стою на коліях метро метушня чіпляє ноги пливе на станцію ваш поїзд і пронизує моє око що надію все шукає насамкінець у чорній ямі свого рота і різні барви вилітають вам відблиск світла нагадає страшенно небезпечна варта яку оминути мабуть, варто пішоходи йдуть собі надалі серця обвиті залізними сітками в дитинстві їх учили співчувати та навичка обернулась на гармату що раз на рік - і то стріляє марно мій хмурий зайчик у цих стінах гримить грозою за горами його чути страшно цим комахам вільним тож вікна радять зачиняти у вухо шепчуть Контрактова а я впустила в себе горе світу і вже не

Вчергове не дочекавшись автобуса сіла написати відгук про 62 маршрут, автобус, що курсує наймальовничішими місцями Києва. Серйозно, це, мабуть, один з найгарніших маршрутів міста, виїжджає з Національного ботанічного парка Гришка, через Арсенальну на Хрещатик, Європейську площу і вниз, Володимирською гіркою на Поділ. Йому можна дозволити мати характер, його можна зрозуміти, коли він не хоче їхати вчасно, і просто губиться десь на маршруті. Підозрюю, що десь на Володимирській гірці зрозумівши, що йому набридла одноманітність він може виїхати на Набережну і помилуватись Дніпром, взяти каву на

Переговори тривають нормально. Маємо при собі … І, ложку дьогтю. Його, і, вживаємо. Його, і, приймаємо. Що тут такого, що нічого при собі? Сліпота… І, промови чудові. Всіх все влаштовує, начебто. Але, чомусь… Сміх із зали лунає. У справі майстри, – Так буває. Переговори тривають нормально. Ласощі пряні (Кожний спробував). Маємо при собі… І, все в дьогті. Всі нагодовані. Всі задоволенні.

Ніхто не розуміє матір одиноку!!! Її крила тягар на світі неземний… Як вона всим чим може захища дитя своє щороку, І кожен рух, маленький крок для неї дорогий… Ніхто не знає де той дух і сила й віра, Беруться в кількості, яка немає меж. Для неї головне дитяткова довіра, Любов взаємная, що віддана була без меж. А знаєш соромно і знаю я чому, Бо керувалася тоді я самотою… Світу твого не бачила давно… А знаєш соромно і знаю я чому, Зраду собі я б не пробачила ніколи… Завмерли всі душевні видноколи… А знаєш соромно і знаю я чому, Коли дивлюся в очі як все добре… Ми далі йдем, чи плачем і на