- Ти навіть обручку знімати не будеш?
Він глянув на свою праву долоню: «Навіщо? Я дуже кохаю свою дружину»
- Настільки сильно, що пішов до борделю? – Дівчина всміхнулась, та запитала з викликом. – Вона тобі що, не дає?
- Ти мене засуджуєш? Я гадав, що у вашій професії це не прийнято.
- Насправді мені байдуже. Це твоє життя, можеш спати з ким завгодно. Просто всі чоловіки, що сюди приходять якось шифруються, ховають обручки. Ніби мені є діло до їх дружин. Мабуть, вони вважають, що я буду їх розшукувати, бояться, що почну шантажувати. Начебто в мене немає інших турбот.
- Моя дружина важко хворіє. А в мене є чоловічі фізіологічні потреби.
- Що ж, так буває. А ти не думав, що краще потратити гроші на її лікування, а не на повій?
- Гроші. – Чоловік з сумом посміхнувся. – Якби все можна було вирішити за гроші, Стів Джобс не помер би такою тяжкою смертю.
Він тяжко зітхнув, і через якийсь час продовжив: «В неї розсіяний склероз»
- І що, нічого не можна зробити?
- Є гормони, інтерферони – які не працюють… Є експериментальні методи лікування – які також нічогісінько не допомагають. Ми вже все перепробували…
- Ну, не засмучуйся! А діти у вас є?
- Ні. Як би ми зустрілись у молодості, мабуть, були б. – Чоловік замислився. – В мене могла б бути донька десь твого віку. Але ми познайомилися коли нам вже було за тридцять. Звісно, в мене були до цього жінки, стосунки, але все це було таке… Я все не одружувався, гуляв, робив кар’єру. Мені подобалась моя незалежність. Аж раптом зустрів її.
Він поринув у спогади, його голос став тихим та спокійним: «Красива, весела, цікава. І при цьому зовсім земна, проста. У неї не було ні крихти пихатості. Я майже одразу закохався. Так дивно: це було моє перше кохання. Перше! В тридцять три роки! Я думав так не буває. Це було схоже на якийсь голлівудський романтичний фільм. Або на чарівну казку. Все було так легко, так зрозуміло. Було відчуття, що все відбувається саме так, як і повинно бути. Я ще ніколи такого не відчував. Звісно ми сперечалися, сварилися, розходились. Але завжди повертались один до одного. Вона доволі швидко переїхала жити до мене. Потім було скромне весілля: тільки родичі та найближчі друзі. Спільне життя почало налагоджуватись. Ми стали замислюватися про дітей.»
Чоловік важко зітхнув: «Якось вона поскаржилась на погіршення зору, метеликів перед очима. Спочатку ми не звернули на це уваги. Думали просто перевтома. А з часом я став помічати, що вона похитується при ході. Вона стала все частіше розповідати про мурах, що бігають по її руках, ногах. Мене це насторожувало. Адже ніяких мурах не було. Та й звідки їм взятися у квартирі на восьмому поверсі? В нас навіть тарганів ніколи не було. А одного разу вона покликала мене, щоб я їй допоміг. Вона завжди любила приймати ванну, ніжитись у гарячій воді. Дуже гарячій. А в той день вона навіть не змогла сама піднятись. Така слабкість охопила її. Вона просто лежала там в окропі та чекала, доки я не прийшов їй допомогти. Потім були нескінченні обстеження, консультації. І діагноз – наче вирок! Спочатку ми сподівались, що можна щось зробити, хоча б призупинити хворобу. Але не в нашому випадку.»
- Нам всього лишень по сорок років. – Продовжив він із біллю в голосі. – А вона вже приречена! І найсумніше те, що вона все розуміє. Все усвідомлює.
Чоловік замовк. Світло у кімнаті було приглушене, з червоним відтінком і його очі здавались порожніми, а обличчя виглядало наче застигла маска.
- Слухай, а чому ти не знайдеш собі коханку? Звісно, те що відбувається з твоєю дружиною це жахливо. Але ж ти ще живий! Ти молодий, з грошима я так розумію в тебе проблем не має, та і зовнішність в тебе нічого така. Я гадаю ти без проблем знайдеш собі якусь жінку, яка буде задовольняти твої фізіологічні чоловічі потреби.
- Я ж казав вже, що дуже кохаю свою дружину. Я себе ненавиджу вже за те, що прийшов сюди. Мені огидно від цього.
- І що, ти ніколи їй не зраджував?
- Ні. Навіщо? Мені її вистачало у всіх сенсах.
Він глянув на дівчину. Вона сиділа перед ним в одній спідній білизні світло-брунатного кольору та тоненьких панчохах.
- Як ти кажеш тебе звати?
- Аріадна.
- Аріадна… Цікавий псевдонім.
- В мене родичі з Греції.
- Гаразд. Іди сюди. Я все ж таки прийшов не для того, аби розповідати про свою дружину.
Він обійняв дівчину, та поцілував її в губи. Чоловік знав, що це додаткова послуга, тому одразу про неї домовився та доплатив. Цілувалась Аріадна дуже вправно та самовіддано.
Відкинув довге темно-каштанове волосся дівчини, він став цілувати її шию, поступово спускаючись до плечей та невеликих ніжних грудей. Аріадна сама зняла ліфчик і чоловікові відкрились рожеві соски. Він припав до них губами зігріваючи своїм диханням. Кров потроху почала наповнювати його член. Чоловік відкинувся на широкому ліжку: «Зроби мені мінет».
Вона дістала з тумбочки презерватив, та ротом надягла його, взяла член у долоню та почала старанно облизувати, інколи майже повністю ковтаючи його. Збудження охопило чоловіка, його долоні лягли на голову дівчини. Аріадна продовжила свої вмілі рухи. Феляцію вона робила так же добре, як і цілувалась.
Він підняв дівчину, та глянув у її світло-карі очі: «Як же все-таки ти на неї схожа».
Вклавши її на спину, чоловік трохи відсунув трусики та ввійшов до теплої вагіни, став швидко та сильно рухати сідницями. Задоволення він не відчував, лишень тепло дівочого тіла та вологу. Збудження майже зникло. Чоловік спробував змінити позу, посадив дівчину на себе, став її цілувати, гратися з грудями, але це не покращило ситуацію. Аріадна знову стала робити мінет, та це також виявилось марно.
Він стягнув непотрібний презерватив з зів’ялого члена: «Ну, як кажуть: досвід та статеве безсилля приходять з роками.»
- Може ти прийдеш якось іншим разом з таблеточкою?
- Нащо?
- Ну, наскільки я розумію, чоловікам важко прийняти свою імпотенцію. В мене було декілька клієнтів, ладних на все, аби тільки бути впевненими, що вони чогось варті, як чоловіки. І вони були старші за тебе.
- Останній раз я займався коханням пару років тому. Зі своєю дружиною. Коли вона ще була на це здатна. Тож навіть добре що все так сталось. Ну гаразд, я у душ.
Дівчина уважно подивилась на нього: «У її хворобі немає твоєї провини. І в тому, що ти чоловік ти також не винен»
На першому поверсі був невеликий бар. Він помітив його ще як тільки прийшов.
- Коньяку, 50 грамів, будь ласка.
Аріадна, загорнута в банний халат окликнула його з верхньої сходинки дерев’яної драбини: «Нащо тобі пити? Ти ж збирався до дому.»
- Краще, нехай від мене буде пахнути дешевим алкоголем, а ніж твоїми духами.
