Вчергове не дочекавшись автобуса сіла написати відгук про 62 маршрут, автобус, що курсує наймальовничішими місцями Києва. Серйозно, це, мабуть, один з найгарніших маршрутів міста, виїжджає з Національного ботанічного парка Гришка, через Арсенальну на Хрещатик, Європейську площу і вниз, Володимирською гіркою на Поділ. Йому можна дозволити мати характер, його можна зрозуміти, коли він не хоче їхати вчасно, і просто губиться десь на маршруті. Підозрюю, що десь на Володимирській гірці зрозумівши, що йому набридла одноманітність він може виїхати на Набережну і помилуватись Дніпром, взяти каву на

Електричка зі скрипом набирала швидкість тягнучи своє важке, металеве тіло за межі перону. Бабуся, що зайшла до вагону, підсіла до мовчазної і стомленої компанії, перша завела розмову: —куди їде молодь? Двоє дівчат переглянулись між собою, але замість них відповіла Вільте: —до чиповичів, на дачу —як пощастило! Я теж їду в Чоповичі. А де ваша дача? —жінка підсунулася вперед, аби краще почути співрозмовницю —в загреблі, там зовсім трохи пішки. Ліс гарний, і річка чиста Жінка округлила очі та перепитала, куди вони їдуть —в за-гре-блю —діти, та ви зовсім подуріли! Неможна вам туди Вільте, і інші

‎Приятель, уезжая в Канаду, оставил собственные переводы поэзии венгерской поэтессы Шанды Пуэцоши (Будапешт) из ее цикла "Хламидиоз" (1989-1991). Просил представить общественности. Публикую. ‎ ‎У Толика и Шанды всё просто замечательно. Так что, говорить, особо, и не о чем - чтоб не испортить. И я продолжу публикацию поэтических зарисовок Шанды в переводе её мужа. ‎ ‎"Девичник", 1991 (Перевод - Анатолий Ващенин) ‎ ‎У кого-то... День идёт за два... У других... Неделя мимо... Месяц... Год... Я из вторых... Которые не замечают... Ничего... И этот праздник... Девичник... Все

в ці дні бабака спекотні, як пекло вологі, як губи нескінченні, наче ріка що вийшла з берегів чи пустилася берега чую, як торохкотять кулемети чую виходи, влучення й збиття чую, як поранене місто скориставшись вдалим моментом скинувши кайданки сум’яття промиває на тілі своєму абсцеси абсентом в ці дні, коли жахи лелеки марабу — це й твої жахи в ці дні, коли скрегіт металу об метал — це й твоїх зубів скрегіт найчіткіше відчуваю, що живу попри сни уві сні й наяву попри сонця беззвучний регіт в ці дні бабака липкі, наче паща мухоловки венериної брудні, наче спогади землі обпаленої прагнув

‎Приятель, уезжая в Канаду, оставил собственные переводы поэзии венгерской поэтессы Шанды Пуэцоши (Будапешт) из ее цикла "Хламидиоз" (1989-1991). Просил представить общественности. Публикую. ‎ ‎Давно, давно не извещал я вас о судьбе Толика. Как и не делился творчеством Шанды. А Толик... И здесь не обойтись без фирменных троеточий Шанды Ващениной (да, да!)... Как вы понимаете - жив, здоров и совершенно счастлив. Толик и Шанда вместе! Остались в Канаде и вместе же работают на "Кэнедиэн Стил". Благодать. А вот я совсем наоборот - развелся. Так что ж... Не знаешь, где найдешь,

Тенета ласкаві, мов бурі ясні, Чому Ти не сходиш, Сонце в вікні? Чом кроки не робиш До мене навпроти? Чом сни мої щирі, Але до болі жорстокі? Чому ми не плачемо вдвох, Чому я сміюся одна? Чому у твоїх очах вічна пітьма? Де лід, що вогнем своїм маю топити? Де крига, по якій не варто ходити? Де сходинки, що до зірок ведуть кожного? Де пташки, що пісню співають кожному? Не прокинулись і не зівʼянуть. Буде мить, І вони точно повстануть. Не прямим кутом, можливо — похилою, Та все одно, для Тебе одного, Віч-на-віч я завжди буду красивою. Для пісень, які не почули, Для доріг, якими не пройшлися, Для

