Я разлюблю тебя лишь тогда, Когда на небе взорвутся все звёзды, Когда волною накроет все города, Чтоб заново мир был воссоздан. Я на край света пойду за мечтою. Я не смогу тебя разлюбить, Мы обязательно будем с тобою. Мы просто не может вместе не быть!

У цього світу сутінках холодних, Переплелись дві долі, дві простих душі. Які щодня блукали по ставках безводних, І зустрічі чекали, наче ніч свічі. Коли двоє очей навпроти стрілись, І руки заплелись в одну сім"ю. Вони нарешті вже на місті всілись, Вона знайшла свого, а він знайшов свою...

У сірих буднях я сумую за тобою… В душі мугикає мелодія сумна. Струни душі обірвані від болю, Була постійно з ним, ну а тепер одна… І на постій чекаю тої миті - Коли побачу очі ніжні ті, Які лиш бачу уві сні щоночі І бачила при зустрічі у ніжній темноті… А зараз вже не хочеться нічого, І серцю

Трудитесь! Мир не будет раем Для тех, кто хочет жить лентяем.

Тебеневистачання ? У сірих буднях я тебе незнаю, Немає поруч ні душі, ні тіла. Не знають ні початку, ані краю, Ті почуття, що здалеку летіли. І сум жорстокий душу огортає, Меланхолічний настрій кожен день. Сумую я і він сумуює знаю, І хоче бути поруч день у день. А на душі то холодно, то палко, Хоч

СпАсИбО... ? ❤ ? Спасибо любимый, за то что ты мой... За то что ты мной дорожиш... За то что могу я смотреть на тебя... Когда на коленях лежиш... За то что поможеш, поддержиш всегда... Спасибо тебе мой Родной... Спасибо за то что ты терпиш меня... За то что ти рядом со мной... Спасибо... Я тихо на

Сонные улици спят одиноко, Мокрый асвальт лежит не широко... Стонут деревья роняя слезу И тишина как будто в лесу... Вогкий туман тихо ляжет на плечи, Слышно вдали где то ...Время не лечит... Грязью испачкана вся красота, Миром царить начала пустота... Небо нахмурилось, солнце устало, Хочется жить,

Смотреть в любимые глаза И просто видеть счастье... Предвидеть муки, слезы, боль И радости й ненастье... Дюбить, надеятьса и ждать, Смотреть в глаза и утопать... Знать, что взаимностью горят И о любви лиш говорят... Знать, что взаимны нашы чуства Глаза- ето душы искуство... И в них смотря... ты

Слава Україні!!! Якщо скаже кат проклятий- Українці свинський люд! Заспіваєм гімн крилатий, Щоб почули звідусюд! Наш народ простий, завзятий- Український славний люд! *** *** *** І якою б ми ціною, За вкраїну не стояли! Ми не вкриємось журбою! Ми ще більш братами стали! *** *** *** В час який

Сейчас мне очень больно на душе, Тяжелый груз висит и тянет шею. Хочу быть маленькой, но взрослая уже, И все перетерплю и в жизни все сумею! Хожу я каждый день по лезвию ножа, Чего от жизни ждать уже не знаю... Не нужно мне ни камня, ни гроша, Ведь не услышу:"- Мама, подростаю!". Я не

Пусть думают — я в радости купаюсь, Пускай считают жизнь мою игрой… Я падаю… И снова поднимаюсь! Цена всего известна мне одной. Хочу такого мальчика... Чтоб губы мне не красить... Чтобы любил меня такую... В кросах и на адидасе!!! Я жыву на земле уж много лет, У меня для себя запретов нет! Я себя

Погода просит лутшего И настроенья нет. А мне лишь очень хочеться, Встречать с тобой рассвет. Слезами плачут горькими, Деревья и кусты. А мне бы просто только знать, О том, что щастлив ты. И тишына глубокая, На улице царит. А моё сердце за тобой, То стонет, то кричит. А небо серое нахмурено в

Не будет больше поцелуев, И нежных слов Люблю! Прости! Любовь ушла и я незнаю, Ну как теперь её спасти? А мы теперь чужыми стали, И можем друг без друга жыть... Но мы не сможем, отвечаю, Кого то снова полюбить...

Я хочу целовать тебя утром И варить тебе кофе иль чай Провожать на роботу желанно И с роботы весь день тебя ждать Я хочу тебе гладить рубашки Убирать и готовить, стирать И беречь и лечить когда болен И как мама тебе помагать Я хочу для тебя стать всей жизнью Быть женою, и мамой, и другом

Кому в мире нужны твои чуства, К ним давно никому дела нет. И в душе пустота как искуство, И ничей не поможет совет. Почему жызни блеска уж нету в глазах, Сердце вниз опустилось его убил страх. Почему опустились внезапно те руки, Что минуту назад и не знали те муки. Почему так внезапно вся жызнь

Когда тебя я встретила внезапно, Подумала:" -Подареный судьбой..." Но сердце мне одно твердило:"-Ладно..." "-Он будет твой, он будет только твой." А время шло и я в тебя влюблялась, В глаза зеленые смотрела невзначай. И тем же временем в себе я удивлялась:

Когда же наконец уйдёт, Вся ета серая рутина. И уберется в никуда, Глухая жизни паутина. Розтает лёд у вашей дверцы, Заплачет раненое сердце. Исчезнет мигом тишина, И будет музыка слышна. Когда исчезнет зверский вид, Людей, моя душа болит. Кто засверкает душой чистой, Как ловким золотым намистом.

