Матриця винна коли свій оргазм симулюєш . Всюди агенти ворожі живем серед них : правда якою не є - все ще людство хвилює ж зло не приспиш аби дурень його переміг . Знову повз вуха прослухай мої компліменти грюкає глюками голос піратський контент : клітку на двох оцифровано нам по три метри ти безнадійно фригідна а я імпотент . Станем чекати систему як обраний хакне чи батарейками сядемо дохлих

З нуля почати знов усе на мінус спроможна лиш любовна незамінність : не стягують серця халтуру чути презервативів сцяні каучуки . Старанням просераються в зростанні хай решта рветься як гандон останній тече у памперс підарасів хтивих імунодефіцит контрацептивів . Лесбійських втіх замінопеніс-ділдо скрізь плагіат - напевне це не діло : та за таке відрубувала кисті споконвіків честь ката ! Руки

Як не дай Бог любов маніпулює нами вершить-вирішує усе за нас самих а ми накинулись мов мавпи на банани несамовито пить аромаоксамит і раптом хімії п'янкий психоз розвіє холодний душ на свіжі голови очей - клянімось : нахуй всралось нам таке прозріння натомість сяйву біполярних днів й ночей

якби мене запитали чи я щаслива певно почули б у відповідь так раніше багато чого я хотіла а зараз… не хочу ніяк колись я мріяла розправити крила і високо літати як птах потім хотіла побачити місяць і переплести квіти кульбаб торкнутися пальцем хвилі вдихнути легкий аромат і все-таки світ красивий хоч поводить себе як маніяк він хижий лихий неприступний непередбачуваний лютий звір сказала що

Агонією у вогні вагіни охопленим бувать не кожен гідний : щоб дихання аж перлом перло дикому - відкриє мушлю мужньо-неабикому . Червонокнигі браконьєри-автори автограф на Чорнобиля реакторі кривавим слідом здобичі розписують . А стільки всього там могло б рости собі ! Підвищила планета градус спекою : масонів звиклих гратись з небезпекою на одного одне нервово тіпає - повітря скоро буде лиш

Знизу жабрами вітер шанс задає вітрилам заражає ревіти щастя своє не втримать просраним ненаситно . Манять Бермуд тенета в подорож кругосвітню з відкриттям континенту . Стаї акул ескортом вік від цинги без тями в ціль офіцерский кортик компас на полюс тягне . Небо здригає сонце зорі втопились звучно : хто через все пройшов це - та ще шкіра везуча . Сечу воду солону сьорбать спрага диктує серце

Табуйовано тебе йобану нациганить у долі б ліг . Від'єбу мандражуєш й обману : теж мені кобелі без бліх ! Обіцяти не стану клястися мов на білій коняці принц : може справді нахуй далась ти вся - краще гроші ніж сектор " Приз " . Гарні вуса у Якубовича всяку гру треба вміти грать : не дійшов як хід - оце боляче . Чим ті сльози повитирать ? Дивом далі літаєм райдужно : я тебе єбнув ти

Злітають ластівки у синє небо, У свій чудесний неосяжний світ, І більше щастя, явно, їм не треба, Як дивовижний цей політ. На проводах спочинуть лиш хвилину І стрімко знов пірнають в небокрай. Літають довго-довго безупинно, Гасають жваво з краю в край… Маленькі пташечки, а скільки сили, Майстерності і певності в польоті, Скільки завзяття і пориву У їх пташиній тій роботі! Онуця люба, ластівко ти

Під зорями спить бездомний старий, Його не гукає готель золотий. Він вулиць герой, загублений слід, Живе на асфальті, безкрайній як лід. Маршрутки мчать повз, знайомі всі лиця, Шофери махнуть - він кожному свій. Ніхто не побачить його блиску чи світла, Та кожен із них йому брат дорогий. Кишені порожні, без грошей і мрії, І світ посміхається, а він же - мовчить. Від холоду стіни, від спраги надії,

Сонце в небі тихо догорає, Хвиля ніжно пестить береги. Вечір море спокоєм вкриває, Вітер шепче лагідні пісні. Золоті проміння тонуть в хвилях, Тиша розливається кругом. В сутінках ховаються всі сили, Ніч стає на землю тихим сном. Зірка в небі блисне разом з місяцем, Сяйво розсипається з висот. Тінями повільно вкритий ліс, Море тихо шепче далі зов. Захід сонця згасне, і до ранку Збережуть ці мрії

Шкереберть шкребе серце іржаве дати в жертву себе вирізать ледь заважує доля держави на розтерзаних тих терезах . Дежавю непрожитих флешбеків домагнічує прірву Бермуд : треба мабуть забуть тут буть деким - всі у воду кінці обірвуть . Амнезія ? А нам не анамнез . Хвіст вже з'їла зміїна війна . Знов униз мої ніздрі заманиш перлом сперми з-під дна виринать . Саме милістю Господа Бога душу зцілювать

По незнанню сказав тобі : " Передзвоню " . Ще й досі чую як мовчазні гудки календарем кочують : та недаремно сподіваюся усе ж . Мої вірші у білий список свій внесеш - і буде відгук . Негайно в серце гарно не на гальмах в'їду : себе мені безмежно дати просто чуть ти будеш змушена бо все там розтрощу