щось дивне і складне... Кохання — це така складна штука, що може буть, а може й ні. Кохання — це така дивна штука, що дивні речі ти робиш в ній. Не чекаєш ти цього, завжди так. Але мозок твій уже заповнено. Ти не думав, що все прям буде так, Але нічого, вже з цим не поробиш! А потім ти страждатимеш від цього, та нічого не поможе вже тобі Плутатимешся в думках своїх, це точно, і тільки думати про це зможеш! Почнеш нав'язуватись, робить дарунки. Та й нічого, все дарма! Ти будеш все робити для любові, щоб вона хоч чуть взаємною була. З'являться проблеми, недовіра, адже усі скривдлять

Ми не спілкувались майже три роки. Жодного дзвінка, жодного повідомлення. І раптом вона написала: «Привіт! У цю суботу в мене весілля.» - Привіт. – Я відчув неприємний свербіж в животі. – Запрошуєш? - Ні. Просто хотіла, аби ти дізнався про це особисто від мене. Ми ж один одному не чужі люди. Та і я знаю, що ти інколи переглядаєш мою сторінку. Вона мала рацію. - Дякую, що сказала. Я закурив на балконі. Гіркий дим наповнив легені, і кров одразу понесла отруйний нікотин до мозку. В мене запаморочилось в голові. Слова її повідомлення стояли перед очима: «У цю суботу в мене весілля». Я знов його

А давай втечемо? Втечемо від усіх,від всього. Побіжимо у поле. Там так гарно,затишно й комфортно. А давай обійматися? Це так заспокоює мене. Будемо обійматися під сяйвом місяця. Який же він сьогодні гарний... Правда? А давай... а давай гуляти? гуляти, танцювати, малювати... це так чудово, комфортно, весело... — так круто ділити емоції! (..) Та місяць сьогодні і справді чудесний... можливо це, все ж таки, доля? можливо, зізнатись у коханні тобі?... Та ні, давай не сьогодні... 01.07.23 ©️Ніка Савіна, Віталіна Шумінова

Твоя любов запекла, як корида: Червоне шмаття і бурхлива кров. Благала німо, мов каріатида, Щоб ти мене в бою не проколов . Аби не ранив в поєдинку з тінню – Непримиренним ворогом своїм – Мою любов, моє терпіння, Мою бездонну глибочінь. Не проливай моїх дощів! Ні краплі Не дам для зрошення твоїх гординь Я через тебе – пташка в клітці затхлій: Боюся волі і боюсь тепер прозрінь.

Кохання моє... Луїза Медхен, Кітікет Сяйво прозорих очей розкинулось кімнатою. Спалах нових зустрічей покрився тінню густою. Мовби багато рідних людей, але кімната здається пустою. За вікном гроза та дощ, Я сиджу вдома одна, та думаю про тебе. Очі горять стрічкою сріблястою, що прикрасила втому. Я брала біле полотно, Для нас обох. Та картина віднілась розмитою, хотілось лиш залишитись одному. Нагодую себе знову роботою, що не зрозуміла жодному живому. І подавлюсь потім блювотою з болі, що зрозуміла мені одному. Хочу усміхатися тільки коханому, тому хто обіймає мене словами. Хочу дарувати

Втомлений птах на віконці сидить. Втомлений птах другу ніч вже не спить. Він чекає листa та не зна що там y нім, Йому лиш би вернутись в свій люблячий дім. Панянка в вікні все бурмоче і плаче Та лист за листом вона пише терпляче. Папір раз за разом рве на шматочки Та з футляру дістає тонкі цигарочки. Сірник. Іскра. Видніються сірі кільця диму. А птах не розумію цю дівчинину. Що їй болить, чому та так сумує. Він же ж не зна, що біль у її грудях лютує. Красуні болить, бо коханий їй зрадив, Навіть перстень вінчальний йому не завадив. А та сидить і пише рядочки Та лист за листом все ж рве на

Її розбудив дзвінок телефону. Дивно, 4 година ранку, хто б міг дзвонити і чому… Вона глянула на екран, але і той не дав їй пояснення. Номер був незнайомим і її одразу огорнула дика, свавільна паніка. Вона завмерла всього на один короткий момент, а вже потім взяла слухавку, боячись навіть промовити слово. Кицюню, доброго ранку… Я напевне розбудив, тож вибачай. Загубив свого телефона, але юнак на заправці люб’язно погодився мені позичити свого, щоб ти не хвилювалась… Вона видихнула в трубку з полегшенням, розуміючи – це не її близькі, тож все нормально і зараз можна буде знову перепочити.

