Серед білого дня, під час обіднього перериву, П'яниця, як і всі години свого свідомого життя - бухав. Він робив це скрізь, а саме в цей особливий для людства день, дане дійство відбувалось у барі. Це був вже четвертий бар, тому що в трьох попередніх, він випив стільки, що бармени з власної ліні прибирати за ним наслідки, чи то з простого людського жалю, повиганяли його геть. І таким чином, він

Є світ, у який час від часу тікає або ховається кожна людина впродовж свого життя. І не тільки тікає. Деякі ситуації, моменти, лише у тому світі і переживаються. Назвемо його для зручності "ситуативний світ". Що це? Така собі паралельна реальність, у яку ти приходиш пороздумувати про сенс життя миючись у душі, посумувати, годуючи голубів у парку, послухати сотні улюблених пісень, дивлячись у

СЛАВКА (Візит в ГУЛАГ) «Хто визволиться сам, той буде вільний» Леся Українка Метушливі крони яблунь розніжено вбирали м’яке вересневе сонце. Потрушуючи на вітрі листям, втрамбовуючи проміння. Частина світла осипалась з гілля та падала на густу траву. Зелені пасма жадібно тяглись догори, вихоплюючи один поперед одного розпорошений пил тепла. Хлопчики безжально м’яли ворс зеленого килиму,

СЛАВКА Ще тепле, вересневе сонце м’яко стелило свої промені на крони сільських садів. Строката тінь мерехтіла поміж стовбурів плодових дерев. Легкий вітер хвилював низьку траву і та лагідно хилилась до землі. Хлопчики недбало порозлягались на цьому зеленому килимі шкільного саду. Четвертий клас – старший клас молодшої школи. Наступного року вони вже підуть в велику школу сусіднього села. А

ПАСНАК Оля Легкий порив вітру потягнув за собою важку віконницю. Вона неохоче подалась, але зовсім трішки. Вітерець додав зусиль – результат майже не змінився. Віконниця ще трішки поступилась, а потім заколихалась в жесті заперечення, і вітер покинув її, мандруючи далі. Краєчок тіні віконниці насунувся на чоло немовляти. Він ніжно гладив голівку Олі, доки його господарка сперечалася з вітром.

БУРЯ Акварельні, бурі мазки змішали небо. Загустали, втрачали прозорість. Вимішувались шаленими пензлями. Нарешті збились до густої гуаші і заліпили своїми згустками весь схил. Сонце облишило марні спроби пропалити собі шлях. Змирилось, ковзнуло по непроглядним, мокрим фарбам за горизонт. Світло, втративши своє джерело, без супротиву віддавалось на поталу мряці. Океан запльовував хвилями небо.

Ментальний паяц Темний силует автівки, без увімкнутих фар, визирнув з-за рогу. Просунувся до переду, перекриваючи собою провулок. Шум мотора поглинав гул величезних холодильних камер гуртівні. Тьмяні, брудні лампочки яких своїм відблиском на капоті зрадили рух авто. Молодик помітив, не сповільнився. Рухався далі своєю звичною, пружинною ходою. Від чого темні густі кучері підстрибували, імітуючи

КОРОВА-ЧЕРЕПАХА – Жора. Гадам буду, карова булку никаєт. Дебелий зек промовчав. Харкнув поперед себе, не припиняючи важко крокувати, провалюючись у глибокий сніг. – Жора! Ми два дня не жравши. Жора, я скора упаду. – Шо ти хочеш, Чєрєп? Виснажені голодом та довгими переходами втікачі розхитувались під час ходи, наштовхуючись один на одного. Розмова відбирала решту мізерних сил. Жору дратувала

КРУК У темній кімнаті метушились кольорові плями світла. Швидка, безглузда зміна відбитків подій, випромінених телеекраном. Мов люмінесцентні бактерії, плями повсюди ковзали, окреслюючи форми предметів та людей. Крук тихо спостерігав те, як Той на дивані закинув назад голову і розкинув руки. Вона повільно просунула своє коліно між Його стегон і вперла в пах. Нахилилась і почала пестити та

*Різдвяний шкодник* Хочеться ласенького на різдво мені, Сяду я тихесенько вдома на вікні. Поряд стоїть мисочка, радість для життя. То смачна, бабусина, запашна кутя. Я до ней підсунувся з ложкою в руці, За вікном купаються в снігу горобці... Кіт на них не дивиться, тихо ловить гав, Ну а я до мисочки передчас пристав. Ложкою зачерпую радість по життю, Я краду бабусину, запашну кутю. Вже й

Ви колись собі уявляли, що сховано, пережито або те, що досі тліє всередині людини, яка зараз поруч з вами сидить? Такі собі скриньки Пандори…можливо їх відкриють сьогодні, через тиждень, в наступному поколінні, а може їх знищать завдяки колективній силі жерців? І не існує порівняльної таблиці пережитого, хоч люди часто змагаються в кого більше болить. В молодої жінки померла щойно народжена

Я вишиваю нитками безсоння цнотливий ранок. Знову, наче вперше. Хоч місяць небом мандри не завершив і краплі ночі ще на підвіконні. У голку засиляю перший промінь - хрупкий, сором'язливий і тендітний. В чеканні чуда у порі досвітній стоять ліси, сумні і нерухомі. Рожеву нитку покладу на обрій, осоння ясно загаптую сріблом, по травах роси кину дрібно-дрібно, розсиплю заходом останні зорі.