Худі руки Гліба зімкнулися, обіймаючи мене і я обіймаю його, але роблю це вкрай обережно. По-перше, через запах. І я навіть не знаю який мені подобався більше, трупний чи ось цей від броколі. По-друге, я боюся, що якась його частина знову відвалиться, і ми будемо всі гуртом гратися в конструктор.
В підвалі церкви Петра і Павла зібралися усі: Шум, Злата дочка М'ясника, Андріан Ботко, Карл та Гліб. Ми обіймаємо одне одного та кажемо всякі підбадьорливі фразочки.
– Всеее, буууудеее дооообббеее, – тягне Гліб.
Цей хлопець робить чудові успіхи.. Ми переконали його, що в цьому світі його ніяк не приймуть якщо він поїдатиме людські мізки. Я порадив вегетаріанство і тепер він їсть лише броколі. Йому вдалося влаштуватися на роботу в гіпермаркет на викладання товару, Злата зголосилася допомогти з розумінням як працюють гроші. Тепер Гліб відклав достатньо коштів на ІТ курси, кажуть з його задатками з нього вийде чудовий проєктний менеджер. Організатори переконують, що достатньо час від часу питати членів команди: "Як успіхи?". А його зовнішній вигляд не залишає сумнівів, що це людина дуже альтруїстична та самовіддана. Гліб рідко перевдягається, він блідий (радше зелений) та може бути цілодобово онлайн. Крім цього зараз дуже популярна інклюзивність і Гліб явно не тягне на людину з твердим здоров'ям.
В приміщенні обмаль меблів та освітлення, декілька стільців та довгий стіл накритий потьмянілою скатертиною. На столику як завжди можна знайти чайник розміром з бойлер.
Ми збираємося кожного тижня. Розмови допомагають мені боротися з тривожністю. Дуже паскудна хвороба, схоже в людей це якась епідемія. Прикра річ.
Переважно всі по черзі діляться тим, що найбільше дошкуляло від останнього зустрічі. Хвалимося успіхами, якщо звісно є чим. Тоді в нас сеанс обіймів, а тоді ми п'ємо чай та розходимося. Ми трішки експериментуємо з обіймами. Карл вимагав, щоб ми вибрали собі когось конкретного і втішали лише його. Він мандрівник в часі, але Андріан називає його фашистським покидьком. Він завжди має дуже акуратний вигляд, акуратно причесане біляве волосся, однак на лиці видно ознаки зловживання алкоголем. Карл якось назвав мене представником вищої раси й хотів отримувати втішання лише в моїх обіймах. Чесно кажучи я протестував. Не тому, що він фашист, просто я хотів час від часу обіймати Злату.
Шум погодився на голосування, яке запропонував Андріан. Кажуть тут все так вирішується, дуже не зручно. Шум організатор нашого клубу. І не лише нашого, якось він зізнався, що планує започаткувати свою політичну партію, здається він хоче її назвати “Соціал-язичницька за Природу”.
– В Конституції необхідно змінити одну дуже важливу норму. Вона має звучати так: найвищою соціальною цінністю визнається природа її флора та фауна. – ділився він своїми планами.
– Ні, найвищою цінністю є інтереси нації, – заперечував Карл.
– Фашист, – додавав Андріан.
Обійматися з Андріаном також не дуже приємно. Він такий холодний та відчужений. В моєму світі немає нічого схожого. Гноми забавлялися всілякими механізмами, але до такого їм ще копати та копати. Андріан не зовсім людина.
– Я андроїд, – пояснював він.
Каже їхня раса колись була така ж примітивна як і ця, але шляхом розмивання межі між людським та цифровим вони перетворилися на дивних істот. Я не відчуваю в ньому душі, але його інтелект значно вищий від того, що я зустрічав в голів ельфійських кланів.
Сьогодні він знову засмучений.
– А ще вони придумали шматок пластику розміром як телефон. Для людей в яких є залежність від телефону, – його голос звучить рівно та беземоційно, але ми всі відчуваємо його біль.
– Більше гуляй лісом і не підключайся до цієї жахливої штуки, – радить йому Шум. Він завжди радить це. Насправді він недолюблює Андріана.
Шум всім радить ходити в ліс, я з ним погоджуюся. Люди надають переваги обгороджувати себе бетоном, цілий день розглядати пластикові прямокутники, які показують інших людей. Якось і я спробував подивитися телевізор, моя тривога лише міцнішала. Хоча це дуже простий спосіб дізнаватися про світ в який ми потрапили, однак Андріан стверджує, що це не об'єктивне відображення реальності. Він деколи кумедний, мені не віриться, що всі всім брешуть, задля вигоди, таке суспільство не змогло б проіснувати так довго. Хоча ельфійські громади не значно кращі, інакше я б був вдома.
