На вечір мороз дужчав. Темрява повільно опускалась на місто, огортаючи кожен закуток пронизливим вітром, що нишпорив у шпаринах будинків і норовив заскочити за комір. Мард щільніше насунув шапку на вуха, шморгнув носом, і вислизнув із провулку у натовп непомітно, наче тінь. І як тільки гамір людських розмов заполонив його слух - він полегшено зітхнув, видихнувши густий клубок теплого пару. Серед людей він почував себе, як риба у воді. Тут діяли свої закони, відомі лише таким як він. Тим, хто вміє бути непомітним, коли захоче. Кишеньковим злодіям, дрібним злодюгам, і серйозним крадіям. Усім,

Заняття в школі закінчилися згідно з розкладом, і щасливі дівчата випурхнули із дверей навчального закладу на вулицю, де їх зустрічали батьки в гарних, переважно ділових костюмах. Дорогі авто роз'їжджалися, дівчат все меншало. Лише декілька з них йшли додому пішки. — В тебе точно не буде проблем? — запитала одна учениця іншу, заправляючи неслухняне пасмо волосся за вухо. — Мати наказала тобі дочекатися її після уроків. — Я не її слухняна собачка і мені не п'ять років, сама можу дійти. — відповіла Мальва. Обидві дівчата носили форму з емблемою школи: червоний дракон, майже ідентичне

Ніжний звук лютні губився у гамірному шумі лісу. Листя сухо шаруділо під ногами, заважаючи ясно чути. Ал перебирав струни свого інструменту уважно прислухаючись і прикладаючи вухо до грифу. Лютня ніби гуділа. Він повільно проходився пальцями по струнах і підтягував їх, налаштовуючи звучання. Зелена шапка була напнута на нього аби-як, а повисле перо, що її мало б прикрашати – виглядало якось розтріпано і зовсім не ошатно. Кафтан теж якось ніби сидів не так, як слід: у плечах був широкий, а на лацканах і подолі – зім’ятий. Здавалось, ніби барда добряче десь витріпала лиха година. Він повільно

Стоячи на кладовищі, над твоює могилою, я згадую. Згадую тебе, згадую все що було. А ще згадую ту саму розмову, десь посеред ночі, як ми тоді жартували. Жартували голосно регочучи, про те що хто з нас перший помре той приготує місце для іншого. І буде чекати на тій стороні з пляшкою віскі...Жартували, а бачиш як воно вийшло. Той жарт раптом став реальністю...Ти загинув на війні, а я живу далі... Що ж сподіваюся, коли прийде мій час ти зустрінеш мене там на вході з посмішкою та пляшкою віскі...і ми як в старі добрі часи будемо розмовляти годинами про все на світі... Якби я палила цигарки, то

Їх завжди було двоє. Дві сестри. Дві долі. Одна історія. Дзвінкий дитячий сміх розливався між дерев. Вони, як завжди, гралися у саду, після обіду. Ласкаве сонце пробивалось крізь соковиті крони яблуневого саду. Зелене листя давало прохолодний затінок, в якому можна було сховатися і перепочити. Вітер, ніжний і ласкавий, куйовдив волосся дівчат, що наввипередки бігли до незримої цілі. Одна – була світла, мов сонце, інша – темна, як ніч. Одна виважена і справедлива, інша – хитра і непосидюча. Та незважаючи на цю несхожість, вони все-одно були нерозлучні. Ніхто і ніколи не бачив їх окремо.

- Ти навіть обручку знімати не будеш? Він глянув на свою праву долоню: «Навіщо? Я дуже кохаю свою дружину» - Настільки сильно, що пішов до борделю? – Дівчина всміхнулась, та запитала з викликом. – Вона тобі що, не дає? - Ти мене засуджуєш? Я гадав, що у вашій професії це не прийнято. - Насправді мені байдуже. Це твоє життя, можеш спати з ким завгодно. Просто всі чоловіки, що сюди приходять якось шифруються, ховають обручки. Ніби мені є діло до їх дружин. Мабуть, вони вважають, що я буду їх розшукувати, бояться, що почну шантажувати. Начебто в мене немає інших турбот. - Моя дружина важко

