Кохання моє...
Луїза Медхен, Кітікет
Сяйво прозорих очей
розкинулось кімнатою.
Спалах нових зустрічей
покрився тінню густою.
Мовби багато рідних людей,
але кімната здається пустою.
За вікном гроза та дощ,
Я сиджу вдома одна, та думаю про тебе.
Очі горять стрічкою сріблястою,
що прикрасила втому.
Я брала біле полотно,
Для нас обох.
Та картина віднілась розмитою,
хотілось лиш залишитись одному.
Нагодую себе знову роботою,
що не зрозуміла жодному живому.
І подавлюсь потім блювотою
з болі, що зрозуміла мені одному.
Хочу усміхатися тільки коханому,
тому хто обіймає мене словами.
Хочу дарувати поцілунки бажаному,
смішити легкими розмовами.
Хочу усміхатися в очі єдиному,
поки сум розгулявся лугами.
Хочу бути з тобою вічність,
І в цьому світі, і в наступному.
При темному світлі,
Я думаю про тебе.
Про те, як ми гуляємо разом,
Як ми весело проводимо час,
Про твою прекрасну усмішку.
Та все те тільки в моїй голові,
Бо далеко ти від мене.
Ми роз'єднані берегами,
та не поспішаючим часом.
Шлях покрився густими травами,
і нам потрібно пройти його,
щоб бути разом.
Я пишу тобі листи, повідомлення,
Ти на них відповідаєш.
Так, це для тебе лише повідомлення,
Але в мені повно щастя.
Та шкода що ти цього не знаєш.
Я люблю тебе,
тому за цього не жалію себе.
Коханий мій!
Луїза Медхен, Кітікет
Я знову одна,
та забути тебе не можу.
Знову гуляю сама,
тихими вулицями міста,
але думки всі про тебе.
Ти був коханням моїм,
так, був, бо змінився ти не в ліпшу сторону.
Ти кинув мене,
бо не витерпів.
Мені самій було погано,
але про це я мовчала.
Ти показав мені що таке самотність,
тепер знайома з нею.
Я змінилася,
і характером, і серцем,
підросла свідомо.
Пройшло багато часу,
але про тебе так і не забула.
Ти залишив мені велику рану,
і за це я тебе ненавиджу.
Котись далі від мене,
Коханий мій!