– Пильнуйте дихання, – радить Шум.
Його ніздрі розширюються звідти вилазить жук, він розчісує бороду Шума та повертається.
Дихання справді допомагає, Шум каже, що відчув панічну атаку одразу як прокинувся, зрозумів скільки часу не був нікому потрібен, аж до пісенного конкурсу Євробачення. Для нього це було щось на подобу людського дефібрилятора. Тепер Шум дуже боїться знову линути в забуття, тому постійно збирає навколо себе однодумців. Дуже сумно.
Андріану та Глібу дихальні вправи не підходять, як і фізкультура. Це ще одна смішна особливість цього світу. Цілий день сидіти на стільці або лежати на дивані, а потім шукати спеціально відведене місце, щоб походити по рухомій доріжці, чи переміщати важкі предмети в просторі.
Шум каже, що людство таке слабке і кволе, бо цілими днями сидить в інтернеті та читає новини про місця, які вони ніколи не побачать. Андріан стверджує, що якби людство стільки часу та ресурсів приділяли розвитку технологій, але справжніх, а не тих, що для розваг, то вже давно змогли б еволюціонувати, як і його раса.
Розчарування. Депресія. З цих слів завжди починається виступ Андріана.
– Коли я вперше під'єднатися до цієї мережі, спочатку не повірив, думав це фаєрвол. Захист від чужих очей. Але я переглянув всі закутки, кожен біт інформації. Якби я міг плакати, то спричинив би новий всесвітній потоп. Теорії змови, дитяче порно, гомеопатія... – виглядав він дуже засмученим, як Карл коли дізнався, хто переміг на крайніх виборах президента України.
Шум закочує очі при згадці про нових богів, він не вміє поважати конкурентів
Я дізнався про цю групу декілька років тому, коли працював на доставці піци. Це була чи не єдина зайнятість якою я міг собі забезпечити існування. Увійшовши в підвал я побачив дещо дивну компанію. В цьому світі для мене всі диваки, але ці відрізнялися особливо.
Найбільше мою увагу привернула Злата дочка М'ясника.
Взагалі тут не прийнято так називатися, однак вона могла собі таке дозволити.
– Я не з простої сім'ї. Я з багатої, – зізнається Злата.
Вона представниця давнього аристократичного роду демонів. Її батько, той що М'ясник, має свій приватний котел в пеклі. Він спеціалізується на тих хто залишав коментарі в ФБ на підтримку абортів. М'ясник дуже любив свою донечку і робив все, щоб вона отримала свій власний котел як і він. Вже всі бюрократичні процедури були позаду (тільки уявіть собі, що таке бюрократія в пеклі) і з дня на день під милість Злати мали потрапляти всі хто слухав ТікТок без навушників в громадських місцях, як хтось викликав її у цей світ.
Це якась така атракція в людей. Довірятися темним силам в обмін на речі, не зовсім потрібні, типу гроші, слава, влада і так далі.
Злата має вигляд доволі сильної особистості, однак я помітив тремор в її пальцях, коли вона розповідала як заспокоїлася вже після вбивства тих нещасних. Вся покрита липкою кров'ю в неохайній квартирі, посеред такого холодного світу.
До речі, зараз в неї все гаразд. На ній коротка чорна сукня та масивні черевики. Злата привертає увагу, адже, по-перше, вона казкова красива, по-друге, в неї зміїна шкіра, гострі вуха, як в мене та маленькі закручені ріжки. Кола вона знімає окуляри видно червону райдужку очей та вертикальні зіниці.
– Взагалі я можу виглядати як звичайні смертні, але купа дівчат витрачають статки на грим і навіть близько не дотягують до мого луку, – вона помічає мій збентежений погляд та додає, – до мого образу. Мої фанати готові віддати останні гроші на те, щоб глянути як там в мене все влаштовано між ногами. Навіть якщо вони могли витратити їх на лікування від раку своїх дружин.
Злата переконує нас, що їй зовсім не треба додому, адже тут вона чудово псує людей збільшуючи трафік в пекельну останню путь. Але якби в неї було все так чудово, як вона каже, то навряд чи щотижня приходила на ці збори.
І взагалі вона дуже добра. Якби не її зв'язки нам було б дуже важко. Один з шанувальників її перформансу зробив документи для всіх нас. Ботко наполягав, що в паспорті Карла має десь значитися його причетність до Третього Рейху. Однак Шум сказав:
– Кожне дерево формується залежно від того з якої насінини воно проросло, ґрунту, погоди та шкідників навколо. Природа не помиляється, а от люди так.
