Її подорож починалась з невеликого білого автобуса, чоловіка-водія віку її батька та маленького чужого кошеняти у червоній переносці. Понад тисячу кілометрів у сльозах і музиці – вона не хотіла залишати родину, друзів, звичний ритм життя. На той момент вона не хотіла нічого – світ перестав існувати, вона сама була лише згустком болі. Але все що нас не вбиває, робить нас сильнішими, чи не так?
Asianebesna
Опубліковано: 17 січ. 2023. 21:51
_ _ _ _ _ БО Я БОЯ ТИМУСЬ - ТИ МУСЬ ? --- ГІД ГІД РОЮ РОЮ ? --- ГОЛО ГО ЛО НА НА БАТ БАТ РАКОМ РАКОМ --- ЗА ЗА МАХ НА МАХНА --- ЗЛІ З ЛІ РИКИ РИКИ --- ЗЛО ЗЛО ВИТЬ ВИТЬ ? --- НЕДОЛЮ НЕДОЛЮ БЛЮЄШ - БЛЮЄШ ? --- НЕ ДО НЕДО ЛІКІВ ЛІКІВ ? --- НІЧ НІЧ ОГО ? ОГО ? --- СЕРЕ НАД СЕРЕНАД АМИ А МИ ЛИЙ : " ЛИЙ " --- ЩЕ ВИ ЩЕ ? ВИ ДНО ДНО ? _ _ _ _ _
_q_b_d_p_
Опубліковано: 28 лис. 2022. 00:40
Барселона гасила звуки, покрывая их бархатом прошедших лет и событий. А под этой пеленой сны смешивались с днем, создавая будущее из прошлого. И все же, лукавая искра новизны угадывалась в очертаниях ночного города. За прошедшие годы Амандо практически позабыл свое первое впечатление, о старом городе. Вероятная причина того, что память напомнила о давних воспоминаниях, в том, что события
Alice
Опубліковано: 21 сер. 2022. 12:48
«Засыпай» «Он спал, и он проснулся. Он открыл глаза. И вот, подле его постели стоял чей-то силуэт…» Мэри Шелли «Франкенштейн» «Слушай…». Ты уговариваешь себя, что ты один, что в комнате никого кроме тебя нет, и почти сам начинаешь в это верить, пока не понимаешь, что одной веры в это недостаточно… Шорохи, тени, скрипы, и зловещие силуэты. Если они способны заставить воображение взрослого
Alice
Опубліковано: 09 сер. 2022. 17:36
Він сидів на своєму посту та дивився у небо, затягнуте хмарами. Воно було абсолютно чорним – ні зірок, ні тужливого місяця. Непроглядна, суцільна темрява, яка ніби мовчки засуджувала це кровопролиття. Адже така жорстокість – це неприродньо, неправильно, дико навіть для матінки природи. Солдат був занурений у думки, але це не відміняло його уважності. Ба, навпаки, мотивувало до роботи, стримувало
Asianebesna
Опубліковано: 06 травень. 2022. 14:53
Я ховаюся в темряву ночі, ніби для того, щоб відшукати там відповіді. Немає відповідей, але немає і часу, хочу плекати ілюзію. Я вже не знаю чи хочу шукати, але коло все одно не зупиниться. Вже знайшов, чого не хотів, знайду тільки те, чого боюся. Невже справді невпинний той страх? Чи то очікування тривожно стукоче годинником, вказує, що ховатись не довго. Не мені обирати. Не хочу дивитись туди,
Marianna
Опубліковано: 24 кві. 2021. 18:15
Твоє сонце Три роки на циферблаті. Без рим, пісень, прози. Без Баха і місячних сонат. Без гучних слів терпких почуттів, грайливих світанків. Без легкого « Вінстона» і важкого року. У місті «Л», де немає мрій і надій, де вулиці покриті снігом і мовчать понурі химери, задерши голови до лютневого неба, без сонця і правди про нас. Жовті тролейбуси поспішають тісними вуличками на зустріч весні, яка
LidiSplash21
Опубліковано: 06 кві. 2021. 23:24
Знову ховатися. Відчувати себе звіром, загнаним тим, від кого чекав допомоги. Невже справді довірюся? Втікати більш звично. Так можливо чесніше. Нас двоє, тільки я і мій переслідувач. Здається, наче вже чую кроки за спиною. Не важливо хто він насправді, зустріч із ним фатальна. Чи все ж неминуча? Поки ще гра триває. Хай так буде якомога довше. Якби ж не діймала втома. Втікати більше без сенсу і
Marianna
Опубліковано: 11 лип. 2020. 15:49