Твін Пікс: тоді і зараз

380 переглядів
2 0
Про серіал "Твін Пікс" я вперше почув ще років чотири тому, коли ознайомлювався з різноманітною психоделічною творчістю. Саме тоді я подивився фільм "Малхолланд Драйв", який окрім нових вражень приніс мені ще й нотку ностальгії за улюбленою грою "GTA San Andreas", яку я вивчив вздовж і в поперек. Лос Анджелес 90-х років, така ж кольорова гамма, стиль одягу, знайомі ландшафти і врешті - сам Малхолланд. Фільм сприйнявся неоднозначно, для мого тоді ще неозброєного ока тим більше. Для тих хто захоче подивитись попереджаю: в першій  половині фільму після діалогу двох чоловіків, один піде за стіну, а за нею страшний скрімер, тому будьте готові до мурашок по шкірі в кращому випадку. Як і "Твін Пікс", цей фільм знятий Девідом Лінчем і їх часто ставлять схожими по стилю. В Малхолланді цей стиль мені не сподобався і не дивлячись на всюдисущі відгуки про "Твин Пикс это классика, это знать надо!", постійні рекомендації, ТОПи, перегляд серіалу я залишив на потім. І правильно зробив. По-перше, я вже був готовим до повноцінного сприймання картини, щоб розуміти сюжет, посил, нормально оцінювати акторську гру, сценарну роботу і інші елементи типу музичного і візуального супроводу. По-друге, саме в 2017му вийшов новий, третій сезон серіалу, що являє собою повноцінне продовження картини і я зміг подивитися його так, як мені зручно, без нетерплячих очікувань кожної нової серії. Для того щоб адекватно описати свої враження і оцінки, я розділю текст на дві частини: тоді і зараз.

Тоді (1990-1992)

