Вона приїхала сюди на узбережжя щоб відпочити, а ще трохи забутися та загубитися серед золотого піску та плескоту хвиль...щоб зробити вигляд що в її житті все гаразд, що вона справляється з тим усім, що валиться на голову останнім часом. Проблеми на роботі, проблеми зі здоров'ям та ще й болісний розрив тривалих стосунків. А найгірше, що причина розриву стара і банальна відколи існує світ, найкраща подруга. Вже колишня найкраща подруга, з дитячого садка дружили...вона хмикнула.
Вона заплющила очі і перед нею знову постала та безглузда в свої відвертості картина, як вона повернувшись із відрядження застала свою кращу ( вже колишню ) подругу з своїм хлопцем ( теж колишнім). Згадалося які здивовані у них були обличчя - ти ж мала повернутися аж наступного тижня! - вигукнули вони майже в унісон. Вона тоді лише здивовано підняла брови. І відповіла , - ну як бачите я повернулася трохи раніше і як виявилося дуже вчасно.
А потім вона з посмішкою спостерігала як колишня подруга похапцем вдягається та збирає свої манатки. І додала своєму вже колишньому коханому - а ти чого чекаєш !? Збирай свої речі ти більше не живеш в цій квартирі, ти переїжджаєш до нової коханої.
І милувалася його розгубленим обличчям.
Як потім забрала в нього ключі від квартири і зачинивши за ними обома двері просто сповзла вниз по тих самих дверях і розревілася. Як тоді від болю здавалося розривалося все всередині, втратити в одну мить коханого та найкращу подругу. Оце так Джек пот у грі під назвою життя.
Вона пригадала, як наступного дня вийшовши на роботу, вона ледь ледь здала ті звіти з відрядження та розібрала справи, що накопичились поки її не було у офісі.
А поті в курилці на обідній перерві розповіла колезі про свою ситуацію. Що то щ нею сталося? Що вона раптом там відверто розповіла незнайомі людині ( ну так для неї колеги по роботі ніколи не були кимось більшим ніж просто сусідами по офісу,) а тут вона розплакалася на перерві і ця колега взялася її заспокоїти от вона і розповіла про свої переживання. І як та с свою чергу порадила взяти невелику відпустку на кілька днів та поїхати до моря, навіть дала адресу та контакти пані, що здає кімнати у пансіоні біля моря.
Вона тоді так щиро здивувалася і подумала, що от в житті так буває що найближчі та коханні тебе зраджують та стромляють ножа в спину, а чужі підставлять плече у важку хвилину та ще й допоможуть порадою і не тільки.
Вона знову хмикнула, виринаючи зі спогадів та розплющивши очі кинула поглядом на морську гладь...
Вона на морі, на відпочинку. Намагається зібрати докупи розбите серце та своє життя. Це був геть незапланований відпочинок, але вона розуміла, що не здатна працювати в такому стані. Що треба зібрати себе докупи, що треба пережити цю біль десь в затишному місці та подумати що робити далі і як жити, коли всі твої плани та мрії пішли шкереберть. Адже вона плекала надії про одруження, сім'ю та можливо навіть дітей у майбутньому, а подругу хотіла зробити хрещеною. А воно он як повернулося.
Тож наступного дня, після того як вона застала свою подругу та хлопця у ліжку, (вже колишніх) вона взяла відпустку за власний рахунок, та й поїхала сюди в те саме місце яке її рекомендувала колега. Певне ви подумаєте – А хіба не можна було піти з цим усім до психолога? Та, можна було ж звичайно, але це потім вже після, коли мине гострий біль. Коли вона буде здатна розмовляти про це та аналізувати причини чому це сталося. А зараз…а зараз вона та море…море…шепіт води, що ніби кличе до себе -ходи сюди, ходи до мене, ходи я змию твій біль, я припечу твої рани сіллю.
Я знаю що з цим робити…я лікую біль…вона розплющила очі та попрямувала до води загрібаючи пісок ногами, відчуваючи як м’які кристали провалюються під ногами та пестять шкіру, легкими поколюваннями нагадуючи що ти тут і зараз…вона підійшла близько до води, пальці відчули перші м’які дотики хвиль, що трохи сором’язливо ластилися до ніг немов пес облизуючи їх своїм язиком. Вона задумливо кинула поглядом по поверхні води, було досить вітряно тому на морі гуляли хвилі, ніби легкі, але поверхня води здавалася ніби стурбованою чимось…
Вона відчула такий раптовий порив зануритися у воду, відчути як вода змиває все, весь біль та сум, сліди від сліз на обличчі. Як вода забирає все те, що тисне на неї так давно і довго.
