І мармур, і Сезам,
І в тиші хлюпаючі звуки
І гомін твого тіла, наче грам
Чи гран забутої колись між нами штуки
І лишене-полише, тупе
Образливе, занедбане, грайливе
Воно стоїть наскрізь таке фальшиве
Таке байджуже до твого життя.
Йому я дав для решти копійки -
Монети, стерті липкими руками
Вони дешеві, як твої дзвінки
До мого каяття і до твоєї драми.
Якщо постукаєш , відкрию і піду
А ти повільно переступиш через себе.
І ляжеш тут, коли дивлюсь на тебе
Коли бажаю, хочу і краду.
Але, спіткнулась, впала, не дійшла
Лежиш, але не так, як обіцяла
Така одна, така простоволоса, крижана
Опала і чужа, і зовсім вже зів’яла.
Вогняний плащ накину на плече
Твоє холодне, біле, вуглувате
Зігрілось те плече і не пече
Моє… чи не моє. Не знаю, що сказати.
У тебе вечір, а у мене ніч
Твої веселощі, гультяї поміж… Ясно
Але сторіч, вже тисячу сторіч
Ти одночасна з тим і безучасна
Ридаєш тут, стікаєш – юшка, слиз
Одної тебе. Ложкою скрестиму
По тій тарілці, у якій не раз
Мені ти насипала щось їстивне
Твої я аромати всі змішав:
Борщі, ноктюрни, Гуччі, пластиліни
Твої поти і слини.
Я гарчав, як… тобто… Ні
Скажи, коли ти згинеш?
Згниєш коли? Залишиш? Тае, коли?
Дасиш коли ти спокій?
Дай... Будь ласка…
Маленькі ніжки, мабуть 35,
Велиці груди, пишні, як і зад, стирчать
Тебе стрічать? Ні, я сказав «стирчать»
Вони для мене? Це ти вже завчасно
Забудемо, розтопчемо, пройдем
Когось зустрінем, заведемо теревені
На тебе покошусь, а може й ляпас дам
Мені вже остогило це
Мені це вже до фєні
Чиє? Твоє! Пристутність і апломб
З яким ці губи, колоті, надулися і впалі щоки
А я пройдусь між іншим і вікном
Між іншою і ліфтом, у який тебе саджу нароком
Сплюнь, не ковтай. Ні. Зосім не про те
Не їж того, що відкусила шматом
Воно тебе отруїть, як мене
Своїм ганебним смаком й ароматом
І тішитися будемо разом
Лежати там, де сказано в прогнозі
Статичні статистичні одиниці зверху дном
Кров й смог. Дотичні вдвох,
Розщеплені і пограничні й надвисокі