У маленькому тихому містечку Твін Пікс на північному кордоні США і Канади, риболов знаходить тіло молодої дівчини. Впізнають її прямо на місці - це місцева красуня, учениця старшої школи Лора. Саме її усміхнене обличчя з моторошною загадковістю вже майже 30 років дивиться з серіального постеру. Хоч містечко знаходиться на кордоні і яка не яка злочинність там присутня (контрабанда, наркотики, проституція), вбивство для цих країв справа незвична. Розкривати її буде місцевий поліцейський департамент, на чолі з куратором із ФБР - агентом Дейлом Купером, який надалі буде головним героєм історії, але далеко не єдиним ключовим персонажем. Відразу ж хочеться відмітити: Дейл Купер - привітний, Богом вилизаний і приємний чоловік, сипле компліментами усьому що хоч трішки йому подобається і при цьому дотримується дисципліни і певної строгості як у своїй роботі, так і в своєму стилі поведінки. Настільки, що це повинно було хоча б трішки дратувати глядача, але чудова акторська робота заставляє повірити, що він справді щира, добра, чуйна і відкрита людина. Що ще дуже сподобалось, так це наскільки швидко, легко і безконфліктно поліцейський відділок знайшов спільну мову між собою, налагодивши прекрасну дружелюбну атмосферу.
Дійових осіб історії можна розподілити на кілька груп: поліцейські (в тому числі Дейл Купер і його колеги з ФБР), молодь (друзі, однокласники, близькі і просто знайомі вбитої), "вже не молодь", або люди середнього віку (група яка все ще має деякі молодіжні проблеми, але вже веде досить осілий спосіб життя), старші люди (впливові люди Твін Піксу, батьки місцевої молоді, окремі досвідчені особи), і містичні персонажі (умовно - сили добра і сили зла). З ходом розслідування вбивства у кожній з цих груп зароджуються і проглядаються нові сюжетні лінії, за якими цікаво спостерігати, хоч і не всіма. Основний сюжет утримує глядача своєю заплутаною детективною ниткою як мінімум до розкриття справи. А от після цього, особисто мою увагу втримати було вже важко, тому що історія по суті закінчилась, а в сезоні ще серій 10-12. Тут і починаються проблеми: по-перше зацікавленості глядача в розкритті додаткових сюжетних ліній, по-друге проблема смаку до подібного стилю. Якщо детективна лінія зачепила, а стиль дратує, скоріш за все перегляд буде продовжити важко. А стиль там є, ще й який. Тому перейдемо до нього.
Почнемо з аудіовізуального стилістичного обрамлення. Музика в серіалі витончена, легка, але водночас напружена і підступна. Основний саундтрек, на мою думку, не передає весь настрій серіалу, але зате чудово показує на чиїй стороні автори картини і що саме її персонажі цінують найбільше. Легку, меланхолічну людську щирість, дитячу наївність, бажання бути з близькими людьми, та самим залишатися людяними. Саме про такі речі мимоволі задумуєшся коли слухаєш цю пісню, спостерігаючи ненав'язливу пейзажну заставку "Твін Піксу". Особисто я почав перемотувати її ще з другої серії (триває приблизно півтори хвилини), але якщо дивитися по серії в день не перемотуючи заставку, музика відкриє в тобі саме ці вищезгадані почуття і саме з ними ти будеш сприймати чергову серію. А от щодо закриття серії - тут все вже інакше: після купи психоделічних, містичних, моторшних моментів, які глядач переживе під час перегляду, його чекає сумна тривожна мелодія з тією ж самою фотографією мертвої усміхненої Лори Палмер, яка дивиться з екрану прямо на нього. А на тих хто дивиться вночі у навушниках і наодинці - чекає ще один сюрприз після коротких титрів, а саме компанія "Лінч/Фрост" (режисерське об'єднання, автори і творці серіалу), у якої короткий, дико неприємний, шиплячий звуковий супровід. Хто бачив і звернув увагу, той однозначно зрозуміє про що я. Думаю з музикою все зрозуміло. Не приховаю, що візуальна складова серіалу - моя улюблена тема. І поясню чому. По-перше - жінки та дівчата. Краса і витонченість кожної з них підреслена, максимально деталізована і у косметиці, і в зачісках, і в одязі, і в індивідуальній сексуальності кожної. Майже кожна дівчина у Твін Піксі - окрема композиція зі своїм шармом. Чи це дочка впливового бізнесмена Одрі, яка зачаровує своїм суперечливим невинно-розпутним образом, чи власниця кафетерію Норма, мила, в дечому втомлена посмішка якої, здається ніколи не сходить з її обличчя. Якби ці жінки були реальними та існували зараз так, як вони є в серіалі - я б на кожну підписався в Інстаграмі. Але жінки далеко не єдині в цьому прояві. Стосовно чоловіків теж чудово дотримана стилістика, як серед старших, так і серед молодих. Одяг, зачіски, аксесуари, просто речі які знаходяться поруч з ними (риболовне знаряддя, зброя, сигари, тощо) - чудово комбінуються воєдино і, знову ж таки, індивідуалізують іх образи. Дуже помітно, що до зовнішності та краси персонажів був серйозний підхід і зроблена клопітка робота. За що серіал отримує величезний плюс. Щодо інших візуальних складових, вони зроблені настільки гарно, накільки можливо: спецефекти в серіалі присутні і для вибагливого глядача вони можуть здатися смішними, але в дечому їх неказистість тільки додає краплю моторошності у сприйняття.
Тепер щодо стилю зйомки, розповіді, настроїв і атмосферності. Зйомки відбуваються в основному в замкнених локаціях, кімнатах, кабінетах, будинках. Це в свою чергу створює враження про Твін Пікс як окремий мікросвіт загублений серед одного великого; навіть якщо сцена відбувається на вулиці, місце дії досить обмежене (галявина, двір, заправка). Є кілька перехідних сцен в автомобілі чи на мотоциклі, але їх дуже мало і всі на початку серіалу. Розповідь історії ведеться прямо з уст персонажів, в діалогах, монологах, роздумах, снах. При чому настільки, що навіть якщо все що було показано на екрані є зрозумілим - його все одно обговорять у черговому діалозі. Це починає набридати, особливо коли ти вже в принципі вник в суть сюжету і можеш робити деякі передбачення. Відбувається це приблизно так: агент Купер, помітив щось дивне, але не надав цьому належного значення. Пізніше, він виявляє це явище в ході безпосереднього розслідування і глядач робить висновки разом з ним. Але агент приходить до шерифа і каже: "Шериф! Я раніше помітив щось дивне, але не надав цьому належного значення! Зараз, я виявив це в ході розслідування і зробив певні висновки!". Я і сам грішу повторенням уже зрозумілих речей, але хоча б не так дослівно. І я недарма зробив акцент на діалогах. До них ми ще повернемось. Настрій і атмосферність "Твін Піксу" теж вийняткові явища. Якщо поєднати усе вищесказане про загадковість, моторошність, замкненість, меланхолійність, красу і витонченість - разом все це складе атмосферу серіалу. Щодо настроїв, хотілось би виділити постійну сексуальну напругу між різностатевими персонажами, яка просто виникає і є, в більшості випадків ні до чого не призводить, але її помічаєш. Іноді ця напруга виникає між персонажем та глядачем і це не дивно, такими прийомами притягнення до екранів користуються і найлінивіші кінороби в кожній третьосортній комедії, проте в "Твін Пікс" по-іншому. Відвертих оголень в перших сезонах немає, тому гра з сексуальною напругою проявляється не напряму через голі тіла, а саме через стиль поведінки персонажів, що також підкреслює якість акторської гри.
Ранній "Твін Пікс" беззаперечно заслуговує уваги кінолюбів, серіаломанів, любителів класики, витонченості і стилю. Якщо ж ви тільки бажаєте таким стати, або просто збираєтесь забити чимось свій час, отримавши не лише естетичне задоволення, але й якесь змістове навантаження, то не рекомендую починати з "Твін Піксу", бо є ризик що не сподобається, або просто проглянете, забудете, а потім згадаєте і будете передивлятись з думками "ах, то он воно як!". А я поки продовжу далі. 

