Луму. Останніми днями я почувався спустошеним. Мій звір ніби втратив щось важливе — не міг заспокоїтися. Я теж. Сумував. За тією шаленою вовчицею. З гордовитим поглядом сірих очей, холодніших за лід. З непокірним, впертим норовом, який так і хочеться приборкати. Справжня незалежна вовчиця. Невже та
Розділ 2. Місяць тому Яскравий повний місяць світив у вікно, натякаючи на те, що нічка сьогодні буде та, що треба. Вамі-Боро вже відчувала, як її вовчиця вовтузиться і гарчить, проситься вирватися на волю. — Ще трохи, дівчинко, ще трохи та ти зможеш набігатися досхочу! — прошепотіла вона
Дива іноді трапляються. «Маленька брехня — це не брехня», — думав Валера. Бо іноді, особливо коли трапиться щось погане, краще вже трохи прибрехати, ніж казати болючу правду. Ось, як сьогодні, наприклад. Вибіг Валера на вулицю під час перерви — і вся юрба за ним! І ну штовхатися! Він гепнувся!
Вітаю читачів та письменників. Я тут новенька, тож не дуже розумію, як працює цей сайт. Чекаю у гості)))