Була нестерпна жара. Люди тинялися по затінках в надії сховатися від спеки. Вікна блищали немов дзеркала. У них відбивалися силуети людей. Але ніхто не догадується, що твориться по ту сторону дзеркал. -1- Гаряче сонце Мексики не давало нормально дихати, але Джеймс біг із всіх сил, щоб втекти від погоні. За ним гналася поліція, йому потрібно було всього лиш добігти до дзеркала, щоб втекти.

Її розбудив дзвінок телефону. Дивно, 4 година ранку, хто б міг дзвонити і чому… Вона глянула на екран, але і той не дав їй пояснення. Номер був незнайомим і її одразу огорнула дика, свавільна паніка. Вона завмерла всього на один короткий момент, а вже потім взяла слухавку, боячись навіть промовити слово. Кицюню, доброго ранку… Я напевне розбудив, тож вибачай. Загубив свого телефона, але юнак на

Дзвін у вухах. Відчуття невагомості. Перед очима миготіли тьмяні фарби. Їй здавалося, що світ завмер, аж допоки чийсь чужий голос не вирвав її у реальність. — Чому ти без маски? Гей, ти жива? Йти можеш? У скронях нестерпно пульсувала кров, а в роті був присмак пилу. Дівчина розплющила очі, навкруги було сіро та тьмяно. Хтось нависав над нею і щось говорив, але вона не могла сконцентруватися на

Двісті років тому, коли землі туманного Альбіону омивали безкраї простори океана та моря, на забутій богом території з’явилася, ніби з повітря, величезна будівля. Вона була схожа на вежу, кругла, так щей величезна. Людей зацікавило таке дійство й не один намагався зайти всередину, і глянути, що ж там таке. Вони бажали вгамувати свою жадобу цікавості. Але, ті хто заходив всередину більше ніколи

“Новина! Хороша новина! Темний маг мертвий! Льюїс Дуат мертвий!” Не пройшло і тижня, як ця новина, ніби з поривом вітру, розлетілась серед людей. Ці слова було чутно у всіх містах континенту. Від заходу до сходу, від півночі до півдня. Всі знали цю новину. Чудова новина. Еге-ж, чудова новина, темний маг помер. Але як? Хто зміг убити темного мага? “Кажуть, що там був Еш Бернс”. – Такий слух пішов

«Засыпай» «Он спал, и он проснулся. Он открыл глаза. И вот, подле его постели стоял чей-то силуэт…» Мэри Шелли «Франкенштейн» «Слушай…». Ты уговариваешь себя, что ты один, что в комнате никого кроме тебя нет, и почти сам начинаешь в это верить, пока не понимаешь, что одной веры в это недостаточно… Шорохи, тени, скрипы, и зловещие силуэты. Если они способны заставить воображение взрослого

Многие сравнивают музей с сокровищницей, хранящей в себе драгоценные тайны различных эпох, скрытые в предметах быта первых людей и величайших изобретениях прошлых столетий. ​ ​ Но так же это прекрасное место, чтобы увидеть как жили люди за десятки лет до вашего появления на свет и представить, как они будут жить сотни лет после, когда повседневные для вас события плавно перейдут на страницы

Лепестки Турецкой гвоздики, разбросанные вокруг портретов в окружении свечей, шелестели под ногами каждого, стоило лишь вступить на тропу, ведущую к месту чьего-то упокоения. Пейзаж оживал с появлением оранжевых цветов, сухой наполненный пылью воздух пропитывал новый аромат, казалось, что даже солнце становилось ласковее подобно лепесткам. Так выглядел октябрь, его цвет и запах были неразрывно

Зелений острів Існують настільки давні часи, що не згадати ані імен учасників, ані місця події. Проте, природа може увібрати у себе більше ніж здатні побачити і відчути люди, це не про пам’ять, як ми її розуміємо, а про момент який застиглим відпечатком віддзеркалює події минулого та майбутнього, час як крихітний шматочок янтарної смоли, позбавляє швидкоплинність забуття. Озеро не пам’ятало, не

Карина смотрела на экран своего телефона и не могла понять – действительно ли она видит это сообщение или это ей просто кажется. Ей нужно было позвонить на другого оператора и девушка вспомнила о сим-карте, которую когда-то покупала. Она вставила ее в свой старенький потрепанный, но все еще звонивший, телефон и первым делом прочитала эсемески. Их было немного и одна из них гласила, что из

Ви колись собі уявляли, що сховано, пережито або те, що досі тліє всередині людини, яка зараз поруч з вами сидить? Такі собі скриньки Пандори…можливо їх відкриють сьогодні, через тиждень, в наступному поколінні, а може їх знищать завдяки колективній силі жерців? І не існує порівняльної таблиці пережитого, хоч люди часто змагаються в кого більше болить. В молодої жінки померла щойно народжена

Темрява вкрила кімнату. Жодний промінь світла не потрапляв туди. Все село поринало в тишу та готувалось до сну. Лише в одній хаті ще довго горіла свіча. Там, зовсім одна, посеред кімнати сиділа Ганна. Вона дивилась, як мерехтить полум’я свічки, та не бачила вона в ньому світла. Їй здавалось, що вона потрапила у пекло, де нікому немає пробачення. Її охопив страх, мороз пробирав тіло. Ганна