Когда они начали встречаться, никто не понимал, как между этими, такими разными двумя, вообще могло что-то быть. Где и как нашлось то общее, что их соединило. Она, такая изящная, прямая, заострённая, и он - сплошное "это", и то лишь в моменты, не заполненные сквернословием. Сейчас они сидели за столиком у входа в кафе Джованни Куккаро. Джовани... Кстати, на прошлой неделе он купил себе новую "Лянчу" - вон она стоит, голубая, с розовым отливом. Так вот, Джованни не находил себе места, когда видел их вместе. - Эта белецца чем-то, явно, отравилась, когда не видит, с кем

місяць яскравий, усмішка сильна, ти неймовірна, цікава, красива. твої очі мудрі, вони не прості. я завжди дивуюсь твоїй красі. думок багато в моїй голові, ти так важлива в моєму житті. можливо, і місяць не такий мальовничий, як голос твій ніжний, він яскравіший. і я не знаю, що ти відчуваєш, можливо, ти порожня є до мене. та це мені ніяк не заважає, ти все така ж чудесна, як той місяць. не думати про тебе я не можу, хоча в житті хочу уникнути твій погляд. ти так цікава і водночас однотипна, хоча це слово тóбі не пасує. та ні, я помилилась, ти не однотипна. ти просто є стабільна, стабільно

Котлети рум’янилися на сковорідці, наповнюючи кухню приємним запахом. Сьогодні я була надто втомлена, щоб мати бажання готувати. Мої ноги гуділи, а спина нила. Котлети пригоріли. Але байдуже. Чи буде йому до цього діло? Чи помітить узагалі? Може, трохи побурчить через підгорілу скоринку. Але цікаво, що б засмутило його більше: пересмажені котлети чи те, про що я мовчу? Спроба врятувати вечерю, зменшивши вогонь, була очевидно невдалою. Я присіла, ніби вперше за день, і на мить задумалася. Що я маю після 20 років подружнього життя? Гостинку, двох проблемних підлітків і роботу 5/2. Ну і

Жив Князь Переп'ят, у князівстві Не мало добра він зробив, За життя своє у суспільстві Військовому шану схопив. Но вже він три роки воює У дальній країні, важко Дружина-ж то серцем горює Не маючи звістки давно. Тож військо збирає, у дворі Словами побуджує йти В походи далекі,- по зорі Знайдемо Князя соколи.. Гніздо покидають, по полю Вбачають великі війська, Всі мужі не в страху, до бою Мечі дістають, а вона - Дарований лук, в Переп'ята Стрілою у серце не зна Що муж це приїхав, завзято Його на колінах трима. Він очі заплющив, у землю Душа відійшла назавжди, Вона без вагань у цю

По світу гуляють мільйони щемливих оповідей про те, як собаки стають членами родини. Я ж хочу розповісти вам свою історію, в якій я стала членом сім’ї собаки. Це відбулося навесні. В той день з самого ранку все пішло не за планом. По-перше, попри невтішні прогнози погоди, в моє місто завітало весіннє сонечко після трьох тижнів набридливої мряки. По-друге, мій хлопець, у якого сьогодні був День народження, вирішив розірвати наші багаторічні стосунки. Ми почали зустрічати на першому курсі університету. По його закінченню він отримав пропозицію стажування за кордоном і пообіцяв повернутися за

«Нарешті Іванко натрапив на годну дівчину,» — подумала баба Надя сидячи у себе на балконі і спостерігаючи, як її сусід зверху витягає з багажника машини важкі коробки. — «А то все одні шльондри бідолашному попадалися». Вона тяжко зітхнула і перевела свій погляд на вікно сусіднього будинку, де цілувалася пара закоханих. Молодому хлопцеві дійсно не щастило з представницями протилежної статі. Галька була курвою, яку цікавила тільки його зарплата, Інка – тягалася з іншими чоловіками по ресторанах і виправдовувала то все роботою, а про Маруську, яка оформила на нього кредит і зникла, взагалі не

