О пів на восьму дзвінок. В мене стріляють, герой прикриває, обладунок передає на монітор десяток помилок і сотню зауважень, кілька помилок – критичні. Мені потрібно терміново щось робити. У небо злітає пандарен, він зможе виграти пару хвилин, за які потрібно підняти служби обладунку. Але лунає дзвінок телефону, і я прокидаюся. – Щастя, здоров'я. – Дякую, – хочу спати. Але спасибі, правда. Встаю. – Щастя, здоров'я. Це о восьмій, а о дев'ятій: – Щастя, здоров'я. – Дякую. Я буду щасливий і здоровий ще мінімум триста років, а то й чотириста. Але ні, я не скаржуся, не

Мишеня на ім'я Танака смішно позіхає і йде вмиватися. Вночі мишеняті знову наснився Олд-Таун. Танака нічого не пам'ятає з того сну, але відчуття нескінченної радості та захоплення тією загадковою величчю не залишає його і вранці. Він ще спить, коли смішно позіхає і йде вмиватися, але пронизливий ранковий холод вже добрався і до мишеняти, змушуючи мерзлякувато щулитися. Крижана вода джерела змиває останні краплини захоплення з обличчя Танаки. Туман стелиться вологою травою, думки Танаки далеко. – Ма-амо! – гукає він. Виходить несміливо й тихо. Слова грузнуть у тумані, зникають у

На землі так мало тебе. На землі є стіна. Більш незручного місця для розмови годі й шукати. Вузький провулок, де на бетонних плитах сидять двоє людей і слухають погану музику огидної якості, що грає через колонку, невидимими блютузними нитками підключену до мобільника. Ця музика нікому не потрібна та нікому не цікава. А що цікаво, — хочеться роздивитися ці нитки, здається, що ще трохи — і побачиш. Коли копіюєш текст у буфер обміну, то неможливо позбутися відчуття певної інформаційної сутності в руці, яка натиснула заповітні кнопки. Коли дивишся на бездротові точки зв'язку, хочеш

Навколо мене немає мене. З потрісканих сухих губ стікає лише самотнє: — Вода. Жорстко. Я хочу, щоб мій голос лунав жорстко, і мені здається — саме так народиться те, чого я настільки прагну. Але голос стікає надто повільно, встигаючи висохнути в лабіринтах тріщини уст, і сухе повітря з моїх легень просто хрипить. Мене не зрозуміють. Сам себе не можу зрозуміти. Вода. Здається, довкола світло. Мої очі — дві свинцеві кулі, що вдавлюють голову в твердий ґрунт. Вона болить, і хочеться відкрити налиті вагою повіки; тоді очі вирвуться на волю, і не будуть боляче вбивати голову в землю з кожним

1 Я давно спостерігаю за тим, як ти борешся. Залишившись наодинці з ворогом, ти бігаєш лабіринтом окопів, збираючи зброю та боєприпаси у своїх загиблих товаришів, щоб продовжувати оборонятися. І мимоволі дивуєшся, що все ще живий. Вирішив стояти до останнього, в полон не здаватись, і смиренно приймаєш те, що вже фактично мертвий. Скільки там ще? Хвилина, дві, п'ять? «Мішуня, я скоро там с тобою буду!» - кажеш ти подумки своєму нерухомому другові, виймаючи з його кишені повний автоматний ріжок. Ти добре пам'ятаєш його живим. І це було ще зовсім і зовсім недавно. За два кроки ще Ярик

Вона відтягнула медичну маску, оголюючи свої пухкі червоні губи, щоб надпити води з пляшки. Зробила це дуже акуратно, я б сказав, "аристократично" і знову сховала від відвідувачів цю красу. Вишневий джем у моєму круасані мав такий же відтінок. Вітя віддає перевагу шоколадній начинці. Запах свіжої випічки, справжня зернова кава і красуня, що милує око. Це найкраще місце на Землі. Уже два роки ми з напарником починаємо ранок у цій пекарні. Якщо день починається так приємно, то вже не так нестерпно підійматися з ліжка зранку. Враховуючи, що в холодильнику, окрім пива, ковбаси та

