Серед білого дня, під час обіднього перериву, П'яниця, як і всі години свого свідомого життя - бухав. Він робив це скрізь, а саме в цей особливий для людства день, дане дійство відбувалось у барі. Це був вже четвертий бар, тому що в трьох попередніх, він випив стільки, що бармени з власної ліні прибирати за ним наслідки, чи то з простого людського жалю, повиганяли його геть. І таким чином, він

Є світ, у який час від часу тікає або ховається кожна людина впродовж свого життя. І не тільки тікає. Деякі ситуації, моменти, лише у тому світі і переживаються. Назвемо його для зручності "ситуативний світ". Що це? Така собі паралельна реальність, у яку ти приходиш пороздумувати про сенс життя миючись у душі, посумувати, годуючи голубів у парку, послухати сотні улюблених пісень, дивлячись у

Пироги смачненькі, стр у цлі й миколайчики! Як буде ваша ласка, дайте нам хоч крайчики. Яблуко сушене, груша, слива й вишня - Будь-яка дрібниця - нам вона згодиться. Кн и ші, кнедлі, пл я цок, на паличці льодяники! Як буде ваша ласка, дайте, пані, пряники. Миколайчик для Петра, Павлу зо два коржика, А Святому Богові присканців три возика. Нехай слав и ть Господь будинку цього ґазду, Його дружину

Склеєні один за одним зошита листи, Списані в нічній погоні за спокоєм і тишею, Ніби мали б показати всі останнії слова, Будять віру, що здавалось, майже нежива. Дзвінке погладжування струн повертає з сну, Кожен вітер хоче вирвать цю хитку стіну. Я ступаю м'яко й тихо, я чужий для всіх. Кожна нова моя казка більше не для них. Серед паперових стін, життя проходить швидше, Я не знаю, хто зуміє, хто

Я за літо не бачив жодної зірки, З тих, що падають в темних нічних небесах. Так сумно мені від цього, так гірко, Бо це літо минає й не повернеш назад. Я знаю про зорі і небо достатньо. І знаю, що падають це - не зірки. Забув лиш коли я це бачив востаннє, А от з першого разу минули роки. Минули роки, навіть десятиліття: З тих пір як я вперше це бачив вживу Серпневої ночі далекого літа.. Відтоді

У моркій сорочці Лежать усі наші гроші. Складаєш рядочки І більше гуляти не хочеш. При тьмяному світлі, У тихій, самотній квартирі. Твої очі вже звикли Бігти за літерами. Дим, заплітається у твоїм волоссі, Ти, написала усе що придумала щойно, Я, стою над тобою вологий і босий, І, забуваю про те що не зовсім пристойно. А дощ досі плаче, Що залишив нас наодинці. Він брав за задачу, Відчути тебе в

Світло хірургічної лампи засліпило мене, як тільки відкрив очі. До речі, розбудив мене сильний біль в районі живота, трохи нижче ребер. У моєї голови стояв молодий медбрат, і спостерігаючи за показами приборів, легко прижимав кисневу маску до мого лиця, яка чомусь не подавала кисень так як потрібно, бо я почав задихатись. Він не звертав на мене уваги, а дихати все таки хотілось і я різко нахилив

А знаєш, кожна книга - це історія, яка десь і колись відбулася. І для мене будь-яка книга це як зубна паста. Кожна книга невідома, поки не скуштуєш її. От як ми зазвичай вибираємо зубну пасту? Спочатку на вигляд, потім на запах, а в кінці вже й і на смак. Є зубні пасти, як і книги, що тобі однієї назви хватає щоб зрозуміти, що вона тобі не сподабається. Є такі, що на другому етапі не проходять

Мистецтво з'являється лиш у пітьмі, Де біль та неприязнь в повітрі літає. Там де розмовляють з глухими німі. Митець хто радіє й в одночас страждає. Мистецтво зростає із грунту думок, Там сльози та сміх б'ють в обличчя металом І бій на життя за повітря ковток, Втискається в шкіру чорнильним фіналом. І високо в небі митця не знайти Бо ж з камнем на шиї ступає землею. В безплідних потугах себе

Сей быт фантазии взрывает, никто не знает: что? зачем? мои желанья пропадают, в рутине жизненных дилем. Фальшивые лучи надежды, Сгорают в атмосфере льда, Стоишь и мерзнешь без одежды, А на устах одна мольба: "уже не надо мне ни счастья, богатства мира ни по чем, убавьте боли, хоть отчасти!", слезливым вскрикнешь ты кличём. Пусть ты не веришь, что услышит, Ни космос, ни создатель наш, Но все же