ЖИВЕ УКРАЇНА 🇺🇦 Була Україна... була, є і буде! Чи були такі бої? Та не усюди... П'ятисотий день пішов вже поспіль, Але ні ми, не вони на сказали "Досить!" Три дні спочатку нам давали, Що поразка наша неминуча! Але ми дали себе знати, Що за неньку нашу ми поплатим! Багато різних перешкод

щось дивне і складне... Кохання — це така складна штука, що може буть, а може й ні. Кохання — це така дивна штука, що дивні речі ти робиш в ній. Не чекаєш ти цього, завжди так. Але мозок твій уже заповнено. Ти не думав, що все прям буде так, Але нічого, вже з цим не поробиш! А потім ти страждатимеш

Життя - воно таке... Було життя собі таке, усі жили та розважались. Та й ми від них не відмовлялись, все намагалися втекти. Втікали від реалій, від справжніх руйнувань. Та ця війна нас доженула, не вийшло врятуватись нам. Ці кляті люди завжди все руйнували нам життя. Ми намагалися радіти, та щастя

—Добрий день, а хто Ви? —А я ...! —А що Ви тут робите? —А я ... ...! —І як у Вас успіхи? —А в мене ...? —І що робити будете? —... ...! Журналіст розвернувся й пішов працювати. Писати газети і брати інтерв'ю. Ходив по дорозі, розглядав перехожих, та все ж таки наважився до них підійти: —Добрий

А давай втечемо? Втечемо від усіх,від всього. Побіжимо у поле. Там так гарно,затишно й комфортно. А давай обійматися? Це так заспокоює мене. Будемо обійматися під сяйвом місяця. Який же він сьогодні гарний... Правда? А давай... а давай гуляти? гуляти, танцювати, малювати... це так чудово,

вранці сонечко вгору підіймається воно маленькій дівчинці усміхається. а підіймається воно біля моря — біля Азовського теплого моря. двадця́ть четвертого числа о майже рівно п'ятій ранку о хвилин тринадцять так дівчатко зустріча світанок. її сестра маленька зникла, а на ім'я вона - Карінка. батьки

Кохання моє... Луїза Медхен, Кітікет Сяйво прозорих очей розкинулось кімнатою. Спалах нових зустрічей покрився тінню густою. Мовби багато рідних людей, але кімната здається пустою. За вікном гроза та дощ, Я сиджу вдома одна, та думаю про тебе. Очі горять стрічкою сріблястою, що прикрасила втому. Я

привіт, та глянь же ти на небо на дивні зорі ці. можливо я це щось зробила, що вплинула на них? можливо варто запитати, чому так сталось, га? чи, може, поки, почекати, коли все стане на місця? нестерпний біль у голові не вирішив чекати, тому пішла питати я до зірочок у хату. —чому надумали змінити

Сьогодні рано вранці У лісі біля дуба Зустрілись якось друзі: Ведмідь і лисеня. —Вітаю, друже! - каже лис. А ведмежа говорить: —Привіт, а що ти тут один Робиш на морозі? —А я гуляти тут прийшов, У схованки пограти! Але всі друзі вдома сплять, Давай мене шукати? А ведмежатко й мовить: —Ну що ж,

Жили ми всі як звичні люди, поки цей день би не настав, коли життя перевернулось і всі лишились без житла. Поки країна стогне й плаче, хтось сміх поширює, і наче все це сталось ненароком, все не їх же це вина. але кожен в світі знає, скільки днів війна триває, скільки діточок загибло, і чиїх це все

. РОЗДІЛ 1 01.09.21 8:21 -Доброго ранку, Тетяно Володимирівно, - промовила Віта. -Добрий ранок, Віталіно. Вставай туди, біля однокласників. -Добре. Дівчинка підійшла до однокласників, які стояли перед школою і привіталась з ними: -Привіт! Усі мовчали і не звертали уваги на неї. -Привіт... - знову