Я бачу те, що бачиш ти. Чую те саме, що й ти. Але між нами — невидима стіна: ти стоїш переді мною, мов скеля в морі думок, і я не можу проникнути вглиб твоєї свідомості. Ми разом блукаємо коридорами твого розуму, мов у чужому сні, натикаючись на химерні лабіринти, де немає навіть тупих кутів, тільки плавні, недосяжні вигини — як твої наміри. Твій настрій — це примхлива літня погода. Спершу ти теплий, лагідний, торкаєшся мов сонячний промінь крізь вікно дитинства. Потім розпалюєшся до обпікаючої спеки, і стаєш небезпечним — наче вогонь, що знищує, не питаючи дозволу. А згодом усе змінюється:

Такий густий і прохолодний туман буває лише на світанку – тоді, коли сонце тільки ще намагається визирнути з-за обрію. Він м’якою ковдрою стелиться поміж дерев, ледь торкаючись вологих гілок, неначе й сам тільки-но прокинувся й не поспішає зникати. Сріблясті пасма пливуть між стовбурам, повільно танцюючи в сонячних променях, що обережно пробиваються крізь густе листя. Десь неподалік чутно, як хтось пробігає легкими лапками по вогкій землі – це можливо білка поспішає до свого прихистку. У кущах шелестить сонний їжак, повільно вибираючись зі схованки. Ліс ще дрімає, але простір вже

Приятель, уезжая в Канаду, оставил собственные переводы поэзии венгерской поэтессы Шанды Пуэцоши (Будапешт) из ее цикла "Хламидиоз" (1989-1991). Просил представить общественности. Публикую. Толик собирается жениться! Вот это новость. Нет, не на Шанде. Хотя я, с очевидным сарказмом, и спросил его о том же. Нет, Толик сказал, что эта женщина, невеста, эмигрантка из Белоруссии. Ванда. Красивое имя. Она тоже работает в корпорации "Кэнедиан Стилл". Но тут же - Ванда, Шанда... Ладно, допустим. Пригласил на свадьбу. Я ответил, что обязательно приеду - как только, так и сразу.

Літаки летять з бази на базу. Навіть у таку вітряну погоду, коли я, стоячи на вокзалі, ледве тримаюсь на ногах. А вони пливуть у небі, достатньо низько, щоб я бачила, як на їхніх крилах мерехтять вогні. Гори, як завжди, непохитні. Вони не дивуються цій миті, лише споглядають мовчазно. Повз мене пролітає черговий потяг. Що таке свобода? У навушниках лунає улюблена пісня. Вітер плутає волосся, і разом із ним у голову залітають щасливі думки. Я записую все, навіть зараз, коли холод обпікає пальці. Усе є свободою. Я хапаю її руками й надаю їй сенс. Іноді це буває непросто. Хочеться вірити, що

Ми сиділи, зануривши ступні в гарячий пісок літнього пляжу. На горизонті вже сонливо лягало сонце, і ми вдихали кожну секунду цієї миті. Згадували всі радощі, що сталися з нами. Хтось поруч жбурляв у іншого м’яч, хтось бігав і сміявся, а ми просто сиділи й думали, що могли б зробити завтра. Завтра я б знову прокинулася, намагалася б згадати свій сон, а потім, забивши на все, зварила б найсмачнішу каву, почитала б якусь книжку, а, може, зустрілася б із друзями, обговорила з ними останні новини й від усього серця насміялася. Але завтра не настане. Ми проводжаємо наше останнє сонце, а згодом,

1. Коли я зрозуміла, що сплю? Це відчуття прийшло несподівано, наче легкий дотик осіннього вітру. Я сиділа на балконі, загорнувшись у м'який плед, і дозволяла променям заходу сонця пестити моє обличчя. Спокійний, тихий, теплий осінній парк розгортався переді мною, ніби сторінка з книги, де кожна деталь дихає затишком. Я не думала про те, що було колись, що буде потім. У цьому світі був лише теперішній момент — я і ці золотаві кольори, що переливалися між гілками дерев. Здавалося, що навіть час вирішив зупинитися, аби не порушити цієї гармонії. Це негласне правило сну: хоч ти і про щось