– Гроші мені потрібні, аби заплатити за фургон. Продовжити оренду. Через кілька місяців я вирівняю рахунки та поверну тобі. Просто довелося за квартиру заплатити за півроку вперед, а я не розраховував на це. Ну, правда, знаю, це для тебе не проблема. Заради того доброго, що було між нами. Адже було. Артем підморгнув дівчині поруч, але та явно не поділяла його настрою. - А я гадала, ти покликав мене вибачитись. - Вибачитись? За що? - За що? Ну, знаєш! Більше не відповім на жоден твій дзвінок. Взагалі номер зміню! - Чого ти? Можеш до ладу пояснити? - Ти... У мене просто немає слів. Ми з тобою

ЖІНКА В КІМНАТІ ТА ДІВЧИНКА В СКРИНІ Хвіртка зачинилась зі скрипом. Вона підійшла до чорного входу в будинок, колись занедбана недобудова перетворилась на придатну для життя домівку, але думки ковтуни затягували усе дужче: дверцята машини зачинені чи ні, а комп’ютер на роботі вимкнутий, чи був відправлений той імейл… Психіатриня пояснювала їй, що коли до неї повертається подібний стан треба втримуватись в цьому моменті, у тому що тебе оточує… Її погляд зачепився за вікно на горищі, де скло вхопило останній промінь згасаючого сонця… Але вона покинула ці спроби як і саму терапію. – Ключи від

Це була п'ятниця або субота, я хотів розслабитися та випити смачненького коктейлю в компанії якоїсь гарнюні. В клуби не ходжу, перестав ще до карантину, хоча і любив потертися об дівочу попку на танцмайданчику. Просто в барі можна поспілкуватися, а співрозмовник з мене кращий ніж танцюрист. Бармен приготував мені Бульвардьє (той же Негроні лиш з віскі), я насолоджувався вайбом закладу, що вибрав на цей вечір, тут таке приємне освітлення. Вигляд я мав на десяточку: костюм кольору чорної оливки, броги й вузька краватка. Не буду вдаватися в тонкощі свого методу, але досить швидко, я вже

До мене дійшли чутки, що найвідоміше темне Шапіто приїжджає до мого міста. Я зацікавлена, мені так хочеться потрапити на те саме знамените шоу! Я так багато чула про нього! Найдивовижніші та безглузді чутки кружлятимуть навколо цього шоу! Подейкують що потрапити на саме шоу можуть лише обрані, а саме ті, кому надсилають спеціальні запрошення. Нікому не відомо, за якими критеріями відбирають глядачів. Запрошення неможливо купити або знайти за знайомством, його неможливо отримати жодним чином, крім як поштою від тих самих власників темного шапіто. А ще кажуть, що ти не можеш відмовитись. А

Худі руки Гліба зімкнулися, обіймаючи мене і я обіймаю його, але роблю це вкрай обережно. По-перше, через запах. І я навіть не знаю який мені подобався більше, трупний чи ось цей від броколі. По-друге, я боюся, що якась його частина знову відвалиться, і ми будемо всі гуртом гратися в конструктор. В підвалі церкви Петра і Павла зібралися усі: Шум, Злата дочка М'ясника, Андріан Ботко, Карл та Гліб. Ми обіймаємо одне одного та кажемо всякі підбадьорливі фразочки. – Всеее, буууудеее дооообббеее, – тягне Гліб. Цей хлопець робить чудові успіхи.. Ми переконали його, що в цьому світі його ніяк

Він сидів в пустому офісі айтівської компанії. Про те, що вона айтівська вказували комп'ютери, що ніколи не вимикалися, постери на стінах з персонажами гри де напівголі дівчата ламають хребти чотирируким чудовиськам, та розкидані крісла-мішки. – Олю, вибач, будь ласка, сьогодні не вийде, я мушу затриматися на роботі, – хлопець звик виправдовуватися. Його сорочка покрилася складками за довгий робочий день, а на блідих щоках попробивалася щетина. – Знову? – її голос бринів докором, навіть через телефонний динамік. – Сьогодні п'ятниця, якщо я не виправлю проблеми гра багато втратить