-1- Рашисти-падлюки такі агресивні, Не знають ніколи вони каяття. Тепер економіка в них депресивна, Віднині у них депресивне життя. Приспів Путінським виродкам все відгукнеться. Русофілітики! Смерть ворогам! Хай Маріуполь порве ваше серце, Харків, Чернігів нехай сняться вам! -2- Хіба старший брат?! Ні, ви просто нікчеми, Ви здатні вбивати жінок та дітей. Нічого святого – суцільні проблеми, Бо ви

Подолаємо всіх ворогів, Помстимось за сестер і братів, Збережем ми країну від зла Задля миру, любові, добра. Розцвіте наша рідна земля, І луги, і ліси, і поля. Буде небо блакитним ізнов, Запанують добро і любов. Захищаєм країну свою, І батьків, і дітей, і сім'ю. Відпочинемо ми лиш тоді, Коли знищим усіх ворогів. Пам'ятаймо героїв своїх, Нашим дітям розкажем про них. Будуть славні вони у віках,

Склеєні один за одним зошита листи, Списані в нічній погоні за спокоєм і тишею, Ніби мали б показати всі останнії слова, Будять віру, що здавалось, майже нежива. Дзвінке погладжування струн повертає з сну, Кожен вітер хоче вирвать цю хитку стіну. Я ступаю м'яко й тихо, я чужий для всіх. Кожна нова моя казка більше не для них. Серед паперових стін, життя проходить швидше, Я не знаю, хто зуміє, хто

У мокрій сорочці Лежать усі наші гроші. Складаєш рядочки І більше гуляти не хочеш. При тьмяному світлі, У тихій, самотній квартирі. Твої очі вже звикли Бігти за літерами. Дим, заплітається у твоїм волоссі, Ти, написала усе що придумала щойно, Я, стою над тобою вологий і босий, І, забуваю про те що не зовсім пристойно. А дощ досі плаче, Що залишив нас наодинці. Він брав за задачу, Відчути тебе в

Безбожниками, Залишимось можна ми? Таке трапляється з кожними, Хто не вірить що любити зможуть вони. "Ні, це не ми", Думаєш обмінюючись поглядами, Виниклими між закоханими, Забулими про все на світі людьми. Приземленими, До цього ми були тваринами, Тепер володіємо крилами, Аби лише літати вміли б ми.

А почему бы не побыть нам вместе? Вполне естественный вопрос. Из слов без сладости, без лести, Столь лаконичен ведь и прост. Ведь ты вполне себе красива, Улыбкой, станом, милотой, И цветом глаз, движением игривым, Лишь ты такой владеешь красотой. А почему бы не побыть нам рядом? Ведь нас в объятья постоянно тянет. Завороженным только смотрим взглядом, A в нём нашей влюблённости туман. А почему бы

Слова о том, что кто-то рядом. Слова что нам безмерно надо. Слова о том, что мы вдвоём, Те что мы слушаем, поём. Слова о том, слова об этом.. Как ты смогла любить поэта? С той горькой, хмурою душой, Её глубокой пустотой? Так много слов, а как иначе? Но он придёт, в объятьях спрячет. И под узором тишины, Слова вдруг станут не нужны. Слова, что шепчешь перед сном, Что вяжут образы узлом. И засыпает

Не близько, не поруч, ні губи, ні руки, У різних вагонах слухаєм стукіт. Колеса об рейки, чи кров'ю об серце, В одне і те ж небо, крізь сльози як скельця. Складаються в повість думки, про розлуку і старість, Непрохані гості, яких чомусь бачити в радість. На карті маршрутів я все ще тебе видивляюсь. Не видно й не чути.. Хоча я дуже стараюсь. Колеса об рейки, чи кров'ю об серце, В одне і теж небо,