Ким всі ми будем в самому кінці після воєнного стану ? Біль не проходить та зуби бійці стиснули - й переростають . Серця зупинка : відірваний тромб згусток кільцево-кінцевий . Скільки проспиться як дід Дональд Трамп з вуст дасть малята оце вам ? Кім тілом тисне на кнопку Чен Ин - вже переконувать пізно . " Він таки і начинив і вчинив " - дивом доводиться визнать . Всі визнають . Отже я

Чорнобиль вибухнув : біду понесло хмарами . З безодні глибоко небесно покохали ми : я повалив тебе став навіжено мацати . А ліквідація уже тривала наслідків . Ти зауважувала : " Запалала станція !! " Своїми часом тим опанував вуста ці я : хай хтось опише їх статевими і нижніми - упився медом диких бджіл . Яке : " Штани зніми " ? Пожежу шлангами збивали гвинтокрилими одні лиш

Раптово ти тепер немила : пизду рукою ледве мила чи наперділа смердячи ? Немила справді й вдень й вночі . А зовні - ніби все як завжди : бездумно секс лижу масажний від жару клітор аж засмаг і раптом - помінявся смак . На розсуд поки не виносим що зовсім завертівся носом : як кажуть рускіє в рази здав перекручувать язик . Його й не відрізниш од мови : так скоро хуй вставать відмовить а губи як не

Не бий мене сокирою по шиї за знизу вгору наміри паршиві : жінки завжди найгіршого бояться і діло йде до жнив серпом по яйцях . У тебе знову ніж в руках тремтячих іди на кухню ріж - я буду вдячним : ніхто нікого в дурні не пошиє мерщій огріть бандурою по шиї . Не псуй мені життя як тому псові : оргазми мов роботи примусові . До бунту й розум робота дозріє : та плюнь на те нервово-підозріле !

На воді ледь тримається човен : для чого розхитувать ? Про подій тебе хиби хіба я почав би розпитувать ? Хай хвилинне химерне нахлине просте запитатися : буде треба повідать - сама щиро скажеш і так усе . У думках не дай Боже чи прямо засуджувать поглядом там де листя опало з дерев - без опалення холодно . Наче здобич хижак до весни протриматися силиться й мій поволі зникає непевний запас

Усьому живому щось їсти треба ще й дихати мусиш постійно чимсь хоч : потрохи формується власне кредо як слід називати цей фотосинтез . І хтось половинку без зайвих мрій вже свою відхопив доки хтось шукає . Хай ножиці легко папір розріжуть - папір в свою чергу покриє камінь об камінь затуплює лезо ножиць : весь світ споконвіку пиздує циклом . Комусь би на нуль і ділить і множить - подібний підхід

Ми жили без відхилень усяких : на позицію місіонера знов заліг та ти всілася сцяти . І в подібній незвичній манері то насрати у рот мене просиш то аби вкотре виєбав сраку . Ой дограюсь в поганих-хороших бо й самого пахать ставиш раком : застромивши у мене пластмасу до розетки її під'єднала . Навіть і не запитувавсь : " Нащо там вібрує банальний аналог ? " Лиш як міг - затамовував подих

Тихенько свічка плаче у долонях За тими, що лишився у пітьмі... Відлунням серце гупає у скронях, Як вибухи проклятої війни... Минає ніч. За нею день минає. І непомітно літо вже прийшло. А розум твій і досі відчуває Як лютий холод смикає вікно.... І нескінченна ниточка історій В одне криваве сплуталась кубло... Кубло страху, і відчаю, і болі.... І знову сну неначе й не було.... І зорі бачиш

У темряві шукаю світлячків - Вони мені сьогодні так потрібні! Бо я зі світу сталих диваків, Я кі не розуміють слово "злидні". Сьогодні день непевний, як завжди. На фронті є і успіхи, і втрати.... І серце тьохкає тихесенько: "зажди!.. Ті покидьки усі підуть за ґрати!.." Ми в цьому дні немов би новачки... Вчимося бути, плакати, любити... А в темних вікнах жевріють свічки... Бо

Серед згарища мовчки стоїть. Вдивляється в попіл. Не палає вже. Тільки димить. Розламана навпіл. Порожнеча розтрощених стін, Як збочений натяк. І замащує аж до колін Пилом протяг. Мовчки дивиться, не впізнає. Погляд блукає. Де воно, тихе щастя моє? Як це - немає? І, як дитятко, плаче земля Всиротіла. Час тепер починати з нуля... Україна... 05.05.22

Я вчуся жити посеред руїн... Всміхатися і мріяти безмежно. Я стільки піднімалася з колін, Що в підсумку, і справді - незалежна. Так, іноді мені бракує слів. Тоді малюю або мию посуд. Натомість, досить кольорових снів, В яких мене не зачіпає осуд. Можливо, це дратує й тригерить Когось, хто бачить світ інакше. Та мій літак летить собі. Летить! Бо він - моє. А все що ваше - ваше. 15.06.23

Я - ніхто. Я - людина без мрії. Я - застиглий камінь самотній. Я не маю ні слів, ні надії - Все згубилося десь у безодні. Я - загублена скибочка хлібу, Що розчавлена десь на дорозі. Я - есенція болі і схибу. І нічого зробити не в змозі. Я - ліхтар, що тепер не засвітить, Бо розтрощений вибухом міни. Я - вікно, що ніхто не помітить, Бо його заховали руїни. Я - безкрайній, занедбаний цвинтар, Де