Темрява вкрила кімнату. Жодний промінь світла не потрапляв туди. Все село поринало в тишу та готувалось до сну. Лише в одній хаті ще довго горіла свіча. Там, зовсім одна, посеред кімнати сиділа Ганна. Вона дивилась, як мерехтить полум’я свічки, та не бачила вона в ньому світла. Їй здавалось, що вона потрапила у пекло, де нікому немає пробачення. Її охопив страх, мороз пробирав тіло. Ганна куталась в одежу, але та не гріла її, бо мороз був у серці. Сьогодні її зрадили...
Ще вчора вона вірила в любов та щастя, а сьогодні хотіла померти. Не бачила Ганна світлого сонечка, не чула більше, як співають квіти, вона занурилась у себе, світло в душі закрила чорна хмара, дощ великими краплинами падав на підлогу. Ні, то був не дощ, то були сльози відчаю та розчарування. Свіча догорала, і, здавалось, догорала надія... не залишалось віри в майбутнє... 
Та стук у двері змусив Ганну прокинутись від важких згадок. Вона пішла відчиняти двері, але за ними нікого не було. Лише маленький букетик фіалок та шматок паперу лежав за дверима. Ганна нахилилась та підняла квіти. Ніжний аромат нічних фіалок вмить заполонив кімнату. Дівчина закрила очі та згадала, як маленькою дитиною тікала в ночі з хати, щоб назбирати хоч трошки цих чарівних квітів. Рік тому, під час збирання квітів вона зустріла його... Молодий хлопець йшов їй назустріч, темні очі дивились на неї. В ту мить вона відчула, що знайшла свою долю. Сьогодні вона вперше в цьому засумнівалась... Ганна віддала б все, щоб повернути той день, знову відводити сором’язливий погляд та... кохати. Можливо, в цю мить їй вистачило б одного слова: „Пробач”, і вона б забула все, що сьогодні бачила. 
Теплі промені сонця розбудили Ганну наступного дня. Вона прокинулась з квітами в руках, але вже прийняла рішення більше ніколи не зустрічатися з Василем. Вона вийшла на вулицю та пішла до його хати. Він зустрів її на дорозі. Очі хлопця горіли так само, як в той день першої зустрічі. Він чекав відповіді.
 
- Я більше не прийду до тебе, - сказала Ганна ледве стримуючи сльози.
- Але...
- Ні, я вже все обміркувала.
Вона рішучими кроками почала відходити. Та через хвилину вона бігла додому, сльози вмивали її обличчя. Серце розривалось на дві половини. Вона кохала,.. але зраду пробачити не могла. Вона розуміла, що, можливо, ще пожалкує, але час повернути не можна. 
Ганна вбігла в хату та побачила на підлозі шматок паперу. Він випав вчора з квітів. Вона довго намагалась підняти його, але чомусь боялась. Нарешті перемогла страх та підняла аркуш. Там було лише одне слово: „Пробач...”      

Наталя ТАРАСЕНКО
tarasenkonatka
Опубліковано: 05 кві. 2021. 11:43
Оповідання про почуття та несподівані життєві повороти
0 коментарів
Коментарів немає! Ви можете написати перший коментар до цієї публкації!