Ми йдемо! (туу-туу) Ми йдемо! (туу-туу) Ми йдемо по землі піднімаючи стяг! Той свободи дарованой кров'ю в боях! На роки! (всі роки) На роки! (всі роки) Ми не знаєм почину по нашим краям! Будем врагів давити бо враг це тарган! Бо йдемо! (ми йдемо) По землі! (по путі) Ми йдемо по землі піднімаючи стяг! Той свободи дарованой кров'ю в боях! Бо роки! (ті роки) Бо роки! (ті пройшли) Коли тямили договір

Хворіє тіло моє й миттю, Я враз вже ліки знаю всі. Та, як мені тоді вчинити, Коли ті рани є в душі? Я ніби радісна й весела, Ходжу щоразу між людей. Та, є в душі моїй печера - В якій ховаюсь від очей! Бо в тих очах, я бачу правду... Ту правду глибоко в мені, Яка заполонилась вже думками: Чому, я не можу буть, як всі? І ті думки щораз лякають, Мене все більше - і на мить, Життя сторінки я гортаю,

Якби я знала, тої ночі... що бачу тебе в останній раз... Поглянула б, в твої блакитні очі - сказала б, що люблю, не раз... Тобі, так довго, не могла я - сказати теплих, щирих слів... Так важко було пересилить - гординю та характер свій! Йши роки... ми розділились - для діалогу не було тем. І лише поглядом зустрівшись, перекидались ми слівцем. Мені, так важко було збагнути - що ти людина є, як я!

Ти прекрасна у своїй неповторності, Наче вмита ранковою росою квітка. Ти холодна уся у своїй загадковості - Водночас і бажана і така неприступна. Ти прекрасна, наче розцвіла троянда І холодна наче у небі нічному зоря. Полонить і спокушає твоя краса Так водночас і грішна і невинно свята