Гей ти мати, Україно! Чом ти плачеш, ти за сина, Буде в тебе, ще когорта, | І тих знову, бід на чорта.|2 Чом ти стелиш, річкою сльози, Чом тримаєш, ти волосся, Бо як мати, заплакаєш, | Я не зможу, піти маєш. |2 Тиж повідай, мати мила, Чом на мене, розгнівила, Чом ті сльози, лють по коси, | Чом Дніпро, хвилями б'ється.|2 Ох ти сину, мій маленький, Я то злюся, не на тебе, А на військо, що збирає, |

Хтось ось вже завів свою яхту відправитись на острови не мать взагалі справ ніяких і якір спускать з голови . Займати улюблену жінку як П'ятницю сім'ям за ніч : зламати мов хакер режим той настільки незнаний раніш . Хтось щойно придбав собі зброю щоб просто стріляти усіх : йти правила мають за грою - все бачить по-своєму псих . Псих бачить кого слід пробачить кров мусить залишити слід : світ

в алхімічних почуттях біомеханіка кохання я не знаю перемог, адже в золоті мовчання не зібравши все до купи, розібрався на деталі та що далі з цим робити я туторіалів немаю свого не написав, бо всі слова були чиїмись і тому ці всі текста я перетворюю у попіл. і лише в бокалі джин розвідає чого волію, та звершень не чекай, я все відкладую на потім. я вже не вірю в кілометри, щасливої дороги. не

І не знал той віщун, віщування свого, Що лине його міць, із світу цього. —Тілько знал що біда наступає. Тому відал віщун, кому знання те дать, І прийде той юнак, буде знання благать. —В віщуна сива-вуса благає. Той віщун він навчив, юнака своєго, І кришталі минулого, чтити цього. —І юнак все новітнє приймає. Юнак став віщуном, і чекає кнутом, Коли старий віщун, відійде за світом. —Коли кине його,

Зіронька сяє, серце стучить, Щось у мені до коханой біжить Ой ти кохана, люба моя! Чом голосок твій як солов'я Душу здирає, плоть обглодає, Ти, без рушника, виходь за меня! Зіронька сяє, серце стучить, Щось у коханої в грудях лежить Я би і вийти хотіла до тя! Не хоче та мати і доля твоя Душу здирає, плоть обглодає, Зозулею луна довжезно стоя! Зіронька сяє, серце стучить, Щось за тинами любий

Дала не тому . Не тому що мала була та й ледь тямуща . Дала бо давала слово давати : не примусово сама давала . Давалося доволі мало здавалося . А ким і для чого бралася - так і не розібралася . Замислилась згодом : " Зрештою кому куди й скільки де ж то я ? " І : " Звідки візьметься обраний у рот же ж мать його йобаний колгоспник бодай чи вдівець хоча б якого приваблює блиск в

Любов перетворила нас на попіл , вогонь шалено виїв весь непотріб любов - то вам не вульва і не пеніс : Любов палає мов чарівний фенікс . Любов являє за дивами диво " любов моя " - казатиме людина любов'ю ладно побіліли хмари : Любов бо вам - не кобелі не шмари . Любов ще більш важлива за повітря любов сором'язливо заповітна любов жива за обрії несеться : Любов - вже вам не оргії не

Був бути є я . Або : нема мене і не було без любові твоєї . Бо мамине серце не сердиться хоч як би себе не поводило чадо . Хай навіть недоля й надалі нещадна вщент рознесе дитя та ненина ласка у -кво кволий статус відновить : ще той рятуватись різновид але не баласта .

Виставлялась цнота на аукціоні торгувалась всоте тільки за сьогодні . Тільки за сьогодні ( що казать про вчора ? ) : цноти зроду модні - гроші вже в офшорах . Гроші вже в офшорах ніби в казнокрадів . Казнокрад - наш ворог цим би не злякать дів . Цим би не злякать дів сором ледь пульсує : вже минуло п'ять діб - їм іще пасує . Їм іще пасує ... мов в футбол босота перегравши сумнів виставлялась цнота

-1- Рашисти-падлюки такі агресивні, Не знають ніколи вони каяття. Тепер економіка в них депресивна, Віднині у них депресивне життя. Приспів Путінським виродкам все відгукнеться. Русофілітики! Смерть ворогам! Хай Маріуполь порве ваше серце, Харків, Чернігів нехай сняться вам! -2- Хіба старший брат?! Ні, ви просто нікчеми, Ви здатні вбивати жінок та дітей. Нічого святого – суцільні проблеми, Бо ви

Подолаємо всіх ворогів, Помстимось за сестер і братів, Збережем ми країну від зла Задля миру, любові, добра. Розцвіте наша рідна земля, І луги, і ліси, і поля. Буде небо блакитним ізнов, Запанують добро і любов. Захищаєм країну свою, І батьків, і дітей, і сім'ю. Відпочинемо ми лиш тоді, Коли знищим усіх ворогів. Пам'ятаймо героїв своїх, Нашим дітям розкажем про них. Будуть славні вони у віках,

Склеєні один за одним зошита листи, Списані в нічній погоні за спокоєм і тишею, Ніби мали б показати всі останнії слова, Будять віру, що здавалось, майже нежива. Дзвінке погладжування струн повертає з сну, Кожен вітер хоче вирвать цю хитку стіну. Я ступаю м'яко й тихо, я чужий для всіх. Кожна нова моя казка більше не для них. Серед паперових стін, життя проходить швидше, Я не знаю, хто зуміє, хто