ЗВОРОТНІЙ ЗВ’ЯЗОК Роман Магрук Умань, Україна [email protected] ПЕРША СЕРІЯ ІНТ. СЕСІЙНА ЗАЛА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УРСР – БАЛКОН - РАНОК ТИТР «Серпень, 1990» Вид з балкону на повністю заповнену депутатами залу засідань Верховної Ради УРСР. З п'яти місць в президії під гербом УРСР та скульптурою Леніна зайнято чотири, разом з ГОЛОВУЮЧИМ (50). ГОЛОВУЮЧИЙ Прошу поіменне голосування, тільки поіменне голосування. Прошу технічні засоби. Голосуйте. Пікаючи, звучить відлік голосування. Один з небагатьох присутніх на балконі – чоловік з густою шевелюрою, в джинсовій тенісці – уважно дивиться в

Синички Роман Магрук Надя достала из кошелька розовую купюру и протянула её через плечо впереди сидящего мужчины: - Передайте, пожалуйста. Маршрутка была забита до отказа и Наде пришлось изловчиться, чтобы, держась рукой с кошельком за штангу поручня, встать и на вторую ногу. Кто-то больно ткнул локтем в спину. - На остановке! - окрикнули водителя впереди. Маршрутка сбавила ход и, с прерывающимся свистящим звуком, остановилась. - Сдачу с двухсот передайте, пожалуйста, - стараясь погромче сказала Надя. «С двухсот сдачу» - повторили несколько удаляющихся голосов впереди. «Передал уже…передал» -

- Ты. И эта комната, - сказал Саша и посмотрел ей прямо в глаза. Таня улыбнулась. - И что мы будем делать с этой комнатой и мной? – обращался к нему её чудесный голос. – Ты знаешь, что уже пора? - Что пора? – Саша коснулся её руки. Она улыбалась, не глядя на него. Улыбалась легко, но эта лёгкость пронизывала Саше грудь, тепло занемевшую внутри, и отдавалась стучащей кровью в висках. - Пора, пора…, - сказала Таня и повернулась лицом к окну, светясь розовым полупрозрачным профилем… Пищал будильник. Саша открыл глаза и посмотрел на часы. Потом на Свету. Она уже не спала, читала журнал. «Как-то

РОЗДІЛ I «Усі ми інколи сподіваємося на диво» Ось і скінчилася повість. За останні декілька днів її квартира перетворилася на смітник. Та що там усі ці гори брудного посуду та декілька горняток з недопитою кавою, коли навіть до того аби помитися діло не доходило. Фіранки колихалися, бо крізь не зачинене вікно вривався вітер й гамір навколишнього світу. Вона лежала в ліжку, що наразі більше нагадувало барліг, дивлячись на стелю з тупим виразом обличчя. Відчуття пустки охоплювало свідомість, а тиша в кімнаті тільки намлинкувала ситуацію. Бо несла за собою усвідомлення самотності. Знаєте, це ж

Зіронька сяє, серце стучить, Щось у мені до коханой біжить Ой ти кохана, люба моя! Чом голосок твій як солов'я? Душу здирає, плоть обкрадає, Ти, без рушника, виходь за меня! Зіронька сяє, серце стучить, Щось у коханої в грудях лежить Я би й вийти хотіла до тя! Не хоче та мати й доля твоя Душу здирає, плоть обкрадає, Луна з зозулі довжезно стоя! Зіронька сяє, серце стучить, Щось за тинами, то любий кричить Гей ти кохана, люба моя! Кинь злую мати йди до меня Душу здирає, плоть обкрадає, Я ж з тобой мила запряжу коня! 01.01.24

Іду... Живу... Гортаю тяжко днини... Хотів, з тобою бачити - життя, тяжкі години! Все думав! - Зараз...ось...сьогодні... Впаде на мене - обличчя твого, промінь..! Засяє твоя постать - з поміж, чорних, днів туман. Та, ці думки - ілюзія... Лиш каторга, й дурман... Я в них ховаюсь - сповнений надій. Хоча вже знаю, що не побачу, тих, своїх мрій! Та, все ж, я раз за разом, в думці повертаюсь - у мрії... де поруч ти! Хоча, і так вже знаю, що покинула - ти, ці світи! І буду й далі... Образ твій вертати... У свою думку - мрійливу й тугу... Бо не збагнути серцем - тої правди, що ти пішла... в холодну