Я приїхав у Ольгине на день. Давно вже тут не був. Після смерті баби Галі, а потім і батька дорога сюди якось відмерла. Їздили хіба що на проводи — на коротко, як у гості до тіней. Двір зустрів мовчки. Все стоїть на місці — і хата, і сад, і криниця з похиленим журавлем. Але все ніби інше. Зовсім не те, яким було колись. Дивишся — і не віриш, що тут колись кипіло життя. Що баба Галя снувала тут цілими днями, поралася, виносила мені з хати борщ у мисці з вишневим обідком. А там, на призьбі колись сидів батько і клепав косу. Трава кругом по коліна, густий бур’ян вже лізе на стежку, що веде до