РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: ПРИСМЕРК ЛЮДСТВА Повітря в Модульі-7 мало присмак іржі та втоми. Влад прокинувся за п’ять хвилин до того як спрацювали реле освітлення. В його каюті, розміром три на два метри, панувала абсолютна темрява, яку порушувало лише слабке зеленувате мерехтіння індикатора на системі очищення повітря. Цей звук — низьке, ледь чутне гудіння вентиляторів — був колисковою для останніх представників людства. Якщо він затихне, через чотири години вони всі стануть частиною вічної мерзлоти. Він спустив ноги на холодну металеву підлогу. Холод тут був не ворогом, а сусідом. Він пробивався крізь

Це сталося в ті далекі часи, коли земля ще пам'ятала дихання льодовиків, коли дуби виростали до небес, а між їхніми коріннями ховалися стежки в інші світи. Тоді боги не цурались землі, а їхні коні залишали на траві срібні сліди, які люди називали росою. Серед небесних вершників найпрекраснішим був Білий Шепіт – кінь самого Дажбога, що возив сонячного бога від світанку до заходу. Копита того коня були викувані з першого зимового інею, що кристалізувався на зорях Великої Ведмедиці. Коли Білий Шепіт ступав небесними шляхами, за ним линув холодок вічності, а грива його сяяла, наче перша

Микола не спав тієї ночі. Сидів на порозі казарми на Зміїному, дивився на зоряне небо і курив сигарету. Море шуміло неспокійно, наче щось відчувало. Хвилі бились об скелі з якоюсь особливою настирливістю, а вітер свистів так, ніби намагався щось сказати. І Микола, прикордонник зі стажем, теж відчував – щось насувається. Не добре щось. Микола пам'ятав усі історії про цей острів. Ще дідусь його розповідав, а той чув від свого діда - як греки називали це місце Левкосом, Білим островом. Казали що тут стояв храм Ахілла, того самого напівбога, що брав Трою. Як його мати, морська богиня Фетіда,

На рингу блогер Тайсона побив народ у шоці : " Ніхуя собі ! " Посміло борзе чмо ганьбить легенду так ніби перед ним пасивний гей був . Аби відлупцювати дідуся - тут навіть не потрібна сила вся й одна рука лише згодиться ліва назвати цей пиздець : " Новітня ліга " . Залізний Майк двобій таки програв піднявши рейтинг інтернет-програм . Свербіли кулаки боксерів світу реваншем понт на кашу розмісити . Ютубер далі розганяв піар : " На весь Олімп - один великий я ! " Аж заблистіла щелепа з титану як негр усе поставив під питання . Падінням знівельовано стрибок - забудь

Ілля мав відчути недобре ще тоді, коли Вадим з усміхом підставив йому підніжку: "Та пожартував я". Або, коли в авто нав'язали місце посередині між Сергієм та Арсеном. Та й Гліб, їх двадцятирічний ватажок, був того дня занадто зосередженим. І все ж не зважив. Дістав навушники. Попереду чекали шашлики з друзями. За вікном промайнув білборд — біла Z на сірому тлі — «Zа порядок». Виїхали з містечка. Дорога, поле, і рівномірне гуркотіння мотору., як раптом Арсен висмикнув його навушник так, що мало не пошкодив дріт, а іншою рукою вихопив телефон. — Блін, що за дурня? — Ілля

Довічних арештантів амністовано закон - то не завжди похмурий кат : умова лиш одна - зайняти сторону тримати гніт окопних барикад . Гарматі м'ясо смажене лоскоче ніс гріхи давно назріло кров'ю змить : хоч як би там конаючи не корчились - надалі доведеться жить без них . Інакшим чином кандалів не розкують ланцюг собачий лязкає трясе засвідчити загибеллю геройською : " Життя - прекрасне навіть попри все " . Бійцями кволу молодь робить курс бігом нестача свіжих сил в передній ряд химерно марний шанс відсотку успіху від вибриків війни не повмирать . Начальники в котел

