РОЗДІЛ I «Усі ми інколи сподіваємося на диво» Ось і скінчилася повість. За останні декілька днів її квартира перетворилася на смітник. Та що там усі ці гори брудного посуду та декілька горняток з недопитою кавою, коли навіть до того аби помитися діло не доходило. Фіранки колихалися, бо крізь не зачинене вікно вривався вітер й гамір навколишнього світу. Вона лежала в ліжку, що наразі більше нагадувало барліг, дивлячись на стелю з тупим виразом обличчя. Відчуття пустки охоплювало свідомість, а тиша в кімнаті тільки намлинкувала ситуацію. Бо несла за собою усвідомлення самотності. Знаєте, це ж

Розділ 1 . Ліс Все почалося з того, що на Землі змінились магнітні полюси через що глобально змінився клімат та вся сучасна техніка не могла існувати надалі . Все вкрилося вічною мерзлотою, більшість людей не змогли пережити цей катаклізм. Залишилися лише ті які змогли навчитися виживати в цих сурових умовах. Весь технічний прогрес зупинився лише на механізмах та був схожий на роки коли тільки була винайдені парові машини в нашому ж випадку - це були снігоходи . З вічною мерзлотою прокинулись древні демони і духи які стали переважати і люди мусили уживатися з ними . Існували цілі сімейства

Худі руки Гліба зімкнулися, обіймаючи мене і я обіймаю його, але роблю це вкрай обережно. По-перше, через запах. І я навіть не знаю який мені подобався більше, трупний чи ось цей від броколі. По-друге, я боюся, що якась його частина знову відвалиться, і ми будемо всі гуртом гратися в конструктор. В підвалі церкви Петра і Павла зібралися усі: Шум, Злата дочка М'ясника, Андріан Ботко, Карл та Гліб. Ми обіймаємо одне одного та кажемо всякі підбадьорливі фразочки. – Всеее, буууудеее дооообббеее, – тягне Гліб. Цей хлопець робить чудові успіхи.. Ми переконали його, що в цьому світі його ніяк

Опівночі Всесвіт пахне зірками. Еріх Марія Ремарк Я насолоджувався теплою травневою ніччю на лавочці Приморського бульвару. Тишу порушував тільки порт, що був розташований нижче, і ніколи не спав, та цикади, які влаштували справжній концерт поруч у Стамбульському парку. З насолодою вдихнув на повні груди нічне повітря. Свіжий солоний морський аромат, щедро змішаний з запахом білої акції, що якраз зараз квітне, та ще багатьох пахощів, джерело яких я не міг визначити. Це як келих якогось вермуту, настояного на сотні трав. Не дарма смак та запах вина називають букетом, як квіти. Мої роздуми

Павло й досі вагався. — Ти все-таки хочеш звернутися саме до цієї агенції? — спитав він. — Так, звичайно, Альошка сказав вона найкраща в Одесі. — відповіла Поліна не відриваючись від каталогу. Павло скривився, наче надкусив лимон. Альошка йому рішуче не подобався. Колишній однокласник Поліни, він намагався залицятися до неї у старших класах, а потім, отримавши відмову, хоч і не пробував повторний захід, але, певне, зберіг якісь почуття і, начебто, просто товаришував з нею. Павло дав собі слово, що змусить Поліну перестати з ним спілкуватися, але зараз, відразу після весілля, коли вони

"... Що є цивілізація? Видатне досягнення еволюції, чи обман? Якщо в посереднього громадянина досить розвиненої держави, іноді виникає бажання назавжди втекти від суспільства в незаймані ліси, чи не є це причиною думати, що цивілізація - не працює?..." Він лежав у ліжку, в маленькій старій квартирі, де на фоні давно поцвілих стін, зношених меблів, і холодних дерев'яних вікон проглядалась порожня нотка сучасності. І хоч прояви цієї нотки, не були великими, але настільки помітними і впливаючими на загальний настрій квартири, що згадати про них було б несправедливо. На жовтих