Зараз (2017)

Я не буду робити детального розбору і опису нового сезону, так як він є повноцінним продовженням попередніх, з тими ж акторами, авторами і основним сюжетом. Внесу лише деяку ясність щодо відмінностей, можливо новаторських ходів тощо. Історія продовжується так, як повинна була б, з урахуванням часової перерви, сюжетних змін у попередніх сезонах. І звичайно, в сучасній зйомці серіал дихає абсолютно іншим повітрям, що не може не радувати. Знайома музика з новою заставкою вганяє в мурашки і ти розумієш, що дивишся той же "Твін Пікс", до якого не лишився байдужим раніше. Глядача зустрічають знайомі актори і про деяких мимоволі проскакує думка "ого, оце він зберігся за ці роки", а про деяких "оце його потріпало". І серія за серією, все чекаєш побачити "а як же зараз виглядає той/та". Але це вже кожен має пережити сам.
Зйомка серіалу стала менш замкненою, дії відбуваються не лише в Твін Піксі, а і в кількох інших локаціях США. Додалось багато динамічних сцен, спецефектів, побільшало розтягнутих сцен. Щодо них, варто пояснити окремо. Розтягнута сцена, це свого роду демонстрація абсолютно зрозумілих дій, явищ, речей в спеціально розтягнутому у хронометражі варіанті. Якщо в попередніх сезонах їх додавали влучно, для того щоб глядач розумів абсурдність обстановки, то в новому вони майже скрізь. Перемотувати не хочеться, бо очікувати в подібних сценах можна чого завгодно, але часто вони просто такі які є і це дратує та вганяє в нудьгу. Побільшало моторошних, лякаючих моментів, різких звуків, змін кадру і зображень. З'явились також ненав'язливі оголення, витонченість краси і зовнішності на жаль частково залишилась лише у Твін Піксі (територіально). 
Додалось музики, на мій погляд навіть занадто. У кожній серії, в середині або в кінці, на сцені Твін Піксу виступає якась група. Це теж дуже швидко набридло, бо далеко не вся музика заходила. 
Звичайно, можливості сучасної зйомки додали якості серіалу і особисто мені, як глядачу не консервативному, це дало більше плюсів ніж мінусів. Якщо хтось любить класичні канони речей, скоріше для них це буде втратою , або розчаруванням. 
Розповідь історії. Пам'ятаєте, я говорив, що в перших сезонах набридливі діалоги? Так от: в цьому сезоні, ви почнете дуже сумувати за діалогами. Не те що б їх там взагалі немає, ні. Просто величезну кількість екранного часу, займає незрозумілий ланцюжок подій з новими деталями за які дуже важко зачепитись, так як їх ніде раніше не зустрічалось, а якщо і зустрічалось то мимохідь. Особливо виділилась цим восьма серія, від перебігу дій якої думки так заплутуються, що моментами забуваєш хто ти, де знаходишся і на що це дивишся. Але цей мінус не дуже значний, так як без пояснень нас все одно не залишають. До деяких речей доводиться додумуватись самому, але якщо весь серіал дивився уважно - це вийде зробити не так уже й важко.
І в цьому серіалі, не обійшлося без однієї із моїх улюблених тем - фемінізації. Порівняно знову ж таки з каноном 90-х років, серіал буквально зсучився. Це, звичайно, перекривається деякими чоловічими образами, але все одно фактор дуже помітний. У 2017му році "Твін Пікс" далеко не перший випадок з цим пунктом, низка багатьох інших серіалів теж значно фемінізувались, але насправді проблемою для сюжету це стає тоді, коли явище вводиться невиправданим. У "Твін Піксі" воно частково виправдане, але все ж видима і очевидна награність і натягнутість.

Підсумуємо. "Твін Пікс", це справді класика. Як і просто серед серіалів, так і серед детективів, триллерів, містики. Класика, зі своїм стилем, канонами, які пізніше розійшлися по інших продуктах кінематографу, типу "Фарго", "Дивні речі", навіть у фільмі "Сутінки" помітний канон де в центрі подій малонаселене містечко у якому відбувається щось дивне. Серіал, який запам'ятовується, згадується, обговорюється. Навіть до виходу нового сезону, він з 90-х років займав високе місце і серед всесвітніх рейтингів і серед особистих рейтингів багатьох глядачів. Прозвучить дуже банально, але все ж: "Твін Пікс" може подобатись, може не подобатись, але якщо ви подивились хоча б півтора сезону - байдужим навряд чи вдасться залишитись. Приємного перегляду.  


Юра Лекан, рецензія на серіал "Твін Пікс", 2018
Yura_Lekan
Опубліковано: 14 лют. 2019. 00:11
File engine/lazydev/dle_subscribe/index.php not found.
Рецензія на серіал "Твін Пікс"
0 відгуків
Відгуків ще нема! Ви можете написати перший відгук до цієї публкації!