмита ранковою росою квітка. Ти холодна уся у своїй загадковості - Водночас і бажана і така неприступна. Ти прекрасна, наче розцвіла троянда І холодна наче у небі нічному зоря. Полонить і спокушає твоя краса Так водночас і грішна і невинно свята