чинив так, як вчили: друзів подалі, ворогів якнайближче, тричі торкнутися клямки дверної, злочинцям медалі, героям — ватерлінії рівень і нижче і поки по небу хрущем повз шахед я не зчувся, як помер під джой дівіжн, розпаявся і воскрес під портісхед і поки не стало відомо про це з перших шпальт, я став райдугою в калюжі бензину, я став маком і мокрий пробив асфальт чинив так, як було написано в книгах: зношений компас моральний полагодив, принципи сталими стали, сталевими, чорними, тихими і поки стіни сірі, бетонні зводились навколо мене, стискали груди в замок, я заснув і коли відкрив очі,

Сонячним ранком у Каїрі пекар Ахмед без вагань подарує виснаженій літній жінці теплий лаваш з усмішкою “Альхамдуліллях”. На єрусалимській автобусній зупинці випадковий юнак допоможе незнайомій жінці з дітьми, звернувшись “адо́ні” (пані) чи “ахо́ті” (сестро), і це не викличе нічого, крім вдячності. Не через камери, не для піару, а тому що так треба. Бо віра так велить. Бо громада так живе. Там братство не в лозунгах – воно в діях. А тепер перенесемо сцену на український базар. Людина, яка ризикнула підійти до торговки з благальним: “Можна пиріжок? Грошей нема, дуже голодний”, – з великою

Коли сьогодні чуєш про обстріли прикордонних сіл Сумщини, дивишся на карту російських диверсійних груп, що намагаються перетнути кордон, або читаєш про героїв ТРО, які несуть службу в лісах під Глуховом, Сумами чи Конотопом, — виникає дивне відчуття історичного дежавю. Немов час згорнув спіраль і повернув нас на тисячоліття назад, коли ці самі землі населяло слов’янське плем’я сіверян. Історія повторюється не буквально, але її ритми – лейтмотивом стукотять у серцях прикордоння. І паралелі між їхнім способом виживання та нашим сьогоденням вражають своєю болючою точністю. Для сіверян VII-X

Як вітер вмінням моряка б'є по вітрилах та корабель одразу мчить на всіх парах так аби йшла хороша гра не перетримуй козирні карти - розкидай коли пора . Бурхливі води часом до того глибокі в цунамі хвилі хуй нагадує пизду : всі бздять однаково - який там фейсом покер ? Душа спасається молитвою без дум . Дива дивами але як би не фартило - ва-банк очком даремно море брать на понт вал нараховує еквівалент тротилу єдиний вихід звідти - тільки телепорт . Ого ! Спіймали - вже не вийде мухлювати : і змій посиплеться і кролик з рукавів . Стихійне лихо - то нехилий вихователь бо на халяву хто б

сансари колесо деформувалося від часу й тертя волоцюги дгарми змінили на піксель джинси подерті колись я ненавидів фейсбук через дописи про фальшиве життя тепер я боюся фейсбук через дописи про реальні смерті змішалися в спеці світанки, зеніти, брехня диких псів і виписав бог на відправку повістку вульгарним верлібром колись я боявся, що буду живим у свої двадцять сім тепер я молюсь лиш про те, щоби рідних не вбило калібром прорахував все до деталей, до кожної пилинки в куряві доріг відокремив бруд від золота, іржу від борошна, баги від фічей але коли переглядав фотознімки за сімнадцятий рік

Війна: життя до і після….. Як часто ми кудись поспішаємо, намагаємось все встигнути, сваримося через всяку дурню на роботі та в побуті та не думаємо про завтра… Завтра, яке може змінити твоє життя назавжди…. І головне, добре, коли в тебе настає це ЗАВТРА…. Я теж так думала, доки не прийшла ця клята дата- 24 лютого 2022 року. Дата, яку Україна запам'ятає назавжди. Дзвінок мами о 6 ранку зі сльозами: «Прокидайся, війна почалася…». І ще не розуміння всього, що відбувається, але страшне розуміння, що вся сім'я під обстрілом: рідний братик з сім'єю в Харкові, я в Київській області