Проснувшись буденним, сірим ранком, як завжди вмився, заварив кави, одягнув костюм і пішов на роботу. Прийшовши додому прийняв, приготував вечерю, поїв, почистив зуби та ліг спати.
Цей день був такий же як і минулий, нічого нового, все той же ранок, все таж робота і все той же сон.
Сьогодні мав бути ще один день який не відрізнятиметься від інших. Але щось було не так. Я не міг зрозуміти, що сьогодні пішло не так, де помилка в моєму звичному сценарії. В кінцевому результаті прийшов до простого висновку, це була незначна похибка яка ні на що не впливає. З такими думками я й заснув.
Пройшов вже тиждень з того дня, як мій сценарій життя зламався. І найгірше те, що я ніяк не збагну, що саме не так. Це питання мучить мене - “Що пішло не по плану?”
Протягом наступного тижня я шукав невідповідності, аномалії. І я помітив людей дуже схожих на мене, така сама одежа, вигляд, зовнішність, і звички.
Мабуть, в мене розігралася параноя і просто марю. Ну, не може такого бути! це просто нереально!
Весь наступний місяць я старався не думати й не звертати увагу на це все. Але я побачив те, що змінило мою думку. Я побачив себе. Ні не так я побачив абсолютну копію себе. Наче це був мій клон або брат близнюк.
В його поведінці було щось, що мене збентежило, а саме він не звернув на мене уваги. Наче мене й не існує. Може мене й дійсно немає.
Пройшов вже місяць я все більше почав звертати увагу, що мене ніхто не помічає. Я почав сприймати це як дійсність. Згодом я зрозумів, що в дзеркалі я бачу себе не таким, яким я є насправді, а трохи іншим. Щось в мене відрізняється від мене самого. Я, наче не я.
Пройшов рік з того моменту як я опинився ТУТ. Тут це де? Я і сам не знаю де це, але точно не у звичному для себе місці. Все немов так і має бути, але чогось немає, а саме людей.
Це місце схоже на наш світ, але я б сказав, що це його відображення. Або це може бути його тінню? ніхто мені не дасть відповіді на це запитання. Всі хто сюди потрапляє не живуть довго. Як я це зрозумів? Дуже просто, я на власні очі бачив, як вбили такого ж “щасливчика” як я. Мабуть, я ще живий, бо моє життя було незмінним і однаковим. Думаю із-за цього мене ще не вбити ці монстри або що вони таке.
Це, мабуть, останні слова які я скажу. Цей світ має вихід, але він в гнізді цих монстрів і я вирішив ризикнути. Все одно як не від них помру, то від того що не можу бути тут один. В цьому місці можна бачити купу людей, але для них я не існую, мене просто немає, я всього лише блік у відображенні.
