Схожі публікації
Спамта
Вздовж дороги двома лініями по обидва боки тополі скидали пух. Свіжий ранковий вітер після сурової зими заколисував підвісні горщики з квітами на маминому балконі. Бовтаючи ногами, з високого стільця я підставляла обличчя сонячним променям з вікна і поглинала бутерброди. В двері хтось забарабанив, бутерброди довелося відкласти.
—ти довго збираєшся ще вовузитись?! Хапай свої “башмачкі”, нас вже хлопці чекають!
Я поспіхом стрибнула у чоботи і накинула куртку, нічого не заперечуючи ми летіли свіжопофарбованим під’їздом до низу, на підвіконнях стояли вазони.
Ми вилетіли, відхекуючись, як марафонці, а на розпеченому бордюрі вже чекали вони: в таких же куртках, і з рюкзаками, в яких здається, нічого не було.
—ходімо, бо запізнюємось вже! —В абсолютній невідомості, яка турбувала лише мене, ми долали двори, сонячні сквери, що зваблювали співом птахів. Незліченні собачники, матусі з дітьми. Всі раділи теплу та красній порі. Пухнастий, сірий кіт з поважним виглядом підглядав за нами з вікна.
—я забула рюкзак! -згадала раптово.
—заспокойся. Він тобі ні до чого.
Врешті, місто скінчилось. Почалося поле, колона, якою ми йшли, розповзлася стежкою. вся ватага гуділа. Я мовчки йшла поряд, і несла куртку в спітнілих руках. Рідкі дерева скидалися на пензлики, з пухнастим, зеленим кінчиком на кінці. Спочатку стежка звузилась, а потім ми вийшли на схил, на якому яскраві квіти то тут, то там розповзлися плямами фарб. Усі зі сміхом покидали свої речі там, де стояли, і побігли ніжитись на лоскотливій трав, закликаючи до того ж. Але я, не змінюючи темпу, пройшла та зірвала першу-ліпшу квітку, яка росла під ногами, вдихнула її аромат, посмішка сама собою розпливлася у мене на обличчі. І тоді, я зрозуміла, що віднайшла щось дуже важливе для себе, значно більше за друзів.
“Крокус символізує надію та відродження, прихід весни та любов.“