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: ПРИСМЕРК ЛЮДСТВА Повітря в Модульі-7 мало присмак іржі та втоми. Влад прокинувся за п’ять хвилин до того як спрацювали реле освітлення. В його каюті, розміром три на два метри, панувала абсолютна темрява, яку порушувало лише слабке зеленувате мерехтіння індикатора на системі очищення повітря. Цей звук — низьке, ледь чутне гудіння вентиляторів — був колисковою для останніх представників людства. Якщо він затихне, через чотири години вони всі стануть частиною вічної мерзлоти. Він спустив ноги на холодну металеву підлогу. Холод тут був не ворогом, а сусідом. Він пробивався крізь

Це сталося в ті далекі часи, коли земля ще пам'ятала дихання льодовиків, коли дуби виростали до небес, а між їхніми коріннями ховалися стежки в інші світи. Тоді боги не цурались землі, а їхні коні залишали на траві срібні сліди, які люди називали росою. Серед небесних вершників найпрекраснішим був Білий Шепіт – кінь самого Дажбога, що возив сонячного бога від світанку до заходу. Копита того коня були викувані з першого зимового інею, що кристалізувався на зорях Великої Ведмедиці. Коли Білий Шепіт ступав небесними шляхами, за ним линув холодок вічності, а грива його сяяла, наче перша

Микола не спав тієї ночі. Сидів на порозі казарми на Зміїному, дивився на зоряне небо і курив сигарету. Море шуміло неспокійно, наче щось відчувало. Хвилі бились об скелі з якоюсь особливою настирливістю, а вітер свистів так, ніби намагався щось сказати. І Микола, прикордонник зі стажем, теж відчував – щось насувається. Не добре щось. Микола пам'ятав усі історії про цей острів. Ще дідусь його розповідав, а той чув від свого діда - як греки називали це місце Левкосом, Білим островом. Казали що тут стояв храм Ахілла, того самого напівбога, що брав Трою. Як його мати, морська богиня Фетіда,

На рингу блогер Тайсона побив народ у шоці : " Ніхуя собі ! " Посміло борзе чмо ганьбить легенду так ніби перед ним пасивний гей був . Аби відлупцювати дідуся - тут навіть не потрібна сила вся й одна рука лише згодиться ліва назвати цей пиздець : " Новітня ліга " . Залізний Майк двобій таки програв піднявши рейтинг інтернет-програм . Свербіли кулаки боксерів світу реваншем понт на кашу розмісити . Ютубер далі розганяв піар : " На весь Олімп - один великий я ! " Аж заблистіла щелепа з титану як негр усе поставив під питання . Падінням знівельовано стрибок - забудь

Ілля мав відчути недобре ще тоді, коли Вадим з усміхом підставив йому підніжку: "Та пожартував я". Або, коли в авто нав'язали місце посередині між Сергієм та Арсеном. Та й Гліб, їх двадцятирічний ватажок, був того дня занадто зосередженим. І все ж не зважив. Дістав навушники. Попереду чекали шашлики з друзями. За вікном промайнув білборд — біла Z на сірому тлі — «Zа порядок». Виїхали з містечка. Дорога, поле, і рівномірне гуркотіння мотору., як раптом Арсен висмикнув його навушник так, що мало не пошкодив дріт, а іншою рукою вихопив телефон. — Блін, що за дурня? — Ілля

Довічних арештантів амністовано закон - то не завжди похмурий кат : умова лиш одна - зайняти сторону тримати гніт окопних барикад . Гарматі м'ясо смажене лоскоче ніс гріхи давно назріло кров'ю змить : хоч як би там конаючи не корчились - надалі доведеться жить без них . Інакшим чином кандалів не розкують ланцюг собачий лязкає трясе засвідчити загибеллю геройською : " Життя - прекрасне навіть попри все " . Бійцями кволу молодь робить курс бігом нестача свіжих сил в передній ряд химерно марний шанс відсотку успіху від вибриків війни не повмирать . Начальники в котел