Жінка, яку мені порадили, була радше схожа на відьму, ніж на знахарку. Вона сиділа в кріслі-гойдалці на критій веранді, мала пронизливий погляд і стрекочучий голос. – Ти певен, що хочеш про те знати? – жінка встала з крісла. Судячи зі слухів, вона часто ворожила на кавовій гущі та воску, іноді давала поради. І мешкала на околиці села. Саме тому я прийшов до неї. Хто як не вона могла знати, що тут відбувається. Ось тільки її одповідь мене трохи спантеличила. – Звісно, хочу. Інакше навіщо б я приходив? Вона підійшла до невеликої шафки і дістала звідти маленьку записну книжку. – Ну що ж, це твій

Глава: Пекельний вузол Династія демонів впоряджали урочисті нічняні зібрання, під час яких відбувався церемоніал коронації Демона, й він ще раз став їхнім законним велителем. Сторіччями вікував у колодязі, де царювала навічна тьма. Темрявої ноченьки Елія рушала до криниці, яка була такою ж чорною, як сльота. Несподівано розчула плач і, зазирнувши наниз, помітила Ангела, котрий стояв і плакав. Прудко побігенькала по драбину додому, а вертаючись до колодязя, звісила ліствицю вділ і угледіла, що Посланець вже пропав. Витягнувши драбину, дівчина верталася до житла, безмаль аніщо не видячи. Проте

- Ти куди це? А ну стій я тобі сказав! Куди це ти з мотузкою подався? Ти що це надумав? Степан зупинися, накоїш лиха! От чортів син, коли потрібно він мене звісно не бачить та не чує, а коли я нишком у хаті хочу вкрасти окраєць хліба, так одразу Домовик, Домовик. От кляті люди й допомагай їм після цього. Що ж робити? Як же зупинити це божевілля? Мабуть, прийшов таки час показатися йому на очі, не вмре від своїх рук, вмре зі зляку. Ну одне добре, якщо з переляку, то хоч на небо, а не як самовбивця. Біда, біда прийшла. Що ж це люди людям коять? Домовик повернувся навколо себе тричі, і побіг в

Кріпак і чорт Божий пан дарів схотів Кріпаку мовляв указ: - Ти у мене всіх жуків повбивав за один раз! - Ти від скоту всіх вовків залякав, думою втряс!.. ти у мене розумніший! ти у мене найхитріший! дам тобі завдання се - ти найди золото, срібло мені на кашталь лице! чи болото, див гніздо бісів, чортів, зло лихе!.. в нагороду за се діло дам тобі життя вольне!... Думав кріпак що дістати Не срібло і не злото Їх в житті важко впіймати Тому ж вибрав болото!.. Летить, ходить отримати По землі і по хмаркам - До коваля: дуж кувати! Сил-залізо по справам! Коваль, молот і гриміти Так що гори по

Я боялася, що скло на дорозі проріже взуття. Треба ж було програти йому бажання — він знав мої страхи і вирішив використати їх проти мене. Ми стояли на порозі головного корпусу занедбаного дитячого табору, серед розкиданих уламків старих іграшок та вирваних дерев. Здавалося, навіть вітер, що тихо завивав у покинутих вікнах, попереджав нас не заходити всередину, а невидимий погляд темряви ніби обіцяв жахливі секрети, що чекають усередині. — Чому, кажеш, його закрили? — Кажуть, що один з вожатих зійшов з розуму. Одного дня в приступі він зарізав усіх людей, з'їв їхні серця і пішов у

РАЗБОЙНИК И ОТШЕЛЬНИК Джунгли закончились и на открывшейся равнине, над обрывом, под которым протекала узкая река, Бо Чи увидел хижину отшельника. Он, не мешкая, пошел прямо к ней. Верно, заприметив Бо Чи, из хижины вышел опиравшийся на посох, но ещё достаточно молодой мужчина - сам отшельник Мель Ти Шонг. - Приветствую тебя! - окликнул гостя Мель Ти Шонг. - Я Абибас, - сказал Бо Чи. - Ты знаешь меня? - Абибас-разбойник, - уточнил отшельник. - Жители окрестных деревень много пострадали от тебя. Бо Чи подошёл вплотную к отшельнику и выхватил у того его посох. - Трусливые дикари. Они и должны

