І не знал той віщун, віщування свого, Що лине його міць, із світу цього. —Тілько знал що біда наступає. Тому відал віщун, кому знання те дать, І прийде той юнак, буде знання благать. —В віщуна сива-вуса благає. Той віщун він навчив, юнака своєго, І кришталі минулого, чтити цього. —І юнак все новітнє приймає. Юнак став віщуном, і чекає кнутом, Коли старий віщун, відійде за світом. —Коли кине його,

Іду... Живу... Гортаю тяжко днини... Хотів, з тобою бачити - життя, тяжкі години! Все думав! - Зараз...ось...сьогодні... Впаде на мене - обличчя твого, промінь..! Засяє твоя постать - з поміж, чорних, днів туман. Та, ці думки - ілюзія... Лиш каторга, й дурман... Я в них ховаюсь - сповнений надій. Хоча вже знаю, що не побачу, тих, своїх мрій! Та, все ж, я раз за разом, в думці повертаюсь - у

У цього світу сутінках холодних, Переплелись дві долі, дві простих душі. Які щодня блукали по ставках безводних, І зустрічі чекали, наче ніч свічі. Коли двоє очей навпроти стрілись, І руки заплелись в одну сім"ю. Вони нарешті вже на місті всілись, Вона знайшла свого, а він знайшов свою... Сльоза скотилась зі щоки- люблю! Коли вона сказала голосом тремтячим, І він сказав я світ тобі куплю! І