стою на коліях метро
метушня чіпляє ноги
пливе на станцію ваш поїзд
і пронизує моє око
що надію все шукає
насамкінець у чорній ямі
свого рота
і різні барви вилітають
вам відблиск світла нагадає
страшенно небезпечна варта
яку оминути мабуть, варто
пішоходи йдуть собі надалі
серця обвиті залізними сітками
в дитинстві їх учили співчувати
та навичка обернулась на гармату
що раз на рік - і то
стріляє марно
мій хмурий зайчик у цих стінах
гримить грозою за горами
його чути
страшно цим комахам вільним
тож вікна радять зачиняти
у вухо шепчуть
Контрактова
а я впустила в себе горе світу
і вже не вистачить мене самої
на всіх вас
тривожних естетів світла
