Світло, сивими стовпами, пробивалось крізь вітражі на вікнах. Нарадча зала опустіла і здавалась такою незвичною після стількох годин розмов. Зараз тут лишився лише він і його думки.… Король Фрід сидів на своєму стільці, обперши чоло широкою долонею. В голові роїлись плани і тривога про те, що гряде. Зараз він здавався ще суворішим, ніж зазвичай: густа, але не велика цупка борода і вуса, майже

Ким всі ми будем в самому кінці після воєнного стану ? Біль не проходить та зуби бійці стиснули - й переростають . Серця зупинка : відірваний тромб згусток кільцево-кінцевий . Скільки проспиться як дід Дональд Трамп з вуст дасть малята оце вам ? Кім тілом тисне на кнопку Чен Ин - вже переконувать пізно . " Він таки і начинив і вчинив " - дивом доводиться визнать . Всі визнають . Отже я

Була нестерпна жара. Люди тинялися по затінках в надії сховатися від спеки. Вікна блищали немов дзеркала. У них відбивалися силуети людей. Але ніхто не догадується, що твориться по ту сторону дзеркал. -1- Гаряче сонце Мексики не давало нормально дихати, але Джеймс біг із всіх сил, щоб втекти від погоні. За ним гналася поліція, йому потрібно було всього лиш добігти до дзеркала, щоб втекти.

ІГРОВИЙ ПАВІЛЬЙОН Роман Магрук Умань, Украина [email protected] НАТ. СІЛЬСЬКИЙ ДИТСАДОК – ІГРОВИЙ МАЙДАНЧИК - ДЕНЬ На ігровому майданчику, на фоні рідких дерев, стареньких гойдалок, гірок, пісочниць та дикуватих поробок з використаних автомобільних шин, стоїть новенький ігровий павільйон – великий та яскравий. Поряд зрозмістилося чимале зібрання – чоловіки, жінки, середні та старші школярі.

ЗГУБА Роман Магрук Умань, Україна [email protected] *навколо головного героя постійно змінюються - в фактурі, кольорі, контурах, окремих лініях - частини простору і оточуючих предметів. **у майже всіх героїв є татутювання. У головного героя та його побратима вони змінюються - і по малюнках і по заповненості ними тіла. НАТ. ВУЛИЦЯ МІСТА – РАНОК Жвава в цей вранішній час вулиця спального

Чорнобиль вибухнув : біду понесло хмарами . З безодні глибоко небесно покохали ми : я повалив тебе став навіжено мацати . А ліквідація уже тривала наслідків . Ти зауважувала : " Запалала станція !! " Своїми часом тим опанував вуста ці я : хай хтось опише їх статевими і нижніми - упився медом диких бджіл . Яке : " Штани зніми " ? Пожежу шлангами збивали гвинтокрилими одні лиш

Раптово ти тепер немила : пизду рукою ледве мила чи наперділа смердячи ? Немила справді й вдень й вночі . А зовні - ніби все як завжди : бездумно секс лижу масажний від жару клітор аж засмаг і раптом - помінявся смак . На розсуд поки не виносим що зовсім завертівся носом : як кажуть рускіє в рази здав перекручувать язик . Його й не відрізниш од мови : так скоро хуй вставать відмовить а губи як не

Не бий мене сокирою по шиї за знизу вгору наміри паршиві : жінки завжди найгіршого бояться і діло йде до жнив серпом по яйцях . У тебе знову ніж в руках тремтячих іди на кухню ріж - я буду вдячним : ніхто нікого в дурні не пошиє мерщій огріть бандурою по шиї . Не псуй мені життя як тому псові : оргазми мов роботи примусові . До бунту й розум робота дозріє : та плюнь на те нервово-підозріле !

На воді ледь тримається човен : для чого розхитувать ? Про подій тебе хиби хіба я почав би розпитувать ? Хай хвилинне химерне нахлине просте запитатися : буде треба повідать - сама щиро скажеш і так усе . У думках не дай Боже чи прямо засуджувать поглядом там де листя опало з дерев - без опалення холодно . Наче здобич хижак до весни протриматися силиться й мій поволі зникає непевний запас

Усьому живому щось їсти треба ще й дихати мусиш постійно чимсь хоч : потрохи формується власне кредо як слід називати цей фотосинтез . І хтось половинку без зайвих мрій вже свою відхопив доки хтось шукає . Хай ножиці легко папір розріжуть - папір в свою чергу покриє камінь об камінь затуплює лезо ножиць : весь світ споконвіку пиздує циклом . Комусь би на нуль і ділить і множить - подібний підхід

У серці вічності, де перетинаються життя і смерть, де час немає плину, вони - вершили людські долі. Наора - місце де все починалось і завершувалось. Тут, серед вічного заходу сонця, що відблискував золотом на величезних воротах, дві сестри, дві могутні сили всесвіту збирались зіграти в карти. Вони розмістилися на великій гладкій кам’яній плиті, різьбленій символами древніх часів, яка служила їм

Каміла уже всоте проклинала себе за те, що вирішила плентатися додому через ліс, аби не обходити його звичайною дорогою. Сьогодні роботу вона закінчила надто пізно, тож у її маленькому містечку нечисленні таксі вже давно перестали їздити. Знову перечепившись через товстий корінь вона ледь не гепнулася на вологу землю. Про ліхтарик годі було і мріяти, телефон давно вимкнувся від нестачі енергії,