Життя здавалося безглуздим: він уже третій рік працював на роботі, яку ненавидів, його зарплатня була величезним плювком в обличчя системі вищої освіти країни, ніяких перспектив не було, всі юнацькі амбіції розлетілися вщент і вісім місяців тому від нього до іншого пішла дівчина. Приїхавши на травневі свята до батьків до Харкова, щоб якось розважитися, Олег твердо вирішив зняти жрицю кохання. Знайшов у всесвітній павутині кілька відповідних оголошень та з третього разу додзвонився до салону інтим послуг: «Доброго вечора, а де ви знаходитесь… територіально?» Приємний жіночий голос у телефоні

Сполошена власним криком Ерза ніяк не могла вгамувати власне серцебиття. Все навколо здавалось таким нереальним, ніби досі зануреним у страшний сон. Тепер вони снились їй ще частіше ніж зазвичай і це змушувало шукати все нові і нові шляхи, як подолати неминуче… Сонце розсіювалось у густих хмарах і наповнювало кімнату світлом, як білим туманом. Густим, наче молоко. Воно стелилось по-між застиглих у часі книг, що чекали на полицях, поміж пустих і повних скляних баночок із відварами, що стояли на столі, поміж зотлілого вугілля під чорним, обпаленим чаном. Ерза спустила ноги із ліжка і глибоко

В дитинстві я полюбляв спостерігати за птахами. Спостерігати як вони кружляють у безкрайній блакиті неба. Після уроків втікав до парку, та вдавався до улюбленої справи. Я дивився на птахів, та заздрив їх свободі, відчуттю льоту, можливості знятись з місця в будь-який момент. Неодноразово я намагався злетіти, але скільки разів не стрибав з лавок, як старанно не махав руками, кожного разу падав на землю. Я питав мати, чому в мене немає крил? Зазвичай вона відповідала грубим: «Тому що». Мати взагалі не любила, коли я ставив їй питання. Вона часто повторювала: «Що за дурна звичка, задавати

Я подивився на телефон, наважився і написав Ірі SMS: «Мені потрібна допомога!» Майже одразу пролунало неприємне тріскотіння вібродзвінка — Що в тебе сталося? — Так двома словами й не пояснити... На роботі повний завал, всі на мене кричать, усім я чимось не догодив! З грошима повна дупа. Емоції як на «Американських гірках»! Хочеться взяти автомат, вийти на вулицю та розстріляти всіх до бісової матері. А потім показово пустити собі кулю в лоб прямо у центрі найбільшої площі Європи! Ось позавчора розлютився, вдарив по стіні — зламав руку. Але бажання зламати її знову нікуди не зникло. — Я тебе

Ми не спілкувались майже три роки. Жодного дзвінка, жодного повідомлення. І раптом вона написала: «Привіт! У цю суботу в мене весілля.» - Привіт. – Я відчув неприємний свербіж в животі. – Запрошуєш? - Ні. Просто хотіла, аби ти дізнався про це особисто від мене. Ми ж один одному не чужі люди. Та і я знаю, що ти інколи переглядаєш мою сторінку. Вона мала рацію. - Дякую, що сказала. Я закурив на балконі. Гіркий дим наповнив легені, і кров одразу понесла отруйний нікотин до мозку. В мене запаморочилось в голові. Слова її повідомлення стояли перед очима: «У цю суботу в мене весілля». Я знов його

Запах був її єдиним поводирем від самого народження. Мортіша завжди погано бачила, не те щоб для звіра, а навіть і як для звичайної людини. Тож єдине на що вона могла впевнено опиратись – це запах. І він її жодного разу ще не підводив. На відміну від людей… Люди були егоїстичними, пахнули страхом, злобою і брехнею. Люди пахнули підлістю і жагою наживи. Люди пахнули металом і зброєю. І жодна її зустріч із ними не завершувалась мирно. Тому вона трималась осторонь від них. Тому, не потикалась у міста. Міста, наповнені людьми. І лише зараз вона, зустрівши цю маленьку, золотоволосу, кучеряву