Тому скинувши кардиган з плечей та трохи примружившись на порив вітру, що миттєво обдав холодом, скинула ще сукню, залишившись тільки в білизні. Ну, вона всміхнулася, бо точно не планувала пірнати сьогодні у воду, тому не вдягла купальника.
Кинула оком довкола, нікого значить можна пірнути у воду і все буде нормально. повільно пішла вперед , у воду, зайшовши по пояс, звернула увагу що море трохи неспокійне і хвилі досить сильно б’ють, а вона не дуже добре плаває, але зрештою всміхнувшись провела рукою по воді, так хочеться зануритися…і вона сміливо пішла далі. Зайшовши по шию вона пірнула, відчувши як вода огортає все тіло в свої лагідні обійми. Як добре, - видихнула…і відчула як море огорнуло з усіх боків, як вода лагідно погойдує та шепоче ніби заколисуючи - в моїх обіймах ти забудешь все, все що тебе бентежить, все що робило тобі боляче, всіх хто примусив тебе плакати, я змию твої сльози та зцілю твої рани…вона відчула як хочеться віддатися повністю ці силі, силі води, забути про все…так добре спокійно, тихо, солодко…хочеться залишитися тут назавжди, розчинитися у цім…
До тями її привів різкий біль у грудях, вона відчула що її не вистачає кисню і треба виринути на поверхню щоб вдихнути, але щось сталося з її тілом, воно ніби не слухалося, мов неживе…вона спробувала відштовхнутися, щоб різко виплисти на поверхню і зрозуміла, що не відчуває ногами дна. Вона запанікувала, я ж не запливала так далеко…страх пронизав кожну клітинку її тіла, невже це кінець? Я не хочу ! І тут вона відчула як її підхоплюють чиїсь руки і тягнуть до поверхні. Вона відчула як вони виринули з води та її потягли до берега і вклали на мокрий пісок. Де вона змогла нарешті вдихнути повітря…
Пані з вами все гаразд, -почула вона приємний чоловічий баритон над собою і нарешті підняла очі. І застигла, бо побачила перед собою неймовірного красеня. В неї аж дух перехопило. Високий, спортивної статури, з на диво блідою майже білою шкірою. Витончені риси обличчя та найбільше її здивувало його волосся, бо воно було зелене. Але не яскраво зелене чи кислотно зелене, як у когось з представників суб культур.
Ні, його волосся було ніби смарагдово зелене з усіма відтінками блакитного і синього на додачу. Цікаво це яким чином він так фарбує – промайнуло в голові. А потім вона глянула в його очі і пропала – ці очі кольору моря, що постійно міняли свій відтінок – то зелені, то сірі то блакитні. Оце ж бувають на світі такі гарні – подумала вона. А в голос промовила, відкашлюючи воду, - так ніби все гаразд, дякую ви мене врятували...як я можу вам віддячити за це? Вона підняла очі та здавалося, що втонула, вже по справжньому у вирі його синьо- зелених очей, що так нагадували море.
Він чарівно посміхнувся, та відповів, - я не міг залишити таку прекрасну пані в біді, це мій обов'язок врятувати, якщо я бачу, що хтось потребує допомоги на воді.
А так ви тут працюєте рятівником!? - вона запитала.
Ну, щось типу того, на добровільних засадах, так би мовити, - вимовив він у відповідь.
І додав, - а з приводу подяки, якщо чарівна пані погодитися на прогулянку зі мною то я буду щасливий. І подивився таким поглядом, що вона відчула наче в неї пропадає воля і хочеться тільки одного дивитися в ці синьо - зелені очі і тонути , тонути в них.
Звичайно я згодна, на прогулянку з вами, - вона миттєво погодилася мимоволі лякаючись власної піддатливості незнайомцю. Але ж він врятував мене! Вигулькнула раптова думка! Значить я можу йому довіряти і позаяк треба хоч якось віддячити людині за порятунок.
От і чудово я дуже радий, що ви погодилися, давайте прямо сьогодні ввечері, він додав, - просто сьогодні якраз місяць у повні і ввечері море дуже гарне в світлі місяця, та й у мене не так багато часу залишилося на жаль...він зітхнув.
