Він сидів в пустому офісі айтівської компанії. Про те, що вона айтівська вказували комп'ютери, що ніколи не вимикалися, постери на стінах з персонажами гри де напівголі дівчата ламають хребти чотирируким чудовиськам, та розкидані крісла-мішки. – Олю, вибач, будь ласка, сьогодні не вийде, я мушу затриматися на роботі, – хлопець звик виправдовуватися. Його сорочка покрилася складками за довгий

Двісті років тому, коли землі туманного Альбіону омивали безкраї простори океана та моря, на забутій богом території з’явилася, ніби з повітря, величезна будівля. Вона була схожа на вежу, кругла, так щей величезна. Людей зацікавило таке дійство й не один намагався зайти всередину, і глянути, що ж там таке. Вони бажали вгамувати свою жадобу цікавості. Але, ті хто заходив всередину більше ніколи

Увага! Нецензурна лексика. Не рекомендовано дітям. ПАНІВНА ВИСОТА кіносценарій Роман Магрук Умань, Україна [email protected] НАТ. ШИНОМОНТАЖ – ДЕНЬ Сухий безсніжний зимовий день. Двір старої будівлі з вивіскою «Шиномонтаж». Гідравлічні домкрати, стос старих шин, старе крісло під невісом. В двір в’їзджає бордовий «Пежо-308», за кермом якого дівчина в бордовому ж пуховику – ВІКА (20). З

Зелений острів Існують настільки давні часи, що не згадати ані імен учасників, ані місця події. Проте, природа може увібрати у себе більше ніж здатні побачити і відчути люди, це не про пам’ять, як ми її розуміємо, а про момент який застиглим відпечатком віддзеркалює події минулого та майбутнього, час як крихітний шматочок янтарної смоли, позбавляє швидкоплинність забуття. Озеро не пам’ятало, не

…не можна сказати, що все почалось так. Краще сказати – все продовжилось так. Серпень 2020 Верхнє світло Ігор, як завжди, не вмикає, хоча в приміщенні вже майже ні чорта не видно. Куце помаранчеве світло підфарбовує лише найближчий до вікон простір. Плювати, Ігор прекрасно орієнтується. Ось двері, ось сходи на другий поверх. Стіл із вимкненим телевізором, який і вмикати-то вже не хочеться більше

Павло й досі вагався. — Ти все-таки хочеш звернутися саме до цієї агенції? — спитав він. — Так, звичайно, Альошка сказав вона найкраща в Одесі. — відповіла Поліна не відриваючись від каталогу. Павло скривився, наче надкусив лимон. Альошка йому рішуче не подобався. Колишній однокласник Поліни, він намагався залицятися до неї у старших класах, а потім, отримавши відмову, хоч і не пробував

Мовчала я, а потім стало сили... Хоч би мовчала... Я сказала все. А потім би пробачень не просила, Зізнавшись правді і собі в лице. В душі ти вже давно гірка й нечиста, А де причина? Це все зранена Любов. Та зараз не бреши, ти - не Пречиста!Така брудна і зла, отруйна ти немов. І то не кров твоя отруйною ставала, Не зупинялась ти, труїла ті слова Сама. Від себе в відображенні тікала, Не ти - не я

*** Твоє біле волосся заплітає руки Разом чекаємо на лихо Верби не відчують наші муки На березі сьогодні тихо На золотий пісок плескочуть хвилі Поки місяць блідий, мов барвінок Але все зміниться однієї миті… На тому березі зійде вогонь надії За ним проявляться серпанки Пил змахнуть зорі золотії Не яскравіше за попіл цигарки На лівому березі горять чужинці Біля річки… з тобою наодинці Ми обоє

Він сидів на своєму посту та дивився у небо, затягнуте хмарами. Воно було абсолютно чорним – ні зірок, ні тужливого місяця. Непроглядна, суцільна темрява, яка ніби мовчки засуджувала це кровопролиття. Адже така жорстокість – це неприродньо, неправильно, дико навіть для матінки природи. Солдат був занурений у думки, але це не відміняло його уважності. Ба, навпаки, мотивувало до роботи, стримувало

А серце завмирає в тишині, Ховається... Лікується любов'ю. І погляд той горить, немов в вогні Палає пристрастю, жагою та журбою. А руки трусяться, немов у новачка, І голос той хрипить у мікрофони... Сидить дівчина, наче пташечка, І Богу молиться за миті ті до скону.

Моя постель опять пуста сегодня Ты - как наркотик, жду тебя... Ты знаешь, у меня сегодня будет ломка? Ведь нету рядом лишь тебя... Окутал холод и дрожь по телу Ты где-то не со мною, там... Куда то ты умчалась в неизвестность И как же мне найти тебя? Проходят дни, а с ними даже ночи Рассвет встречаю я один. Мне так в душе, совсем не очень Тебя б найти и отпустить... 14.02.2022

Безумной улыбкой своей восхищала С ним любила она флиртовать. Всегда манила своим взглядом В его глазах мелькала эта стать. Ей нравилось, с ним она играла, всё чувствуя в теле мандраж. Ее красная помада, ловила его взглядом А черный взгляд её ресниц, сводил с ума. Она телом всегда была шикарна Он любил таких, он взором наслаждался Он брал её всегда лишь ночью Покорность в ней в нем возбуждало