– Брооокооліі, – нагадує нам Гліб, що пора перекусити.
Підвал наповнюється запахом кави та сигарет. Злата викурює, щонайменше три за раз. Я розумію, цей жар, що роздувається при кожній затяжці нагадує їй домівку. Підозрюю вона дуже хоче повернутися, але не може. Ботко пропонував самогубство, але я так запротестував, що мало не облив кавою Карла.
– Тут ще стільки всього цікавого! – кажу я.
– Що наприклад? – запитує вона, заглядаючи мені в душу.
– Ми.
Не знаю чи зрозуміла вона кого саме я мав на увазі, але на її щоки виступає рум'янець. Доволі кумедно через особливості її шкіри. Андріан погоджується, що наша спільнота цікавий, але не надто оригінальний набір індивідуумів. Однак він і сам все частіше розглядає можливість 'само анігіляції'.
– Ти чужий цьому світу та природі. Однак ти один з нас. Все буде добре, головне вірити в мене, – підбадьорює його Шум.
– Може вірити в себе? – перепитую я його.
– Можете вірити хоч в іпотеку, – обурюється він.
'Один з нас'.
А хто ми? Втікачі, вигнанці, потраплянці. Чужі та зайві.
Напевно вже досить дивитися на себе як на якесь неабищо. Не знаю скільки кілометрів, років чи світів розділяє мене із домівкою, але повсюди я бачу одні й ті ж проблеми.
– Найсильніший спогад з мого дитинства, це коли батько вчить мене натягувати тятиву на мій перший лук. В мене вистрибує серце від хвилювання. Він тут зі мною, займаємося чимось разом. Це важливо для нас обох. Але є одна проблемка, – кажу я і мені хочеться взяти сигарету у Злати. – Я ненавиджу луки та все, що пов'язано з війною.
В мене багато спільного з Карлом. Він каже, що його закинули в майбутнє з дослідницькою місією, та я здогадуюся його завдання. Він розвідник, і тепер ще й скоріше за все дезертир. Не хоче повертатися в пекло війни. Я б зробив так само, натомість мене покарали. Заслали у вигнання. Я уникнув смертельної кари, лише завдяки авторитету батька. Цікаво чи плакав він за мною коли портал замкнувся.
Найбільше я сумую за мамою. Вона мене розуміла.
Можливо якщо об'єднати всі наші зусилля: магію, технології, знання про природу та подорожі в часі, то вдалося б побудувати портал чи якийсь засіб зв'язку, щоб можна було передати звісточку тим кого любимо. Коли я озвучую цю ідею, ніхто не зустрічає її з ентузіазмом.
– Мене знайдуть та розстріляють. Можливо за мною і зараз когось відправили, – каже Карл.
– Не хочу, щоб ще хтось дізнався про цей світ, – констатує Андріан Ботко.
– Броокоооліі, – не знаю звідки Гліб, якщо чесно.
– Вся ця жорстокість, з мене досить, – Злата ховає очі, її голос ледь чутно.
Шум виглядає задуманим, але він ніяк не коментує моєї вигадки. Підозрюю він засуджує таке втручання в природний стан речей. Я також не хочу, щоб в моєї мами були проблеми через мене. Хай там як, тут я просто людина. Не нащадок древнього ельфійського роду, не завойовник нових земель, а звичайний шукач щастя. Напевно цей світ так впливає на мене, але дуже хочеться сирника з лате-макіато в компанії приємної та незвичайної дівчини.
Час зібрання клубу “Новий дім” закінчується, потрібно звільнити приміщення. Ми прощаємося, бажаємо один одному вдалого тижня, Андріан просить не скидати в чат посилання на неперевірені ресурси. Я вагаюся як і завжди. Зараз вона замовить таксі й зникне ще на сім днів.
– Якщо ти не дуже втомилася можемо кудись сходити з'їсти чогось солоденького, якщо ні, то звичайно, я все розумію, – і чому я такий боягуз?
– Швидкі вуглеводи шкідливі для фігури, – сміється вона.
– А, так їстиму лише я, – жартівник з мене ого-го.
– Ти ж розумієш чим я займаюся для заробітку?
– Так тому я тебе і запрошую, хочу й собі відкрити сторінку. Маєш зі мною поділитися професійними таємницями.
Злата сміється і бере мене попід руку, здається я от-от зомлію. Будемо людьми скільки нам вдасться.
