Не навижу себя за доброту Не навижу за горячее сердце Не навижу любовь Не навижу чувства Как доверчивы мы бываем Как хотим верить другим Судьба по своему решает И жажда использовать Всегда побеждает Не верте словам они лживы Не верте улыбкам они игра Не верте чувствам они обманут И ты останешься одна

Ну що та інша Я найкраща Як можно рівняти Мене із нею Вона не буде Любити так Як я душею всією Ти пом'ятаєш нас Мій дотик та поцілунки Палки обійми Мій погдяд І сердця стук Бо поряд той Про кого мрію На кого я чекала Все своє життя Я намагалась все забути І загасити почуття Але все марно і болюче Я задихаюсь Я в диму Зроби цей вибір Я прошу

Ельфу я шипну на вушко Тихо тихо ледь чутно Що я зараз відчуваю Щоб не здогадавсь ніхто Ельф мені відповідає Може це кохання е Може ні ніхто не знає Але те що відчуваешь То любов до тебе йде!

Как все понять и осознать Прийти в себя как раньше Наркотик из груди достать и отослать по дальше Тому кто так поиздевался Тому кто не дооценил Тому кто как демон извевался Все время о симпатии твердил Решил что может Таким вот Правом обладать И чувствами поиграть Сладкие речи и взгляды Смотрящие на меня И поцелуи полные яда Своего часа ждут Что все что было Это не правда И так тому и быть А что

Как жаль что все уже не так И чувствую я по другому Сломалась часть души Вырвали сердце с корнем Как жаль что все уже не так И не вернуть судьбы назад Осталось только разочарованье Разбили все внутри и веру в дорогое Что не по силам теперь собрать И склеять в три слоя А так хотелось теплоты Любви и счастья неземного Как жаль что все уже не так Как больно больно больно... Нет сил все это осознать

Возьму я в руки сигарету Немного красного вина Подумаю о своем о женском И грусть развеется сама Я так хотела его встретить Я так его ждала И вот решила хватит Не буду ждать И я ушла И вот стоя на перекрестке Я медленно разворачиваю Свой взгляд Я обомолела Он шел напротив по дороге Прищюрев свой голубоглазый глаз Увидев и дошло что я Он повернул с пути И покатились мои слезы Увы он просто трус Ну

Твоє сонце Три роки на циферблаті. Без рим, пісень, прози. Без Баха і місячних сонат. Без гучних слів терпких почуттів, грайливих світанків. Без легкого « Вінстона» і важкого року. У місті «Л», де немає мрій і надій, де вулиці покриті снігом і мовчать понурі химери, задерши голови до лютневого неба, без сонця і правди про нас. Жовті тролейбуси поспішають тісними вуличками на зустріч весні, яка

Темрява вкрила кімнату. Жодний промінь світла не потрапляв туди. Все село поринало в тишу та готувалось до сну. Лише в одній хаті ще довго горіла свіча. Там, зовсім одна, посеред кімнати сиділа Ганна. Вона дивилась, як мерехтить полум’я свічки, та не бачила вона в ньому світла. Їй здавалось, що вона потрапила у пекло, де нікому немає пробачення. Її охопив страх, мороз пробирав тіло. Ганна

- Навсегда? - Да. - Никогда? - Да. - Я пойму… - Нет. - Подожди! - Иди. - Я прошу! - Фу. - Я молю! - Тю. - Та… такси! - Прости… Кто-то улица, толпа. Где-то камуфляж, стрельба. Что-то тишина, окно. Здесь один, одна, одно. Когда-то выбор, подоконник, пол. Где-то раковина, чайник, стол. Кто-то дверь, цветы, вино. Здесь один, одна, одно. Почему-то льются, режут. И зачем-то бьются, лезут. Для чего-то

Увага! Нецензурна лексика! – Малой! Малой! Ты где?! – В параше! – В магазин идёшь? – Иду! – Ну так вылазь быстрее, уже половина пятого. – Вылажу. Антон продолжает читать газету «Вне закона», хотя брат уже начинает нервно долбить ногою двери туалета. – Вылазь, поц, провоняешь всю квартиру. – Дочитаю статью и выйду. – Блядь, ты заебал. Короче, я ложу деньги около вазы. Купишь бутылку «Живчика»,

Ти прекрасна у своїй неповторності, Наче вмита ранковою росою квітка. Ти холодна уся у своїй загадковості - Водночас і бажана і така неприступна. Ти прекрасна, наче розцвіла троянда І холодна наче у небі нічному зоря. Полонить і спокушає твоя краса Так водночас і грішна і невинно свята

Його звали Артур. Із наголосом на першому складі, на честь знаменитого короля бритів. На протязі усьго життєвого шляху спільнота казала йому, що він убогий. Артур цього не заперечував. Він задовільнявся випадковими заробками та жив у комуналці. Сусіди по квартирі убогим його не називали, певно, тому, що вони були значно більш асоціальними, зубожілими та занепалими людьми, ніж наш герой. Артур