Це була п'ятниця або субота, я хотів розслабитися та випити смачненького коктейлю в компанії якоїсь гарнюні. В клуби не ходжу, перестав ще до карантину, хоча і любив потертися об дівочу попку на танцмайданчику. Просто в барі можна поспілкуватися, а співрозмовник з мене кращий ніж танцюрист.
Бармен приготував мені Бульвардьє (той же Негроні лиш з віскі), я насолоджувався вайбом закладу, що вибрав на цей вечір, тут таке приємне освітлення. Вигляд я мав на десяточку: костюм кольору чорної оливки, броги й вузька краватка. Не буду вдаватися в тонкощі свого методу, але досить швидко, я вже замовляв пляшку Просеко, щоб розпити зі своєю новою знайомою. Достатньо сказати, що займаєшся волонтеркою, вигулюєш бездомних собак чи навчаєш англійської в циганському таборі і перепустка в трусики у твоїй кишені.
В неї була гарна шкіра та нігті, а як від неї пахло, здається це Кензо. На жаль вона чекала подругу і та коза, щойно прийшовши, одразу заявила про необхідність покинути це гніздо поців та піти кудись танцювати. Я доклав титанічних зусиль, щоб не виказати свого роздратування, адже в клуб я цього вечора зовсім не збирався та й компанія цієї дівулі мені зовсім не імпонувала, тож я вирішив взяти номер телефону для майбутньої зустрічі вже без цієї мегери.
І ось тут чудовий вечір почав перетворюватися на кошмар.
Мого телефону ніде не було. В мене немає плебейської звички ставити свій смартфон десь на стіл, ніби це якесь неабищо. В кишенях я знайшов лише гаманець, ключі та презервативи.
Дівчата дуже перейнялися моїм становищем, ще б пак, вони б напевно ридали як Лобода над своєю популярністю, якби вони загубили свої дорогоцінні девайси. Я продиктував номер, пішли гудки. Вона передала смартфон мені.
– Хтось взяв трубку! – я зрадів, але в динамік чув саму тишу. Чиєсь дихання. – Ви знайшли мій телефон? Де ви?
Намагався я звучати приємно та серйозно водночас, а очі дівчат округлилися, ніби їх попросили 8 помножити на 7.
Тоді я почув тихий віддалений плач. Шкіра по всьому тілу взялася сиротами. Через мить плач змінив тональність, хтось кричав і я відчув жах та відчай в цьому голосі, а ще біль.
Я не міг цього слухати, тож закінчив виклик та віддав телефон. Дівчата ймовірно мали сильно розвинутий інстинкт самозбереження та відчули, що тут відбувається щось далеко поза межею їхнього комфорту, вони швиденько зібралися та зникли. А я залишився сам. Хотілося комусь подзвонити, але вирішив, що звучатиму жалюгідно. Якийсь придурок примусив мене нахезати в трусики своїм примітивним розіграшем.
Добравшись додому, я вже почувався трішки краще, але все ж засмученим. Коли я зайшов на кухню та ввімкнув світло то не одразу зрозумів, що лежить на столі. Я часто читав новини за кавою, але ж не міг його залишити вдома.
Серце в грудях вибухнуло, мені бракувало повітря. Мій телефон тут, але я дзвонив на свій номер та чув це все. Невже хтось був в моєму домі?
Ноги враз стали ватними, бракувало повітря, здавалося я божеволію. Не хотілося брати його до рук, але мусив викликати поліцію.
– Хто ще має ключі від вашої квартири? – запитав мене поліціянт з привітністю аноскопа.
– Лише я.
– З вашого дозволу ми оглянемо ваш телефон.
Поліція прибула швидко як блювота після поїдання біляшів. Я вирішив зготувати собі кави, щоб трішки сфокусуватися, саме поставив джезву на газ та почув знову той плач і крик. Копи дивилися відео з мого телефону, один з них поклав руку на зброю, інший глянув на мене, розвернув девайс, щоб я бачив картинку і сказав:
– Ну ти потвора.
Без сумнівів на відео я, більше ні в кого немає такої казкової посмішки. А дівчину не впізнаю, але їй не пощастило. Жах в її очах скоро зникне, як і світло. Місце схоже на підвал, але зі студійним світло. Юне тіло блищало сексуальністю навіть із відрізаними пипками. Камера чудово передає всі відтінки її крові, найбільше мені подобається ось цей темний, майже шоколадний. Коли мінятиму плитку в кухні виберу саме такий.