Її розбудив дзвінок телефону. Дивно, 4 година ранку, хто б міг дзвонити і чому… Вона глянула на екран, але і той не дав їй пояснення. Номер був незнайомим і її одразу огорнула дика, свавільна паніка. Вона завмерла всього на один короткий момент, а вже потім взяла слухавку, боячись навіть промовити слово.
- Кицюню, доброго ранку… Я напевне розбудив, тож вибачай. Загубив свого телефона, але юнак на заправці люб’язно погодився мені позичити свого, щоб ти не хвилювалась…
Вона видихнула в трубку з полегшенням, розуміючи – це не її близькі, тож все нормально і зараз можна буде знову перепочити.
- Вибачте, але ви напевне помилились номером.. Я Вас не знаю, тож.. мені дуже шкода.
- Соню, ти мене не впізнала?
- Та ні, Ви помилились номером, я не Соня. І Вас я абсолютно точно не знаю – дівчина видихнула з легкою посмішкою. Голос був приємним, а ще її вразила ніжність, з якою співрозмовник говорив до коханої. Злості чи страху, не дивлячись на раптовий дзвінок, вже не було.
- Ох, перепрошую. Тоді мені дуже соромно, що розбудив Вас. Навряд-чи я можу якось спокутувати свою провину, але все ж. Я певно наплутав номер, от і попав кудись не туди і мені б хотілось якось вибачитись, адже Ви могли і не взяти слухавку. А тоді, я б подумав, що мене вже не чекають вдома… Що я можу для Вас зробити?
Дівчина здивувалась такому питанню. Насупила бровки і враз посерйознішала, хоча її співрозмовник цього не міг бачити. Але потім, трохи жартома відповіла:
- Нічого страшного не сталось, тим паче, що години зо три і знову вставати. Але, якщо Вам дуже хочеться, то можете розповісти мені казку для кращого сну.
Остання фраза була жартом, і дівчина нічого подібного і не чекала. Просто не хотілось засмучувати його сильніше, адже він сподівався додзвонитись до коханої людини. Їй було шкода його.
- Тоді, міс, вмощуйтесь зручніше. Я все ж розповім Вам одну бувальщину, хоча, може для когось вона буде і казкою… - спокійно, з посмішкою сказав хлопець. – Жила в одному старовинному і красивому місті деяка леді, років так 60. Дуже любили цю пані діти, адже завжди розповідала вона їм історії, кумедні, цікаві, часом про любов, а часом і про страшні роки війни. Часом, ця леді брала зграйку малих дівчат з собою на прогулянку, і дуже пишались вони змогою піти з нею. Адже ця леді ходила не просто на прогулянку центром міста, вона ходила в парк, до своїх подруг, де усі вони збирались на танці. В тому парку була невелика площадка, де збирались музиканти, ставили капелюшок перед собою і починали грати. Тоді, поважні пани ставили у капелюшок гроші за себе і за якусь пані і запрошували обраницю до танцю. Це виглядало дуже романтично. Дівчата, що йшли гуляти, обожнювали дивитись на те, як їх знайома леді танцює, а потім посміхаючись йде до них і каже – Ой, дівчатонька, не той це кавалер, не той… Але якось, одного літнього вечора, коли леді була вбрана в білосніжну сукню, незнайомий пан запросив її до танцю. Вона зашарілася, але погодилась і на перший танець, і на другий, а згодом і на третій. Дівчата все чекали, коли вона скаже, що це не той кавалер, але коли пані повернулась то сказала – Запам’ятайте, юні леді, у вашого нареченого мають сяяти очі при погляді на Вас, інакше він вам не підходить… А через кілька місяців ця вічно танцююча пара почала жити разом, аж поки сама смерть не розлучила їх. Ось так. – хлопчина закінчив і усміхнувся.
- Не чекала, що Ви все ж щось розкажете. Але це хороша історія, тож Ви заслуговуєте на пробачення. Дякую, і мабуть, тепер я добре спатиму.
- Прошу, міс. Якщо забажаєте повторити шлях тієї леді, то приходьте вечорами до фонтанів у парку.
- Та, звісно.. Добраніч.
- Добраніч… - посміхнувся чоловік і кинув слухавку. На його обличчі ще довго грала посмішка, проте він повернув телефон власнику і пішов до себе у авто.
Коли хлопець приїхав додому, вже була 11 година ранку. На столі лежав конверт, в якому була записка:
«Вибач, наші стосунки вже давно не ті. Не дзвони і не пиши, не шукай мене. Я хочу нового життя» - а в кінці акуратний підпис і її ім’я – Соня.
***
Був початок осені. Ще тепло, але вечори вже вимагали піджака чи шалика. Настрій теж був осіннім, тому, обравши сукню, вона вирішила прогулятись по парку. За своїми роздумами навіть не помітила, що зайшла трохи далі, аніж зазвичай. Її відірвало від думок лише приємне звучання музики десь неподалік, і вона вирішила підійти поближче, аби послухати її. Коли вона побачила кілька танцюючих пар, то зразу згадала випадкову телефонну розмову, що відбулась місяці зо 4 назад. Посміхнулась і обвела поглядом людей навколо – вона очікувала побачити лише пенсіонерів, але, на диво, помітила і трохи молоді. Коли музиканти почали нову мелодію, до неї підійшов приємний на вигляд юнак і сказав, протягуючи долоню:
- Ви дозволите, міс? – голос був знайомий, а те, як він звернувся наштовхувало на думку.
- Звісно – відповіла дівчина, помітивши як змінився вираз його обличчя. Саме через цю зміну вона додала – Якщо, тільки, Ви мене ні з ким не плутаєте…
Хлопець посміхнувся, притягнув її ближче до себе для танцю, і лише потім на вушко сказав: - то був дуже важливий дзвінок, і я радий, що ви все ж не спали, леді….