Приятель, уезжая в Канаду, оставил собственные переводы поэзии венгерской поэтессы Шанды Пуэцоши (Будапешт) из ее цикла "Хламидиоз" (1989-1991). Просил представить общественности. Публикую. Толик попал в больницу... Его... пишу уже как Шанда. Его арестовала полиция за подозрение в хранении наркотиков. Толика! Абсурд. Толик тоже так посчитал, перенервничал и оказался на больничной койке. Говорит, что это дорого, так как его страховка не покрывает этот случай. Вот тебе и Канада. Толик и наркотики. Глупее не придумаешь. В общем, видимо, у Толика началась темная полоса. Надеюсь, она

на берегу зелёного моря валялся опоссум, по виду совершенно мертвый - лапы, слипшаяся шерсть, стекляные глаза - все подтверждало утрату жизни бедным сумчатым. зелёная вода сначала пенным краем, а потом и сама по себе несколько раз дотронулась до остывшего тельца. - слышь, ты. эй, алё, мочало! я же знаю, что ты придуриваешься. - это русалка, лежащая рядом в ямке из мокрого песка и воды, обращалась к бездыханному зверьку. - давай, отморозился и будет. слышь? - чё те надо? - взвизгнул резко оживший зверёк. - да ничё не надо. понял? вообще ниче. просто прикольно. русалка поднялась на локтях

Приятель, уезжая в Канаду, оставил собственные переводы поэзии венгерской поэтессы Шанды Пуэцоши (Будапешт) из ее цикла "Хламидиоз" (1989-1991). Просил представить общественности. Публикую. Толик прислал канадских сладостей (и не сладостей тоже)). Вкусно. Не все понятно, но все вкусно. Спасибо, Толик. Инцидент с его необъявленным визитом в Москву считаем исчерпанным. Толик выслал электронкой ещё несколько переводов стихов Шанды. Как он сказал, тех, которые ему особенно дороги. Ладно, Толик, опубликую позже. Ещё... Толик дал мне номер мобильного этой женщины - самой Шанды Пуэцоши!

Приятель, уезжая в Канаду, оставил собственные переводы поэзии венгерской поэтессы Шанды Пуэцоши (Будапешт) из ее цикла "Хламидиоз" (1989-1991). Просил представить общественности. Публикую. Толик... Толик признался, что недавно был в Москве. И не заехал! Так вот друг. Я спросил Толика, не для того ли он приезжал, чтобы разыскать свою венгерскую бомжиху Шанду Пуэцоши. Толик ничего не ответил. А я не сомневаюсь, что именно из-за нее. Не заехал. Спасибо, Толик, друг. Собирался бросить это дурацкое занятие с публикацией стихов этой странной дамочки, но подумал, что кому-то этот цикл,

Приятель, уезжая в Канаду, оставил собственные переводы поэзии венгерской поэтессы Шанды Пуэцоши (Будапешт) из ее цикла "Хламидиоз" (1989-1991). Просил представить общественности. Публикую. Толик, всё-таки, признался, что спал с Шандой. А я говорил!.. ;) Я пошутил, что, может, она из-за этого и сбежала. Толик ничего не ответил. Спросил Толика, есть ли у него фото Шанды, чтобы показать читателям. Он сказал, что есть - в паспорте. Оказывается, Шанда, вместе со своей поэтической тетрадкой и Толиком, оставила в номере гостиницы и свой паспорт. Высказал предположение, что венгерка вряд

Приятель, уезжая в Канаду, оставил собственные переводы поэзии венгерской поэтессы Шанды Пуэцоши (Будапешт) из ее цикла "Хламидиоз" (1989-1991). Просил представить общественности. Публикую. Спросил у Толика, откуда у него эти стихи. Он сказал, что в году 93-м или 4-м Шанда приезжала к ним в НИИ стали, они познакомились, узнали, что оба любят поэзию и венгерка дала Толику тетрадку со стихами собственного сочинения. Потом женщина как-то неожиданно исчезла, и тетрадка осталась у Толика. Я спросил, спал ли он с ней. Не с тетрадкой, с Шандой Пуэцоши. Толик ответил, что нет. Не знаю, не