Всесвіт. Усе це велике. Велике. Велике ім'я. Роби все, що збагнеться тобі, щоб виправдати своє життя. Ти вигадав багато речей, лиш би люди жили щасливо. А чи насправді щáсливі ми, чи все лиш здається красивим? Щось постійно десь відбувається, люди в собі закриваються. Хтось там плаче, хтось радіє, та сенсу у цьому немає. Усі різні бувають, але усі під кінець помирають. Ми ніби такі різні персони, але бажання в усіх однаке. Поживемо - побачимо. Що з цього взяти? Усі ми все одно різні, хоч і ровнако вмираєм. 12.11.2024

В житті багато людей, але ти найважливіша. Ти не завжди поряд, та в мене найближча. Мій стан тримається на тóбі, хоч ми ж і не спілкуємось. Але твій погляд теплий, ніжний, він завжди тут мене рятує. Ти заміняєш мені матір, твої емоції безмежні. Можливо ти й не відчуваєш, та моє серце розриває. Ти і не знаєш, як важлива є для мене, мій настрій змінюється лиш від тебе. Я знаю, що ти маєш інші справи, та сподіваюсь, це залишиться між нами. Історії про тебе маю досить різні, але усюди ти піклуєшся про мене. Так ось в житті так точно і виходить, поряд з тобою я лікуюсь, відчуваю. В житті і так

місяць яскравий, усмішка сильна, ти неймовірна, цікава, красива. твої очі мудрі, вони не прості. я завжди дивуюсь твоїй красі. думок багато в моїй голові, ти так важлива в моєму житті. можливо, і місяць не такий мальовничий, як голос твій ніжний, він яскравіший. і я не знаю, що ти відчуваєш, можливо, ти порожня є до мене. та це мені ніяк не заважає, ти все така ж чудесна, як той місяць. не думати про тебе я не можу, хоча в житті хочу уникнути твій погляд. ти так цікава і водночас однотипна, хоча це слово тóбі не пасує. та ні, я помилилась, ти не однотипна. ти просто є стабільна, стабільно

Сьогодні день такий собі, вчора був і краще. Час летить, як вітер в полі, а ти усе ледачиш. Вставай, ходімо! Маю план покраще, ніж навчання. Я маю місце там одне, де маєш щастя ти, і радість. Можливо, все не дуже справжнє, але ходім, поглянеш! Хоч ти, напевн, не фантазуєш, але ідеї маєш. Просто подумай, чи ти можеш усе колись змінити? Можливо щойно ти побачиш свою заповітну мрію. І радість твоя, і усмішка з'являються в один момент. А мрія твоя, що ти бачиш — вона впаде і зникне. Все. Засмутишся ти, заплачеш, що мрії не будуть тут зáвжди. І скоро зникне твій настрій, та не радітимеш ти

ЖИВЕ УКРАЇНА ?? Була Україна... була, є і буде! Чи були такі бої? Та не усюди... П'ятисотий день пішов вже поспіль, Але ні ми, не вони на сказали "Досить!" Три дні спочатку нам давали, Що поразка наша неминуча! Але ми дали себе знати, Що за неньку нашу ми поплатим! Багато різних перешкод було. Та що було, вони і є! Але ми тут! Ми досі вільні! Можем зробить що-небудь, Чи поїхать, там, кудись... Почалось життя болюче: Ракети, бомби, міномети! То за горою чути щось... То не грім! То люди кличуть допомогу! Але почувши всі страждання, Незламний дух не проходить повз! Єдність, вона є

щось дивне і складне... Кохання — це така складна штука, що може буть, а може й ні. Кохання — це така дивна штука, що дивні речі ти робиш в ній. Не чекаєш ти цього, завжди так. Але мозок твій уже заповнено. Ти не думав, що все прям буде так, Але нічого, вже з цим не поробиш! А потім ти страждатимеш від цього, та нічого не поможе вже тобі Плутатимешся в думках своїх, це точно, і тільки думати про це зможеш! Почнеш нав'язуватись, робить дарунки. Та й нічого, все дарма! Ти будеш все робити для любові, щоб вона хоч чуть взаємною була. З'являться проблеми, недовіра, адже усі скривдлять

Життя - воно таке... Було життя собі таке, усі жили та розважались. Та й ми від них не відмовлялись, все намагалися втекти. Втікали від реалій, від справжніх руйнувань. Та ця війна нас доженула, не вийшло врятуватись нам. Ці кляті люди завжди все руйнували нам життя. Ми намагалися радіти, та щастя не раділо нам. Так само, ми втекли у світ, та він закинув нас. Спочатку вирішив урятувать, а потім і пішов від нас. "Ніхто не допоможе нам, а ми все самі урятуєм!". Так легко це все говорить, коли самі вмираєм. Та ми існуєм досі, хоч досі й просимо на допомогу. Ми захищаємо нашу країну, та

—Добрий день, а хто Ви? —А я ...! —А що Ви тут робите? —А я ... ...! —І як у Вас успіхи? —А в мене ...? —І що робити будете? —... ...! Журналіст розвернувся й пішов працювати. Писати газети і брати інтерв'ю. Ходив по дорозі, розглядав перехожих, та все ж таки наважився до них підійти: —Добрий день! Як настрій? —В мене все ... . А навіщо питаєте? —А я газетяр. —Я попаду у газету? —Вважаю, що так. —А зароблю багато ...? —Скоріш за все так. —А подорожувати світом буду? —Ось це вже не скажу. —А відпочивати ...(де?) буду? —Я подумаю і напишу. —А в казку класну попаду? —Не думаю, що я

А давай втечемо? Втечемо від усіх,від всього. Побіжимо у поле. Там так гарно,затишно й комфортно. А давай обійматися? Це так заспокоює мене. Будемо обійматися під сяйвом місяця. Який же він сьогодні гарний... Правда? А давай... а давай гуляти? гуляти, танцювати, малювати... це так чудово, комфортно, весело... — так круто ділити емоції! (..) Та місяць сьогодні і справді чудесний... можливо це, все ж таки, доля? можливо, зізнатись у коханні тобі?... Та ні, давай не сьогодні... 01.07.23 ©️Ніка Савіна, Віталіна Шумінова

вранці сонечко вгору підіймається воно маленькій дівчинці усміхається. а підіймається воно біля моря — біля Азовського теплого моря. двадця́ть четвертого числа о майже рівно п'ятій ранку о хвилин тринадцять так дівчатко зустріча світанок. її сестра маленька зникла, а на ім'я вона - Каринка. батьки продали її іншим — ще гіршим людям, ніж вони. Малу дитинку зáвжди били, скоріш за все, і не любили. Батьки хотіли її вбити, але сестрі вдалось оборонити. одного дня дівчатко, коли настав світанок проникло у будинок, щоб викрасти дитя. та їй усе вдалося — вони втекли в колосся. у колосках

Кохання моє... Луїза Медхен, Кітікет Сяйво прозорих очей розкинулось кімнатою. Спалах нових зустрічей покрився тінню густою. Мовби багато рідних людей, але кімната здається пустою. За вікном гроза та дощ, Я сиджу вдома одна, та думаю про тебе. Очі горять стрічкою сріблястою, що прикрасила втому. Я брала біле полотно, Для нас обох. Та картина віднілась розмитою, хотілось лиш залишитись одному. Нагодую себе знову роботою, що не зрозуміла жодному живому. І подавлюсь потім блювотою з болі, що зрозуміла мені одному. Хочу усміхатися тільки коханому, тому хто обіймає мене словами. Хочу дарувати

привіт, та глянь же ти на небо на дивні зорі ці. можливо я це щось зробила, що вплинула на них? можливо варто запитати, чому так сталось, га? чи, може, поки, почекати, коли все стане на місця? нестерпний біль у голові не вирішив чекати, тому пішла питати я до зірочок у хату. —чому надумали змінити ви колір свій красивий? —а це тому що ти зробила боляче одній людині. Та ти прекрасно її знаєш — і родичів її - усіх! Але думки не прочитаєш, розчарувалась же вона в тобі! Та щоб пробачила вона, тобі потрібно припинити думати про неї та забути усі присвячені твої думки для неї. (..) Рішила я