Когда глаза мои зеленые закроются И надо мною будет вся земля Все обизательно розплачутся, розстроятся Но это будет очень-очень зря..

І-сторію твориш ти! С-ам знаєш куди тобі йти! Т-ак, чи інакше вчинити, О-плакати, розвеселити!? Р-омантиком бути - тремтіти! І- долю плекати, леліти… Ю-ність прожити, пробігти… Т-овариша втягти з біди! В-ірність в житті зберегти… О-чима стрітись з ворогом змогти! Р-уками все своїми досягти! л-И-ше

І пролетіли ці 5 місяців невпинно, Переплелися наші долі лебедині. Про тебе тепер думаю щоденно, І ти для мене милим став віднині. Переплелись в замок кохання теплі руки, Ми обміняли якось на кохання волю. І тепер серце чує ніжні, теплі звуки, Ми все переживем і переможем! Кохання все здолає

Да сколько же можно терпеть ету боль... Когда между вами взаимности ноль... Когда в разговоре нет чуточки ласки... Кодда всё кошмар, а не как из сказки... Да сколько же можно терпеть ети слёзы... И забыть, что такое, когда дарят розы... Да сколько же можно себя так винить... Любить и терпеть,

Бывает же и в жизни та минута, Что хочеться упасть и умереть. Потом, проснуться рядышком под утро, С любимым, и в глаза его смотреть. Бывает что нихочеться ни грама, ни счастья, ни веселья, ни добра. Ведь наступает скоростное время, И розобраться с етим всем пора. Я не хочу бывает маму видеть

А ты сам решаеш, Как тебе жыть... Неутолимо пахать как лошадь, Или просто творить! У всех у нас запары, Работа, школа, пары, А нам бы розгрузится, Вот например влюбится.. слова одни, а действия другие. наверно, люди сейчас такие. Привет! Привет... Ты почему такая грустная? Да просто настроения

А ти не знаєш що живе у тому серці, Яке за тебе молиться щодня. Яке щоразу відкриває дверці, Коли вертаєшся здалека ізрання. А ти не знаєш що у тому серці, Яке для тебе тільки ожива. Яке вмирає у пекучім перці, Коли образливі в душу летять слова. А ти не знаєш що у серці тому, Що за тобою плаче

А мне бы убежать куда то далеко, Туда, где всё так просто, спокойно и легко... Туда, где ярче солнца нет светагорячей, Где нет теплей обьятий, чем от родных людей... Туда, где нет скандалов, нет сор и нет обид, Туда, где постоянно любовь и мир царит... Туда, где лиш улыбкой можно розплатится, Туда,

А знаєш, рідний, я не проміняю тепло твоЇх очей на жодну річ. Здається, що я казкою гуляю, яку принесла доля… або ніч… А знаєш, милий, хочу так завждИ: дзвонити будь-коли і обіймати. Якщо тебе нема, то рвусь туди, де можна твОю посмішку впіймати. А чуєш, рідний, серце б’ється гучно, як голос твій

А знаеш милый мне тебя так мало... Хочу с тобой я каждую минуту... И вечером в обнимку засыпать... И просыпатся рядышком под утро... Хочу с тобою каждый миг я вместе... Любить оберегать и понимать... И чтобы как у жениха с невестой... У нас с тобой была лишь благодать)*

А знаєш я сумую за тобою, У літніх сутінках тебе нема... Тебе я проводжала із журбою, Але в душі співала радісна весна... І ось іду по вулиці блукаючи примарно, Ще крок ступлю і згадую усе... Чи вже ж таки чекаю марно, Що час тебе на крилах принесе... І серце захлинається від болю, Душа кричить у

Дожилися, от і маєм, Україну убиваєм. І діждалися війни, Плачуть матері, сини. Станем браття за Вкраїну, Рідний край, свою родину. І за спокій, і за мир, Від Дніпра до Кримських гір. Від Києва до Карпат, Кожен українець брат. Разом виборемо волю, Постоїм за нашу долю. Спасем нашу Україну,

В життєвім перегоні днів, нема мені спочину... Піду знайду вечірню тишину, й на краю слова з нею відпочину...

Я мрію сину, Щоб ти виріс чоловіком! Щоб не забув, Що вклала в тебе я! Щоб пам*ятав усі безсонні ночі, І ту ранкову пісню солов*я… Я мрію сину, Щоб ти вийшов в Люди! Відразу ти побачив… Хто є Хто! Є той ніхто, Що все на світі вміє й бачить! А є умілець словом- Ділом він Ніхто! Умій змовчати і

А я не здамся! Я таки не здамся!!! Пройду невпинно через сотню літ!!! Бо я в душі поет- таке моє призвання!!! Маяк мій освітлятиме весь світ!!!

Ніхто не розуміє матір одиноку!!! Її крила тягар на світі неземний… Як вона всим чим може захища дитя своє щороку, І кожен рух, маленький крок для неї дорогий… Ніхто не знає де той дух і сила й віра, Беруться в кількості, яка немає меж. Для неї головне дитяткова довіра, Любов взаємная, що віддана