Розділ 2. Місяць тому Яскравий повний місяць світив у вікно, натякаючи на те, що нічка сьогодні буде та, що треба. Вамі-Боро вже відчувала, як її вовчиця вовтузиться і гарчить, проситься вирватися на волю. — Ще трохи, дівчинко, ще трохи та ти зможеш набігатися досхочу! — прошепотіла вона заспокоюючи звіра. Щоб бути повноцінним перевертнем, потрібно хоча б у повний місяць давати своєму звірові свободу. У зграї майже всі так робили, окрім старих Гарчів. Ті, надаючи перевагу звіру над людиною, оберталися на вовків кожного дня. Страшне видовище. Здичавілі перевертні. Скуйовджене довге волосся

Дива іноді трапляються. «Маленька брехня — це не брехня», — думав Валера. Бо іноді, особливо коли трапиться щось погане, краще вже трохи прибрехати, ніж казати болючу правду. Ось, як сьогодні, наприклад. Вибіг Валера на вулицю під час перерви — і вся юрба за ним! І ну штовхатися! Він гепнувся! Проїхався по асфальту, аж іскри летять. Куртка — трісь! — і готово. Хіба ж Валера винен? Звісно ж ні. Але мамі цього не поясниш. Вона скаже, що треба було почекати, а не бігти, як на пожежу. А от якщо трішечки, ну зовсім небагато, збрехати. Сказати, наприклад, що курточку, порвав, бо випадково зачепився

Скажені. Шукачі правди Розділ 1. Пролог Вамі-Боро лежала на землі. Не мала сил підняти голову. Все довкола пливло, спотворювалося у каламутному мареві болю. Тіло здригалося від кожного імпульсу — пекучого, глибокого, невпинного. Це сталося. Її позбавили вовчиці. Тягнули «по живому». Навіть дурман- трави не дали, щоб забутися. Тримали силоміць. Четверо. З них дівчина знала лише двох, батькових підлеглих. Інші двоє. Страшні. Напівбожевільні. Дикі. І не звіри, і не люди. Здичавілі перевертні. Вовчиця пручалася, гарчала, не йшла на поклик — налякана, змучена, виснажена. Каратель нашіптував

— А ремонт?.. — Зробимо самі. Я й брат. Вона зітхнула, але все ж усміхнулася. — І все ж, Толю… дозволь мені представити тобі свою нову помічницю. В рамках проекту «Ідеальна жінка-робот». Він обережно розплющив повіки — і завмер. Перед ним стояла новенька, ще запакована в коробку, помаранчева мультиварка.

Спамта Вздовж дороги двома лініями по обидва боки тополі скидали пух. Свіжий ранковий вітер після сурової зими заколисував підвісні горщики з квітами на маминому балконі. Бовтаючи ногами, з високого стільця я підставляла обличчя сонячним променям з вікна і поглинала бутерброди. В двері хтось забарабанив, бутерброди довелося відкласти. —ти довго збираєшся ще вовузитись?! Хапай свої “башмачкі”, нас вже хлопці чекають! Я поспіхом стрибнула у чоботи і накинула куртку, нічого не заперечуючи ми летіли свіжопофарбованим під’їздом до низу, на підвіконнях стояли вазони. Ми вилетіли, відхекуючись, як

щука Серпень догорав, поступаючись осінньому пануванню над безтурботністю і маленькими дітьми, що тужитимуть за спекою, але з нетерпінням чекають на зиму, і казковий сніг. Відволікшись: у затінку, сховавшись у найпрохолодніший куточок їй добре видно, як сонце повільно зникає, вимальовуючи на горизонті свинок в колір картин найщасливіших спогадів. Квіти вплітаються у вінок легко, як в радіо простір вплітається нова ведуча і всі замиловано слухають її голос, погоджуються з кожним словом, вимальовуючи в голові образ найгарнішої. Разом із радіо щось бубоніла і хрумала яблуком (ім'я) —заплющ