СІМЕЙНИЙ КАПІТАЛ Роман Магрук Умань, Україна [email protected] ПЕРША СЕРІЯ ІНТ. БУДИНОК КОРУПЦІОНЕРА – ДЕНЬ Оперативна відеозйомка обшуку. На столах і підлозі розкладені цінності: гривні великого номіналу, валюта, золоті злитки та прикраси, наручні годинники і таке інше. ІНТ. ПРИЙМАЛЬНЯ НОТАРІУСУ – РАНОК На екрані телевізору кадри оперативної зйомки в будинку корупціонера, що видно з підпису до сюжету. Звук вимкнено. За двома робочими столами, заставленими документами, за моніторами сидять дві дівчини років двадцяти. ПЕРША ДІВЧИНА позіхає не прикриваючи рота, дивиться на телевізор. ДРУГА

З НАМИ ЦЬОГО ЛІТА Роман Магрук Умань, Україна [email protected] НАТ. ПОЛЬОВА ДОРОГА – ДЕНЬ Дорогою, здіймаючи пиловий шлейф, мчать старенькі „Жигулі”, за кермом яких сидить хлопець – Діма, на прізвисько КАЗАН (20). З авто голосно лунає танцювальна музика. ІНТ. АВТО КАЗАНА – ДЕНЬ Казан, відкинувшись у кріслі, випростав в сторони обидві руки. Некерована автівка, долаючи на швидкості погану дорогу, підстрибує на горбах й «ловить» ями. Поряд з кермом сильно гойдається плетений макраме мотузок з двома міні-компактдисками, що висить на салонному дзеркалі . Казан залишає забавку й береться за

Мої кістки пропахли тобою, мій хребет замінив твій сталевий дух, але ти зник і вирішив, весінньою порою піти назавжди, думав не знайду. Ти - немов сонце, ранкова роса, що її бережно розсипає ніч, не тривожачи сну. Та я навіть не місяць, не зоря, лиш подоба безтілесна. зів'яла квітка, нерозпущений бутон. Чому ти можеш дарувати світу чарівний щирий ніжний погляд свій щодня? Чом свій ховаю я під маскою, тримаю міцно щоб не здуло вітром? Все моє існування - то вічна брехня. Покажи мені світло, спів ранкових пташок. Я хочу знати, чим живеш ти, дихаєш, чому радієш. Розділи зі мною горстку сліз

я ховаю сльози під маскою, не дивись на мене, будь ласка. черговий спектакль у нашій вітальні. нема потреби у зізнанні. і так ти знаєш. ти знаєш. знаєш все. ти чуєш тихії ридання, ти бачиш крові краплі в ванній. але вистава має продовжуватися. мій виступ йтиме до кінця. не зніму маски я з лиця. ні алкоголь, ні цигарки, ні пігулки, ні сиропи не врятують хвору душу актора одного театру. ти прагнеш допомогти йому, але вже дуже пізно. де був раніше ти? чому? померла білосніжка вже. ніякий поцілунок принца не поверне биття в її серце.

Дивлюся я у твої бездонні очі, хочу зустріти й погляд твій, але ти мариш про липневі ночі, ти уникаєш дотик моїх вій. Немов примара по світу блукаю, прагну пов'язати нитки долі. Крізь вічність крижану тебе гукаю, ти - єдині ліки проти мого болю. Та я лиш тінь, химерна постать. Ти не можеш відчути тепло моїх вуст. схоже, провели ми разом часу вдосталь. Час мені вирушати в небуття, я вже не повернусь. Чому очі твої глибокі, мов безодня, дивляться в порожнечу світів. Остання ніч разом наша сьогодні, але ти поглядом мене нагородити не схотів.