1 частина: "Поступове Розкриття Таємниці Цирку" Розділ 1: Ознайомлення про цирк У невеликому місті був цирк, і у цьому цирку постійно показували всякі витівки, наприклад як клоун показував як він йде по канату, і всі аплодували йому, та були здивовані, і не розуміли як він це робив, але цирк через декілька років закрили, тому що у цирку нібито був ремонт, але все було інакше. Був один такий випадок і зараз я вам його розповім… Розділ 2: Таємниця про цирк. Зустріч з Клоуном. Жили були два друга першого звали Степан а другого Павло, й вони товаришували з самого дитинства, і у місті

Олександр Бойко. Побачимося. Частина 1. Розділ 1. Незважаючи на ранок, грецьке сонце вже відчутно пригрівало. Аеропорт Елеферіос, з його натовпами і метушнею, слава богу залишився позаду. З м'яким шарудінням відчинилися двері випускаючи в світ нову порцію спраглих вражень туристів, або, може, туристів, що повернулися додому. Аеропорт - вічний пункт руху, безупинного, іноді повільного, а іноді на межі надзвуку. Комусь подобалися аеропорти, Івану Клочку – ні. Поставивши сумки на прогрітий асфальт чоловік повільно озирнувся. Старий коледжський друг, наполегливо і прямо маніакально попросив

Олександр Бойко “Червоний Товариш” Розділ 1. Початок липня навіть у лісі давив спекою, душив в'язким гарячим повітрям, висушував горло. Сонце повільно і велично опускаючись за верхівки дерев не дарувало прохолоду, лише додавало тіням густоти, а двом фігурам, що пробираються крізь кущі та гілки незручності. Обидва були невисокі на зріст, в однакових сорочках, чоботях. Суворі на лице, злі. Вже другу годину чухрала пара лісом уникаючи дороги на яку випадково натикалися вже двічі. Жоден з них не мав досвіду та й уявлення, як у лісі орієнтуватися. Ішли просто на захід, вже на це знань та

І не знав той віщун, віщування свого, Що лине його міць, зі світу цього. —Тільки знав що біда наступає. Тому відав віщун, кому знання те дать, І прийде той юнак, буде знання благать. —В віщуна сива-вуса благає. Той віщун він навчив, юнака своєго, І кришталі минулого, чтити цього. —І юнак все новітнє приймає. Юнак став віщуном, і чекає кнутом, Коли старий віщун, відійде за світом. —Коли кине його, він не знає. Але той сива-вус, він сидить на столі, Як король королів, у тім троні в теплі. —Так кончину сидить дожидає. Та не хоче юнак, того дня він чекать, І він зілля пошле, щоб діда похилить. —І

Зіронька сяє, серце стучить, Щось у мені до коханой біжить Ой ти кохана, люба моя! Чом голосок твій як солов'я? Душу здирає, плоть обглодає, Ти, без рушника, виходь за меня! Зіронька сяє, серце стучить, Щось у коханої в грудях лежить Я би й вийти хотіла до тя! Не хоче та мати й доля твоя Душу здирає, плоть обглодає, Луна з зозулі довжезно стоя! Зіронька сяє, серце стучить, Щось за тинами, то любий кричить Гей ти кохана, люба моя! Кинь злую мати йди до меня Душу здирає, плоть обглодає, Я ж з тобой мила запряжу коня! 01.01.24

Ніжний звук лютні губився у гамірному шумі лісу. Листя сухо шаруділо під ногами, заважаючи ясно чути. Ал перебирав струни свого інструменту уважно прислухаючись і прикладаючи вухо до грифу. Лютня ніби гуділа. Він повільно проходився пальцями по струнах і підтягував їх, налаштовуючи звучання. Зелена шапка була напнута на нього аби-як, а повисле перо, що її мало б прикрашати – виглядало якось розтріпано і зовсім не ошатно. Кафтан теж якось ніби сидів не так, як слід: у плечах був широкий, а на лацканах і подолі – зім’ятий. Здавалось, ніби барда добряче десь витріпала лиха година. Він повільно