Щось якось не так і не те, Та мабуть то винне натхнення... Усі повертають тебе І кажуть, що то не для тебе. Та ми з вами з разу у раз Вертаємось до душі суті. Ми райдуги з кольором часу, Ми творчість у плоті, що скуті. І як би життя не збивало, Ковтаючи нас з головою. Ми знову і знов випливали, Аби просто бути собою. Наша суть - Сьюзен Муз.
pomidorka
Опубліковано: 20 чер. 2021. 23:41
Немає добрих - нема злих. Немає білих - нема чорних. Є відтінків кольори... Є туманів глиб широких. Десь впадеш, а десь взлітаєш... Десь повзеш та мрію маєш. Кожен вибір робить свій, Як прожити відлік днів! Хочеш бігать - то біжи! А як впадеш - не спіши... Думкою себе картати, Дай ти голову собі підняти! Кожен може оступитись... Впасти, злісти, не відкритись. Всім подіям навкруги - Можеш раду
Nika
Опубліковано: 18 лют. 2024. 21:42
Ніяк тяжіння, білий простір Очей до ночі не схилить, Ніяк не спинений мундир До ласки діда не вклонить. Він йде, несе, він завірюха, Він холодом тріщить як нюха, Но в мить вітра загнали в край Хмарок поплічників його, Вони мабуть кричать "бувай! І не вертай до нас цього!" А поки гомін, крик і рух, Дивлюсь, дивуюсь я в вікно На все як бігає воно Очами, мозок, навіть дух Увесь собою у
Nikita
Опубліковано: 08 лют. 2024. 06:52
Хворіє тіло моє й миттю, Я враз вже ліки знаю всі. Та, як мені тоді вчинити, Коли ті рани є в душі? Я ніби радісна й весела, Ходжу щоразу між людей. Та, є в душі моїй печера - В якій ховаюсь від очей! Бо в тих очах, я бачу правду... Ту правду глибоко в мені, Яка заполонилась вже думками: Чому, я не можу буть, як всі? І ті думки щораз лякають, Мене все більше - і на мить, Життя сторінки я гортаю,
Nika
Опубліковано: 02 лют. 2024. 19:20
Ідеш, отак, в житті ти стрімко, що й не побачити життя. Не бачиш - поглядів відтінки... Не бачиш - радості поля. Все тяжко, якось так, вдається... Й немає відповідей - "Чому?" Хтось, в долі, щастям - обзаведеться... Когось, зламає на вітру! І не збагнути, в якому місці - зробила помилку в житті... І як собі, тут відповісти - чого у прірву, летять дні. Та сумувати - часу немає...
Nika
Опубліковано: 31 січ. 2024. 19:46
в алхімічних почуттях біомеханіка кохання я не знаю перемог, адже в золоті мовчання не зібравши все до купи, розібрався на деталі та що далі з цим робити я туторіалів немаю свого не написав, бо всі слова були чиїмись і тому ці всі текста я перетворюю у попіл. і лише в бокалі джин розвідає чого волію, та звершень не чекай, я все відкладую на потім. я вже не вірю в кілометри, щасливої дороги. не
kuchelgarten
Опубліковано: 30 січ. 2024. 17:19
Якби я знала, тої ночі... що бачу тебе в останній раз... Поглянула б, в твої блакитні очі - сказала б, що люблю, не раз... Тобі, так довго, не могла я - сказати теплих, щирих слів... Так важко було пересилить - гординю та характер свій! Йши роки... ми розділились - для діалогу не було тем. І лише поглядом зустрівшись, перекидались ми слівцем. Мені, так важко було збагнути - що ти людина є, як я!
Nika
Опубліковано: 24 січ. 2024. 15:54
І не знал той віщун, віщування свого, Що лине його міць, із світу цього. —Тілько знал що біда наступає. Тому відал віщун, кому знання те дать, І прийде той юнак, буде знання благать. —В віщуна сива-вуса благає. Той віщун він навчив, юнака своєго, І кришталі минулого, чтити цього. —І юнак все новітнє приймає. Юнак став віщуном, і чекає кнутом, Коли старий віщун, відійде за світом. —Коли кине його,
Nikita
Опубліковано: 16 січ. 2024. 19:06
Зіронька сяє, серце стучить, Щось у мені до коханой біжить Ой ти кохана, люба моя! Чом голосок твій як солов'я Душу здирає, плоть обглодає, Ти, без рушника, виходь за меня! Зіронька сяє, серце стучить, Щось у коханої в грудях лежить Я би і вийти хотіла до тя! Не хоче та мати і доля твоя Душу здирає, плоть обглодає, Зозулею луна довжезно стоя! Зіронька сяє, серце стучить, Щось за тинами любий
Nikita
Опубліковано: 15 січ. 2024. 00:54
Так король Етельстан, ватажок воїв, ґридів перснедавець та брат його дужий, Едмунд величний, славу здобули вічну у січі клинками мечів під Брунанбургом. Стіни щитів, пробивши, змели вони кутим залізом, сини Едуарда. Як гідним годиться за звичаєм предків, часто у січі з ворогом лютим добро боронили, землю й оселі. Здригалися недруги, скотів дружини та морерозбійники никли приречені. Поле рясніло
skjold_skefsson
Опубліковано: 11 січ. 2024. 11:49
Пишу слова...пишу рядками, Перепишу, я весь листок... Перегорну і буду далі, Виписувати думок тяжкий рядок... Пишу про горе, біль та смуток... Про щастя же нема й рядка. Хотілося б себе втішати, Та в тих думках, я вся німа. Незнаю, може, так то й треба, Себе жаліти на листі... Та я б хотіла, щоб у небі - Світило сонце ще й мені! Не думати про свої рани... Світити посмішкою з лиця... Чекати
Nika
Опубліковано: 07 січ. 2024. 11:24
Колись, ми були ще малі... Колись, нам пісні лунали дзвінко. Щебетали рясно солов'ї, співали пісню нам привітно. Ми з радістю йшли у новий день! Гортали дні, гортали хвилі - всіх тих, моментів навкруги... Були у спокою, ті днини. Ми ясно бачили життя, пощади в долі не просили. Нам спокій був, у радість дня... Ми волі крила відростили! І йшовши в ногу з новим днем, ми рясно віру ту плодили. Чекали
Nika
Опубліковано: 06 січ. 2024. 22:56
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 17