Спамта Вздовж дороги двома лініями по обидва боки тополі скидали пух. Свіжий ранковий вітер після сурової зими заколисував підвісні горщики з квітами на маминому балконі. Бовтаючи ногами, з високого стільця я підставляла обличчя сонячним променям з вікна і поглинала бутерброди. В двері хтось забарабанив, бутерброди довелося відкласти. —ти довго збираєшся ще вовузитись?! Хапай свої “башмачкі”, нас вже хлопці чекають! Я поспіхом стрибнула у чоботи і накинула куртку, нічого не заперечуючи ми летіли свіжопофарбованим під’їздом до низу, на підвіконнях стояли вазони. Ми вилетіли, відхекуючись, як

щука Серпень догорав, поступаючись осінньому пануванню над безтурботністю і маленькими дітьми, що тужитимуть за спекою, але з нетерпінням чекають на зиму, і казковий сніг. Відволікшись: у затінку, сховавшись у найпрохолодніший куточок їй добре видно, як сонце повільно зникає, вимальовуючи на горизонті свинок в колір картин найщасливіших спогадів. Квіти вплітаються у вінок легко, як в радіо простір вплітається нова ведуча і всі замиловано слухають її голос, погоджуються з кожним словом, вимальовуючи в голові образ найгарнішої. Разом із радіо щось бубоніла і хрумала яблуком (ім'я) —заплющ

Тоша. події одного дня Вечір буднього дня, ймовірно, це п’ятниця. Білий ПАЗ в смужку випльовує парубка. Той неквапливо оглядає пусту зупинку, і робить висновок: “треба покурити” тому йде до найближчого генделика, який своїм світлом, на напів-проглядній вулиці нагадує наживку для нічних метеликів. В наливайці (адже інакше не назвеш) гомін: троє чоловіків з цигарками одразу зустріли хлопця важкими поглядами, які ймовірно, благали не заходити. Власники магазину про дизайнерів інтер’єру і простору чули лише по радіо в 91, коли говорили в принципі про що попало. Великий холодильник з тушами

Гвоздодеру найціннішим моїм спогадом до віку залишиться цей: Мені було п’ять, і одного серпневого ранку, мама взяла мене за руку, в цілому нічого не пояснюючи. Десь хвилин зо тридцять ми минали знайомий район, Ми йшли так, доки не вийшли до лісу, я і не помітила, як скінчився асфальт, і почалася стежка. Ліс був сповнений фарб та відчуттів, запах хої витіснив мамині парфуми. Ми зупинились на привал, сховавшись у затінку дерева, і зі своєї, як здавалось в дитинстві, бездонної сумки мама дістала канапки, та чай в синьому термосі. Біля нас, диким розсипом то тут, тот там квіти тягнулись до сонця.

севі —я зв'язав собі канат з тряпок санітарки, і як справжня принцеса кинувся одразу до тебе! -льодяні хвилі розбивались об бетонні плити набережної, а через густий туман було видно хіба що поодиноких рибалок, які схилились на своїх розкладних стільцях завмерши в одній позі і чекали. —хіба ловить зараз риба? -пошепки спитав хлопець в свого друга. той мовчав, якийсь час непомітно перебираючи у карманах буси. а потім все ж сказав: —я розумію їх. може. це таке хобі, сидіти собі просто посеред міста з вудкою у руках і знати, що буде далі, що ти повернешся до своєї дружини.. можливо дітей. а

Електричка зі скрипом набирала швидкість тягнучи своє важке, металеве тіло за межі перону. Бабуся, що зайшла до вагону, підсіла до мовчазної і стомленої компанії, перша завела розмову: —куди їде молодь? Двоє дівчат переглянулись між собою, але замість них відповіла Вільте: —до чиповичів, на дачу —як пощастило! Я теж їду в Чоповичі. А де ваша дача? —жінка підсунулася вперед, аби краще почути співрозмовницю —в загреблі, там зовсім трохи пішки. Ліс гарний, і річка чиста Жінка округлила очі та перепитала, куди вони їдуть —в за-гре-блю —діти, та ви зовсім подуріли! Неможна вам туди Вільте, і інші

Ілля мав відчути недобре ще тоді, коли Вадим з усміхом підставив йому підніжку: "Та пожартував я". Або, коли в авто нав'язали місце посередині між Сергієм та Арсеном. Та й Гліб, їх двадцятирічний ватажок, був того дня занадто зосередженим. І все ж не зважив. Дістав навушники. Попереду чекали шашлики з друзями. За вікном промайнув білборд — біла Z на сірому тлі — «Zа порядок». Виїхали з містечка. Дорога, поле, і рівномірне гуркотіння мотору., як раптом Арсен висмикнув його навушник так, що мало не пошкодив дріт, а іншою рукою вихопив телефон. — Блін, що за дурня? — Ілля

– У-у-у, – звук озвався в голові гулом, і притяг з собою інші подразники: голоси, стукіт, шурхіт, кроки. У кімнаті всього чотири людини, а шуму, як від роти новобранців за годину побудки. Я накрився подушкою, щоб мінімізувати рівень звуків. Зрештою почув, як б'ється власне серце. Нічого заспокійливого в ньому не було, тільки німий докір. Я начебто нічого алкогольного не пив, то чому мене штормить? – Що, добре вчора погуляли, Пшениця? – Запитав сусід по кімнаті. – З ким? – Простогнав я. Нічого не пам'ятаю. – Не знаю, ви з ним у «Ромашці» сиділи, грали начебто. – Грали? – Не повірив

Безкрайні зорі, що ворожать душу, Світять з неба нам у кожну ніч. А людство вже давно забуло тишу, спокій, і кохання двох закоханих сердець. Забуло про безкрайні космосу простори. Запалили всі свічки і ліхтарі. Затьмарив штучним світлом красоту нічних небес. Прибравши всю романтику життя, Змінили спокій на постійний рух. Лише дитячі, незатьмарені серця, Дивлячись у темряву з під променів світил, Бачать справжню красу наших небес. Гуляючи лісами, долаючи житні поля. Під гру гітари, тріск багаття, співають з друзями. Думають - життя не мить, і буде для них довгим. Що все попереду, сховано в

На фоні яскравих міських вогників, серед галявини перевдягалися дві темні фігури. Темними вони були від виховання до чорних мантій, що натягували на себе. – Ти чого труси зняв? – Юхим з явною підозрою запитав свого друга, колишнього однокласника та спільника Енея. – Щоб потім не возитися з ними, – відповів Еней, голосом людини, що все продумала і врахувала безліч факторів. – Чого б тобі потім возитися з трусами? – знову запитав Юхим розгладжуючи складки на габіті нижче пояса. – Потім, коли дійде до оргії. Алло! Ти, що гальмо? Юхим винувато опустив очі. Його старший брат Артем жодного разу не

Випадкова зустріч нас тоді звела Ти була так чиста, ніжна і свята Я кохав і вірив у всі твої слова Ти була для мене вічність ціла Ти втікала й з нову вертала назад Я ж чекав і вірив що для тебе друг І ночами марив і хворів, любив Ти не розуміла а я промовчав Шляхи розійшлися, доля розвела Та для мене рідна ти завжди була Час стікає стрімко, в нас його нема Та в житті моєму ти була одна Я ночами марив, вірив в чудеса Та ти не вернулась, ти просто пішла Таємницю серця не збагнути нам А час залишає дію лиш словам Так минають роки, час пливе до дна Та пам'ять про тебе досі ще жива