Мовчиш... І промінь щастя з надією пробивається до тебе в двері.
Кричиш...Настільки голосно й вразливо, твій стогін чути крізь стіни і стелі.
Терпиш...Стиснувши зуби і кулаки, ти наче камінь.
Не спиш...Тебе торкається й лоскоче щастя примарний промінь.
Знаєш...В голові змінюєш всі звичні стандарти.
Міняєш...Усе смертне, непотріб, на свої таланти.
Бережеш...Кожну мить, усі серцю прихильні моменти.
Не боїшся...Ні бути, ні жити, ні вмерти...
Летиш...летиш серцем, думками, усім своїм тілом.
Дивись...Все життя наче сон, наче дим, пролетіло...
Не сумуєш...Ні за чим, бо того вже нема і не буде.
Цінуєш...Все, що є, і чого ще нема, все ще буде...
Мовчиш
