Світло, сивими стовпами, пробивалось крізь вітражі на вікнах. Нарадча зала опустіла і здавалась такою незвичною після стількох годин розмов. Зараз тут лишився лише він і його думки.… Король Фрід сидів на своєму стільці, обперши чоло широкою долонею. В голові роїлись плани і тривога про те, що гряде. Зараз він здавався ще суворішим, ніж зазвичай: густа, але не велика цупка борода і вуса, майже

Вона приїхала сюди на узбережжя щоб відпочити, а ще трохи забутися та загубитися серед золотого піску та плескоту хвиль...щоб зробити вигляд що в її житті все гаразд, що вона справляється з тим усім, що валиться на голову останнім часом. Проблеми на роботі, проблеми зі здоров'ям та ще й болісний розрив тривалих стосунків. А найгірше, що причина розриву стара і банальна відколи існує світ,

-Ти хочеш сказати, що твій комп’ютер, відрізаний від інтернету, два роки вчився у твого домашнього кота? – у той момент важко було навіть і передати одним словом емоції професора Рибалка – здивування, розпач, злість… А може, - захоплення? -Ну, Елька – це взагалі то не кіт, а кицька - пробурмотів знічено лаборант Максим, якому не час було з тими емоціями професора розбиратися, до нього тільки

Порив холодного листопадівського вітру вивів мене зі ступору. Я підняв комір свого пальта і втягнув голову так, щоб вітер менше задував під одяг. У мене було гарне і, найголовніше, дуже тепле вовняне пальто, і в обставинах, що склалися це було моїм порятунком. Йшов другий день як я застряг в цьому чортовому місті без копійки в кишені. У мене не так багато знайомих, а друзів ще менше, тому

Бйорн прокинувся під вечір від чужого галасу. Він сонно припіднявся на ліжку і одним розплющеним оком зиркнув у бік Ала. Той спав на сусідньому ліжку мертвим сном, пускаючи слину на подушку. Руде волосся, у сутінках, стирчало вусібіч, як полум’я у багатті. Після вчорашнього аншлагу у цьому гостьовому дворі, вони ледь доповзли під ранок на другий поверх, до своєї кімнати. А все тому, що спершу

Морана лежала на спині, оповита чорним туманом. Він клубочився навколо неї, наче муркотливий кіт, біля господарки – легко торкаючись її блідого обличчя, огортаючи шию і зникаючи від найменшого поруху. Богиня примружилась і витягнула руку вверх, перебираючи пальцями невидимі струни. Над нею майоріло Небесне Полотно. Воно миготіло міріадами людських душ. І, здавалось, що ці душі були так близько,

Вогонь стіна вогню, вона оточувала мене по колу... полум'я тріщало та палало...воно не давало зрушити з місця... здавалося палає весь світ довкола, а разом з ним палаю і я сама... Як я тут опинилася!? Де я взагалі та що відбувається!? В мої голові галопом проносилися думки...дивно що все довкола охоплене полум'ям, а я ціла, мені не боляче... вогонь начебто оминає мене, але водночас тримає в

Ранок почався не з хорошого. Придворні слуги гасали, як вшпарені, коридорами. Ерза ще завчасно підготувала необхідне для сьогоднішньої зустрічі, але усе ніби навмисно йшло на перекір. У вчорашньому еліксирі чомусь випав осад, а отже його треба було переварювати, сон-трава для нового закінчилась, а Ярена, як завжди, можна посилати тільки за смертю. Вона відправила його по потрібні інгредієнти і

Ближче до вечора почав пролітати лапатий сніг. Люди розбрідались по домівках із настанням сутінків. Хтось ховався у трактирах, у спробі втопити нестерпне життя у кухлі медового елю. Хтось – ледве волочив додому ноги, після важкого робочого дня. Ринкова площа тихо опустіла. Яні піднялась із дерев’яної дошки, що відвались від розтрощеного воза, позаду неї. Раніше він слугував прилавком для якогось

Півні кричали ополудні, а сонце добряче пришкварювало у брудні шибки. Люди були в полі, тож трактир зараз був фактично порожній. У маленьких селах завжди так: народ тут починає оживати лише під вечір, коли уся робота зроблена, худоба попорана і можна перехилити кухлика чогось міцного, щоб розслабитися. Ал із Бйорном попивали ель у таверні після перекусу. Не те щоб годували тут не смачно, але

Ноара - місце де зупинився час, де вічне спліталось воєдино із земним, породжуючи невпинний плин життя. По-між руїн, колишнього величного святилища виднілись сотні сяючих вогників. Вони ховались в колонах і залишках фресок, і ледве-ледве розсіювали той морок навколо, що збирався густим туманом і стелився у підніжжя, колись цілих сходів і арок. Вогники миготіли і тремтіли у повітрі від тонкого,

Ранкове світло заливало кімнату, пробиваючись крізь вікна її чародійської кухні. Сонце м’яко стелилось на дерев’яний стіл під вікном і гріло пожовклі сторінки книг, у яких ховались таємні заклинання. Сонце нишпорило на полицях, завалених рукописами, кристалами, корінцями, і ледь помітно виблискувало на лезі срібного клеймора, що ховався поміж них. Сонце торкалось усього, своїми тонкими променями: