Запис в щоденнику від 7 липня 2022 року
Увага! Присутня ненормативна лексика!
Намет, до якого мене поселили був наметом для контрактників та мобілізованих. Іншими словами, тут мешкали дорослі мужики, середній вік яких становив 40+
З двадцяти мешканців намету, на момент мого прибуття було всього четверо: дядько Андрій - невисокий чолов’яга років 50 з сивою бородою та добрими очами. Він, як і решта мужиків, в перший день війни зібрав речі і пішов до військомату. Я не пам’ятаю жодного дня, щоб він почував себе добре - проте він не жалівся і тримався гідно.
Петро - також дорослий мужчина, на вік десь років сорока. Про таких в народі кажуть - «хазяїн». Дуже любив каву:
⁃ Нє, розчинну не лЮблю. Вип’ю чашку - сердце скаче так, аж з грудей вилітає. А от заварна - за*бісь. Можу за день і п’ять чашок в‘є*ать.
Як і Андрій, Петро прийшов сам до військомату в перший же день, і самопочуття його так само було далеким від ідеального. Не так як у дядька Андрія, але все таки.
Обидва: і Петро і Андрій були звільнені від будь яких занять, чи нарядів через стан здоров’я. Але практично цілий час перебуваючи в наметі, вони займались його тюнінгом. Згодом, коли настане час нам їхати, намет буде майже з люксовими умовами, буде навіть власний маленький льох.
Саня. Порівняно з Петром і дядьком Андрієм відносно здоровий мужик, років сорока. Перше враження про Саню - небагатослівний. Я навіть спочатку було подумав, що він чимось засмучений.
Данило. Єдиний солдат строковик в наметі, і наймолодший з усіх. В перші дні війни він, в складі варти повертався в розташування частини. Колона потрапила під обстріл. Частина особового складу разом з начальником варти, загинула. Решта, в тому числі Данило, отримали поранення. Найпаршивіше в цій історії те, що колону обстріляли свої ж, помилково прийнявши її за ворожу.
Перший день, чи радше, пів дня пішло на вивчення табору, а саме місцеположення найголовніших стратегічних об’єктів: їдальня та душ.
День поволі добігав кінця.