Білий Жінка чесала і смикала довге попелясте волосся, яке слухняно вкладалося у її старих, проте вправних руках. у дзеркалі сиділа молода, підтягнута та ніжна красуня. —я страшенно переживаю! —пані, не варто. усе приходить з досвідом, тим більше—ви така мила- її руки ніжно вкладали одне пасмо за іншим, аж доки гребінець не зачепився —що це... мак? —..перепрошую. —звідки він? -та, що сиділа знітилась і намагалась сховати очі відвернувши голову —не соромтесь мене, будь ласка -жінка ніжно повернула її назад, поглядом до свого відображення, і продовжила: —ви виглядаєте, як справжня наречена!

Тоша. події одного дня Вечір буднього дня, ймовірно, це п’ятниця. Білий ПАЗ в смужку випльовує парубка. Той неквапливо оглядає пусту зупинку, і робить висновок: “треба покурити” тому йде до найближчого генделика, який своїм світлом, на напів-проглядній вулиці нагадує наживку для нічних метеликів. В наливайці (адже інакше не назвеш) гомін: троє чоловіків з цигарками одразу зустріли хлопця важкими поглядами, які ймовірно, благали не заходити. Власники магазину про дизайнерів інтер’єру і простору чули лише по радіо в 91, коли говорили в принципі про що попало. Великий холодильник з тушами

циган Рама з картиною була самотнім вікном у паралельний світ, у ній, хлопець схилився в благоговінні, і у вдячності приймав присягу на колінах, стаючи на дорогу шляхетного лицаря. Простір навколо виявляв привітність: вкладена на підлозі плитка відбивала тепле освітлення люстри. Це місце, зазвичай людне, зараз лінувалося, поки декілька відвідувачів сонно розглядати незліченні картини. Дівчина, з рудуватим довгим волоссям, зачаровано оглядала картину, доки поряд з нею стояв висковий хлопець. А тоді звернулася: —хіба це не ми? Дивись які вони.. Благочестиві? —радше, врівноваженні та смирні.

Гвоздодеру найціннішим моїм спогадом до віку залишиться цей: Мені було п’ять, і одного серпневого ранку, мама взяла мене за руку, в цілому нічого не пояснюючи. Десь хвилин зо тридцять ми минали знайомий район, Ми йшли так, доки не вийшли до лісу, я і не помітила, як скінчився асфальт, і почалася стежка. Ліс був сповнений фарб та відчуттів, запах хої витіснив мамині парфуми. Ми зупинились на привал, сховавшись у затінку дерева, і зі своєї, як здавалось в дитинстві, бездонної сумки мама дістала канапки, та чай в синьому термосі. Біля нас, диким розсипом то тут, тот там квіти тягнулись до сонця.

севі —я зв'язав собі канат з тряпок санітарки, і як справжня принцеса кинувся одразу до тебе! -льодяні хвилі розбивались об бетонні плити набережної, а через густий туман було видно хіба що поодиноких рибалок, які схилились на своїх розкладних стільцях завмерши в одній позі і чекали. —хіба ловить зараз риба? -пошепки спитав хлопець в свого друга. той мовчав, якийсь час непомітно перебираючи у карманах буси. а потім все ж сказав: —я розумію їх. може. це таке хобі, сидіти собі просто посеред міста з вудкою у руках і знати, що буде далі, що ти повернешся до своєї дружини.. можливо дітей. а

Вчергове не дочекавшись автобуса сіла написати відгук про 62 маршрут, автобус, що курсує наймальовничішими місцями Києва. Серйозно, це, мабуть, один з найгарніших маршрутів міста, виїжджає з Національного ботанічного парка Гришка, через Арсенальну на Хрещатик, Європейську площу і вниз, Володимирською гіркою на Поділ. Йому можна дозволити мати характер, його можна зрозуміти, коли він не хоче їхати вчасно, і просто губиться десь на маршруті. Підозрюю, що десь на Володимирській гірці зрозумівши, що йому набридла одноманітність він може виїхати на Набережну і помилуватись Дніпром, взяти каву на