О ви, їдете геть!? Так !? Вона запитала , і ніби соромлячись своєї поспішної реакції, похапцем додала , - вибачте це не моя справа, просто вирвалося.
Та, нічого страшного,- він усміхнувся, все гаразд. Так, щось типу того я покину це місце надовго,саме тому запрошую вас на прогулянку сьогодні увечері.
Добре тоді домовилися, сьогодні увечері тут на цьому місці зустрінемося. - вона підвела підсумки короткої розмови. Та піднявшись з піску кинулася похапцем одягатися, ніби тільки зараз зрозумівши, що чарівний незнайомець бачив її майже оголеною в одній білизні та ще й мокрі. На щоках раптом зашарівся рум'янець.
Вона натягнувши сукню прямо на мокре тіло похапцем накинула зверху кардіган і зробила вигляд ніби нічого не сталося. Повернувшись до нього вона побачила, що він посміхається і знову у неї з'явилося це дивне відчуття ніби вона втратила волю.
Ну що ж тоді до зустрічі- вона теж посміхнулася у відповідь.
Так, до зустрічі сьогодні увечері, - він додав, - я вибачаюсь, що не можу провести вас додому, але в мене є дуже важлива справа тут.
Та нічого страшного,- вона трохи зніяковіло кивнула, - тут недалеко та й ви мені життя врятували цього вже достатньо.
Що ж ще раз до зустрічі, вимовила на прощання.
І вона повернувшись спиною пішла у напрямку пансіонату, де винайняла кімнату для відпочинку.
По дорозі вона посміхалася та подумки вела розмову сама з собою. - це ж треба, мало того що ледь не втопилася та ще й підчепила красунчика.
А він ще й відразу запросив на прогулянку, вечір буде чудовий. Заодно забуду про все, що в мене сталося. Вона щасливо всміхаючись дійшла до свого пансіону та привітавшись з пані Геленою, власницею пансіону пішла до своєї кімнати, перевдягнутися та трохи перепочити перед вечором.
Пані Гелена подивилася вслід дівчині, що вчора тільки заселилася в пансіон, - приїхала така сумна, із заплаканими очима, з відчаєм та важкістью на серці. Певно в неї щось сталося, просто так на море серед зими не приїжджають. Задумливо підвела підсумки монологу в свої голові пані Гелена, а вголос тільки видихнула.
Та й повернулася до своїх важливих справ власниці пансіону біля моря. Хоч в не туристичний сезон, але от такі випадкові як ця дівчина все ж бувають, навіть серед зими, коли погода не дуже. Тому пані Гелена намагається тримати пансіон та всі кімнати в ідеальному порядку, щодня наводячи лад та перевіряючи чи все на свої місцях.
Пані Гелено, рознеслось по пансіону, - чоловічий голос кликав власницю.
Та йду йду, - , відповіла пані Гелена з кухні, де саме готувала тісто не булочки з корицею, улюблені ласощі онуки, що от от мала прийти зі школи на традиційне чаювання до бабусі.
Пані Гелена вийшла з кухні витираючи руки об фартух та піднявши очі побачила біля стійки реєстрації невисокого та слегка пухкого чоловіка вдягненого в поліцейську форму, - о Гансе, вона здивовано округлила очі, а що ти тут робиш? - запитала і допитливо вперла погляд в його румяне вусате обличчя.
Та, тут така справа пані Гелено, - він зняв свого кашкета та почухавши потилицю видав- пропала дівчина туристка, що зупинилася у вашому пансіоні. Вона не вийшла на зв'язок з друзями і ті почали бити на сполох от я і прийшов запитати -чи бува вона не повернулася та й спить чи просто може загубила телефон? Чи може пані Гелено,- він всміхнувшись потер вуса рукою - ви знаєте де вона може бути? Дівчата люблять довіряти вам свої секрети.
Гансе, та що ти таке кажешь, - пані Гелена сплеснула долонями.
Пропала ота мила дівчина, що тільки позавчора приїхала?
Так пані Гелено, саме так - кивнув Ганс. І додав. Розслідування ще немає, але її друзі мають тут у нашому місті впливових знайомих, от і попросили розпитати де вона поділася і чого не відповідає на дзвінки.
Ага,- пані Гелена нахмурилася ніби щось пригадуючи.
