Дивлюся я у твої бездонні очі, хочу зустріти й погляд твій, але ти мариш про липневі ночі, ти уникаєш дотик моїх вій. Немов примара по світу блукаю, прагну пов'язати нитки долі. Крізь вічність крижану тебе гукаю, ти - єдині ліки проти мого болю. Та я лиш тінь, химерна постать. Ти не можеш відчути тепло моїх вуст. схоже, провели ми разом часу вдосталь. Час мені вирушати в небуття, я вже не

Хотів би я довіритись тобі, віддати душу, тіло й серце. Немає сенсу в моїй клятьбі, не буду вірним я до смерті. Я можу дивитись з тобою на зорі, кричати у полі до неба пісень, проте в темряві, глуші неозорій ти ніколи не знайдеш сонце і день. Тисячі "я люблю" не скажу я довіку. Можу лиш цілувати долоні міцні. Спи спокійно, не розплющуй повіки. Я врятую, коханий, хоча б уві сні.

Чому такий похмурий ти? Чому ховаєшся від мене? Я хочу зрозуміти твою душу. Відкрийся мені хоч раз. Я не вдарю, не скривджу. Клянуся своїм сонцем, яке вже закриває місяць. Дарую тобі своє проміння, останню надію і любов. Я помру раніше, ніж побачу твою щиру, широку усмішку. Живи заради мене, молю. Я мрію дивитися на тебе з найвищих хмар на небесах. Не страждай, не плач, молю. Хоча ні... пролий

Скільки буду ще тікати від своїх думок в світ, який ними ж і створений. Скільки ще в щоденнику білих сторінок стануть чорнилами спотворені. Немає порятунку в королівстві мрій. Лиш повно жаху, страху й марних надій. Поглянь навколо, всі тут в масках, ховають безодні сліз в очах своїх. Признайся вже в тяжких поразках, врятуй від незнання людей своїх. Правди нема в рожевому театрі мрій. Лиш марні

Моя душа прогнила до дна, тіло розрубало до кісток. Була в мене ціль лиш одна, а отримав у відповідь вирок. Обіцяв я, благав довіряти словам, що вустами своїми кривавими, я казав, ледве вірячи у них сам. Схибив, так. То було правдою. Що маю робити я тепер? Куди мені податись? Чому не я тоді помер? Веліть вже і мені ви здатись...

Мої сталеві принципи вбиває тяжка втома. Лишусь сьогодні вдома, немає сил кричати. Роби зі мною будь-що. Жорстокі покарання. З тобою до світання залишимось одні. Я витримаю все. Твій болісний удар. Таких як я нездар не має існувати. Душа вже мертва, немає в серці болю. Даю тобі я волю у каторгах тілесних. Якщо помру сьогодні, то лиш від рук твоїх.

Метелик ластиться до неба, радіє сонцю і теплу. Може і я, свою гарячу руку в його обійми простягну. Та він стривожений тікає, барвисті крила береже. А я лишаюсь знов самотньо, по жилах моя кров тече. Все тіло полум'ям налите, я фенікс, ось нове життя. Я не боюсь спалити крила, боюсь пірнати в небуття. Не знаю хто я, свою душу. Моя сім'я. Чи є вона? лісне багаття, в ньому і згорає, остання мить,

Голосно. Темно. Димно. В голові лиш моя чорна тінь. Сніг розтанув, вже не зимно. Двигуни машин і листя шепотінь. У свідомості - порожній вулик, та на дворі все ж повно людей. Коли вже віднайду собі притулок, прийміть хвору душу в театр тіней. Дзеркала земні відображають небо, моє земне тіло викликає бунт. Немає сил й тікати вже не треба, я згорю під сонцем і сконаю тут.

Переговори тривають нормально. Маємо при собі … І, ложку дьогтю. Його, і, вживаємо. Його, і, приймаємо. Що тут такого, що нічого при собі? Сліпота… І, промови чудові. Всіх все влаштовує, начебто. Але, чомусь… Сміх із зали лунає. У справі майстри, – Так буває. Переговори тривають нормально. Ласощі пряні (Кожний спробував). Маємо при собі… І, все в дьогті. Всі нагодовані. Всі задоволенні.

Встає питання. Як жить в світі коли між тим, і, тим нема різниць? І, добра, і, зла немає, як такого. Лиш суб’єктність сприйняття голів. Може бути тим, і, тим для індивіда в залежності від совісті та усвідомлень. Може бути тим, і, тим для голови в залежності від власних рішень. Цебто сам вирішуй, що ж є твоїм добром, а що є твоїм злом, і, чи є проблеми в них. Цебто не суспільно визначена норма є

Тихо-тихо, без упину, колисаю я дитину. І шепчу на вухо казку - посиди ще тут, будь ласка. Мрію-думку розкажи, новий всесвіт покажи. Сенс життя ти подаруй і обійми приготуй. Я піду за синє море чи у височенні гори. Подолаю я кошмари, в дружки я візьму примари. А ночами гарне поні зазира до мого соні. Будь щасливим, мій маленький. Ти і є моє серденько.

Сонце.. питання у пріоритетах) Чи трохи в дівочих секретах... Але тобі не туди. Бо, коли я вирішую прати, Замість того, щоб тебе цілувати.. Закоханість явно не ти. Бо коли всі думки не в попад, І лише стегнами є чіткий такт.. Точно це не прання. Поцілунки пристрасні, довгі, палкі, Обійми то сильні, то чудом легкі.. То більше аніж бажання. Тихо, сонце, не лякай Кохання.