Зігрів твій холод все моє нутро
навіяний несправжній тимчасовий :
новітню запустив по венах кров
здолать парсек анабіозом сонним .
Галактики прошив саме ядро
у чорну дірку назавжди поринуть :
давно чекає - мій аеродром
став прикладом для відданих тваринок .
Як білка , час за стрілкою ганявсь
відносний , наче наш формат взаємин :
блакить тримала кулаки за нас
по закутках гуканням потаємним .
Невже ми зникли : сліду не знайти ?
Недбало далі маскувались тіні ,
губились у туманності я й ти ,
настільки невід'ємними постійні .
Ось по стіні пробігло зайченя :
звичайний промінь сонячного світла .
Спини себе , вікно не зачиняй -
любов з небес спустилася , розквітла