Так, вона відкрила рота і видала - значить останній раз я бачила дівчину вчора ввечері, вона кудись пішла побажавши мені гарного вечора і з тих пір я її не бачила
Пані Гелено, Ганс трохи напружився, - а може вона повернулася пізно ввечері, а потім вранці знову пішла не показуючись на очі? Він допитливо подивися на неї ніби шукаючи відповіді.
Та ні Гансе, я би знала що вона ночувала у свої кімнаті, я ж прибираю кожну кімнату щодня. Так от вона не ночувала в свої кімнаті. Не було її там з учорашнього вечора. Пані Гелена зітхнула.
Гаразд, дякую пані Гелено за інформацію. Ганс повернуся та пішов до дверей і невдовзі двірний дзвоник сповістив , що він вийшов геть.
А пані Гелена підійшовши до вікна , в якому було видно море, зітхнула та промовила в порожнечу - знову море забрало свою данину. Кожного року в цю пору одне і те ж. Молода і гарна дівчина зникає безслідно і навіть тіло не знаходять.
Бабусю!!! Бабусю я вдома! В пансіон на всіх парах увірвався маленький ураган. Який при наближенні виявився дівчинкою років 10. Бабусю, а хто і кого забрав ? І що таке данина ? І до чого тут море і дівчина? Мала як з кулемета строчила одне питання за іншим. І допитливим поглядом дивилася на пані Гелену в очікуванні відповідей на свої запитання.
Ох, сонечко. Тобі ще рано про таке знати, зітхнула пані Гелена.
Бабусю, я вже доросла мені вже 10 років! Мала склавши руки на грудях вперто відстоювала свою позицію.
Гаразд, -пані Гелена зітхнула.
Пішли пити чай з твоїм улюбленими булочками і я розповім тобі казку.
Булочки з корицею!? - перепитала щаслива мала в очікуванні захопливої історії.
Так, люба, твої улюблені булочки з корицею - відповіла пані Гелена всміхаючись онуці.
Наливши чай у тонкі фарфорові чашки з позолотою та виклавши свіжі гарячі, румяні булочки на тарілку, пані Гелена присівши на стілець почала свою розповідь.
Давним давно, у ті часи коли люди ще вірили в богів та надприродне, в цих краях жило плем'я. Вони жили на березі моря та живилися тим, що могли добути з води. Чи це була риба, раки чи інші дари моря, вони приймали все. Також серед них були і ниряльники за перлинами. Але було в них дещо, що вражало чужеземців, що іноді випадково забредали в ті краї. Це був один дуже дивний звичай. Раз на рік вони обирали з поміж дівчат у селищі одну, найгарнішу та вбравши її в найкращий одяг та прикраси з помпезною церемонією проводжали до берега моря та дочекавшись опівночі залишали її саму.
Більше ту дівчину ніхто і ніколи не бачив, і навіть не знаходили і її тіла на березі. Казали, що то наречена для морського царя і якщо він буде задоволений, то за ввесь наступний рік в них буде вдосталь риби і морепродуктів і перлів і море буде прихильним до них, ніхто не втопится.
Ох, бабусю,- мала захоплено вигукнула, яка гарна казка! Дякую бабусю, чай і булочки дуже смачні, -додала мала. А тепер бабусю мені час додому, бо треба ще зробити домашні завдання на завтра у школу. І дівчинка схопившись із за столу, похапцем натягнувши на себе легку курточку та чобітки і схопивши рюкзак пішла до дверей. Бувай бабусю! Вигукнула вона, та з усмішкою помахавши рукою випурхнула за двері. Дзвякнув дверний дзвінок ніби теж прощаючись з дівчам.
Пані Гелена повільно вставши із- за столу почала прибирати посуд, чашки та тарілки, поклавши все у мийку вона задумливо дивилася на море, що було добре видно у кухонне вікно. Море було спокійним, хвилі поволі котилися до берега, а потім поверталися назад і такий неспішний ритм ніби заколисував погляд.
Ти знову забрало собі нову жертву? Так.? - пані Гелена стверджувала не питала у моря. І вона знала відповідь. Бо з моменту пропажі тієї дівчини туристки, море ніби прийшло у рівновагу. І таким воно буде рівно рік до наступного разу. А поті знову забере чергову жертву в свої обійми. Люди забувають древні традиції, а море, море все пам'ятає...
