Ми з тобою у ночі, Йшли крізь жоржинові кущі. Та через незначну годину, Я почув твій гучний хрип. Якомога швидше озирнувся, Але побачивши тебе, я усміхнувся. Ти була уся в чорно-фіолетових тонах, І неглибокі є порізи твоїх руках, То все жоржинові кущі, Вони відмітили тебе. Я бачу твої сльози, Що насуваються мов грози. Моя емоція комедія, Хоч для тебе це трагедія. Твої сльози викликають сміх. Мансуров Артур

В мене немає слів, Щоб сказати тобі в обличчя: Присутність твоя така чарівна... Твої мінливі, як сьогоднішня погода, очі, Твоє волосся відтінків серця. Я розумію, що почуття є не взаємне, Я знаю, що побудова світу у нас від’ємна. Ні до кого, окрім тебе, я не відчував такого негативу, Ні до кого, окрім тебе, я не відчував такого плину. Відомо, що ти непостійна, І не загадка, що я почуття твої кривджу, Але єдине, що хотілося б тобі Від щирого серця побажати: Щоб твоя душа була відкрита до справжнього кохання. Попри те, що це не я, Я бажаю тобі вічного... Мансуров Артур

Коли по сусідству панує вона, Страшно казати приємні слова. Тільки спробуй відкрити рота, Вона за тебе розкаже прозу. В неї важливішого немає у світі, Крім квітів що ростуть в болотному цвіті. Ця жінка намагається вчити життю, І отруїти кішку мою. Ця шановна панна, Разом із цвітом лежить у канаві. Мансуров Артур

Анотація Це — не наслідування і не переспів. Мені просто забракло їхніх голосів. І я спробував уявити, як би вони заговорили сьогодні. Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Володимир Сосюра, Сергій Жадан — поети, чиє слово стало часткою нашої душі. Я не копіював їх. Я входив у діалог, іноді — майже в шкіру. Кожен вірш звучить так, ніби класик промовляє зараз, зберігаючи свій голос, але без музею. У «Човні правди» та «Степовій думі» проростає шевченківська гіркота. «Та, що з вогню» і «Я не скорилась» дихають лесиним вогнем. «Жінка в чорнім» — тиха, майже

Спамта Вздовж дороги двома лініями по обидва боки тополі скидали пух. Свіжий ранковий вітер після сурової зими заколисував підвісні горщики з квітами на маминому балконі. Бовтаючи ногами, з високого стільця я підставляла обличчя сонячним променям з вікна і поглинала бутерброди. В двері хтось забарабанив, бутерброди довелося відкласти. —ти довго збираєшся ще вовузитись?! Хапай свої “башмачкі”, нас вже хлопці чекають! Я поспіхом стрибнула у чоботи і накинула куртку, нічого не заперечуючи ми летіли свіжопофарбованим під’їздом до низу, на підвіконнях стояли вазони. Ми вилетіли, відхекуючись, як

КОБЗАР МАО: ДЕСЯТЬ ПІСЕНЬ РЕВОЛЮЦІЇ Поетичний переклад у стилі Т.Г. Шевченко I. Великий похід (октябрь 1935) Написано після подолання засніжених гір Міньшань. Це гімн незламності людського духу. Не боїться труднощів військо червоне, Далекі походи — то іграшка-час. І гори Улін, наче хвиля у морі, І кручі Умен — наче груддя для нас. Де котяться ріки в пісках золотавих, Там скелі тепліють, мов серце в грудях. А міст через Даду — залізні кайдани — Нас холодом віяв на грізних шляхах. Та радість на серці — Міньшань за спиною, Тисячі лі в білих снігах розцвіли. Всміхнулося військо, втомившись від

Мовчиш? Поема в чотирьох актах І коли опаде завіса, і розсиплеться світ із ролей - ти залишишся сам перед безоднею. І тоді вже не треба буде грати. І. Янголи Янголи, небесні творіння. Полають та падають до пекла. Летить в них коміння З людського гнійного жерла. Рвуть свої пір’я, мажуть смолою, Щоб стати над домом грозою. І криком розріжуть безмов’я нічне, І громом озвуться у серці гниле. З очей їх - не світло, а попіл і тінь, І падає з неба забута святинь. Колись їх молили, тепер їх клянуть, Бо правду несуть - і за це їх жбурнуть. Та буря зростає у чорній імлі, І кари не втримають більше

стою на коліях метро метушня чіпляє ноги пливе на станцію ваш поїзд і пронизує моє око що надію все шукає насамкінець у чорній ямі свого рота і різні барви вилітають вам відблиск світла нагадає страшенно небезпечна варта яку оминути мабуть, варто пішоходи йдуть собі надалі серця обвиті залізними сітками в дитинстві їх учили співчувати та навичка обернулась на гармату що раз на рік - і то стріляє марно мій хмурий зайчик у цих стінах гримить грозою за горами його чути страшно цим комахам вільним тож вікна радять зачиняти у вухо шепчуть Контрактова а я впустила в себе горе світу і вже не

щука Серпень догорав, поступаючись осінньому пануванню над безтурботністю і маленькими дітьми, що тужитимуть за спекою, але з нетерпінням чекають на зиму, і казковий сніг. Відволікшись: у затінку, сховавшись у найпрохолодніший куточок їй добре видно, як сонце повільно зникає, вимальовуючи на горизонті свинок в колір картин найщасливіших спогадів. Квіти вплітаються у вінок легко, як в радіо простір вплітається нова ведуча і всі замиловано слухають її голос, погоджуються з кожним словом, вимальовуючи в голові образ найгарнішої. Разом із радіо щось бубоніла і хрумала яблуком (ім'я) —заплющ

Білий Жінка чесала і смикала довге попелясте волосся, яке слухняно вкладалося у її старих, проте вправних руках. у дзеркалі сиділа молода, підтягнута та ніжна красуня. —я страшенно переживаю! —пані, не варто. усе приходить з досвідом, тим більше—ви така мила- її руки ніжно вкладали одне пасмо за іншим, аж доки гребінець не зачепився —що це... мак? —..перепрошую. —звідки він? -та, що сиділа знітилась і намагалась сховати очі відвернувши голову —не соромтесь мене, будь ласка -жінка ніжно повернула її назад, поглядом до свого відображення, і продовжила: —ви виглядаєте, як справжня наречена!

Папараці паскудні суки тиражують весільні фото : " Наречену у чорній сукні навіть личить лишить комфортно " . Бо з коробок подарункових тільки ділдо стирчать та гроші " . Від шампанського пляшки корок кріпить спогади найдорожчі . Віртуозному джаз-оркестру крики " Гірко ! " не перекрити під столом жених клітор пестить горобцям короваю крихти . Славнозвісна анальна цнота проступає крізь подруг шепіт : все з гандоном йшло як по нотах - чим тут те що пече підчепиш ? " Хай річницею день той самий діамантове небо стелить ! " - тамаду вже нескоро всадить милий

Тоша. події одного дня Вечір буднього дня, ймовірно, це п’ятниця. Білий ПАЗ в смужку випльовує парубка. Той неквапливо оглядає пусту зупинку, і робить висновок: “треба покурити” тому йде до найближчого генделика, який своїм світлом, на напів-проглядній вулиці нагадує наживку для нічних метеликів. В наливайці (адже інакше не назвеш) гомін: троє чоловіків з цигарками одразу зустріли хлопця важкими поглядами, які ймовірно, благали не заходити. Власники магазину про дизайнерів інтер’єру і простору чули лише по радіо в 91, коли говорили в принципі про що попало. Великий холодильник з тушами