Тіні

Тіні. Вони завжди тут. Невидимі сторожі минулого, що ковзають між зруйнованими будинками, чіпляються за дерева та бур’ян. Тіні стоять на кожній стежці, ніби чекають когось, хто більше ніколи не прийде. Біля кожного подвір’я, кожної хати, що тепер лише спогад, вони застигли, мов пам’ятники минулого життя.

Найбільше їх біля кладовища. Могили давно розбиті війною і присипані землею, але все ще зберігають відбитки чиїхось імен. Тут немає голосів, лише шелест вітру, що нашіптує слова, які краще б не чути.

Дитячий майданчик застиг, як фотографія, на якій час поставив чорний штамп. Гойдалка рипить на вітрі — нерівномірно, болісно, так, ніби кожен рух її металевого каркаса видає зітхання. І там, на тій гойдалці, сидить тінь. Вона не ворушиться, лише хитається взад і вперед, у нескінченному коливанні, наче сама спроба руху — її спосіб залишитися тут.

Тіні єдині, хто залишився. Людей немає. Хати зникли. Дороги зникли. Але місце не порожнє. Воно густо заповнене тінями. Наче життя пішло, але залишило свою оболонку, свою сутність, розчинену в повітрі.

Жахливе видовище. Зруйновані будинки, поламані долі, вкрадене дитинство. Але тіні... Вони вперто тримаються, мов ті, хто не погодився зникнути. 

І коли вечірній вітер пробігає повз, тіні починають шепотіти. Їхні голоси тонкі, але в них чути давню українську колискову. Пісню, що звучить, як заклинання, що проникає в саме серце:

Колисала я, колисала я
Дитиноньку маленьку,
Та поламала я, та поламала я
Колисоньку новеньку.

Не жаль же мені, не жаль же мені
Та тої колисоньки,
Лише жаль мені, лише жаль мені
Малої дитиноньки.

Бо колисоньку, бо колисоньку
За день, за два збудую,
Малу дитинку, малу дитинку
За рочок не згодую.

Бо колисонька, бо колисонька
З тонкого деревенька,
А дитинонька, а дитинонька
З-під широкого серденька.

Тіні співають. І ця пісня розчиняється у темряві, стає частиною ночі, стає частиною цього місця. Наче воно просить, щоб його пам’ятали.


SvitlanaPolova
Опубліковано: 05 лют. 2025 20:14
Зруйноване війною місто, де замість людей залишилися тільки тіні. Вони блукають поміж спустошених будинків, стоять на порозі забутих хат, мовчазні сторожі минулого. Їхні голоси зливаються з вітром, а в темряві звучить колискова, що більше не приспить дитину. Це історія про пам’ять, яка не зникає.
0 коментарів
Коментарів немає. Напишіть перший коментар до цієї публікації!
Про що мова? Пора визнати що сучасна українська література переживає різносторонню кризу. Ситуація складається так, що перспективи для молодих талановитих авторів стають все більш стислими: ринок літератури розкиданий і неконтрольований, авторське середовище надто локалізоване. Сучасна українська
Проблеми гендерного характеру існують стільки ж часу, скільки існує саме поняття статі. Поглиблюючись у вивчення історії даних проблем, можна знайти багато прикладів з кожного покоління, ще від часів коли людство жило у печерах. Що цікаво, основи цих проблем були сформовані якраз у ті часи, шляхом
Про серіал "Твін Пікс" я вперше почув ще років чотири тому, коли ознайомлювався з різноманітною психоделічною творчістю. Саме тоді я подивився фільм "Малхолланд Драйв", який окрім нових вражень приніс мені ще й нотку ностальгії за улюбленою грою "GTA San Andreas", яку