Як циган буду Будулай з малими дітьми на жалість бити щоб любов свою мені подарувала щедро в посмішці тендітній зняла прокляттям чуть таке знайоме " ні " . По-християнськи руки щік підставиш замість гадать губами долю стану мов сапер аби насилу серце випросилось заміж - ніколи треба розуміть або тепер . " У небо табір а баран - до баронеси " - регоче гучно гурт задрипаних бомжів . Та я вважаю світ скоріш перевернеться аніж з тобою ми візьмемся за ножі

Кріпак і чорт Божий пан дарів схотів Кріпаку мовляв указ: - Ти у мене всіх жуків повбивав за один раз! - Ти від скоту всіх вовків залякав, думою втряс!.. ти у мене розумніший! ти у мене найхитріший! дам тобі завдання се - ти найди золото, срібло мені на кашталь лице! чи болото, див гніздо бісів, чортів, зло лихе!.. в нагороду за се діло дам тобі життя вольне!... Думав кріпак що дістати Не срібло і не злото Їх в житті важко впіймати Тому ж вибрав болото!.. Летить, ходить отримати По землі і по хмаркам - До коваля: дуж кувати! Сил-залізо по справам! Коваль, молот і гриміти Так що гори по

Під зорями спить бездомний старий, Його не гукає готель золотий. Він вулиць герой, загублений слід, Живе на асфальті, безкрайній як лід. Маршрутки мчать повз, знайомі всі лиця, Шофери махнуть - він кожному свій. Ніхто не побачить його блиску чи світла, Та кожен із них йому брат дорогий. Кишені порожні, без грошей і мрії, І світ посміхається, а він же - мовчить. Від холоду стіни, від спраги надії, Та воля - єдине, що варте, щоб жить. Хтось дивиться з жалем, не знаючи хто він, Бездомний у світі, невидима тінь. Та він лиш сміється, мандрує крізь ночі, Як птах, що свободи не бачить межі. Знають

І не знав той віщун, віщування свого, Що лине його міць, зі світу цього. —Тільки знав що біда наступає. Тому відав віщун, кому знання те дать, І прийде той юнак, буде знання благать. —В віщуна сива-вуса благає. Той віщун він навчив, юнака своєго, І кришталі минулого, чтити цього. —І юнак все новітнє приймає. Юнак став віщуном, і чекає кнутом, Коли старий віщун, відійде за світом. —Коли кине його, він не знає. Але той сива-вус, він сидить на столі, Як король королів, у тім троні в теплі. —Так кончину сидить дожидає. Та не хоче юнак, того дня він чекать, І він зілля пошле, щоб діда похилить. —І

Іду... Живу... Гортаю тяжко днини... Хотів, з тобою бачити - життя, тяжкі години! Все думав! - Зараз...ось...сьогодні... Впаде на мене - обличчя твого, промінь..! Засяє твоя постать - з поміж, чорних, днів туман. Та, ці думки - ілюзія... Лиш каторга, й дурман... Я в них ховаюсь - сповнений надій. Хоча вже знаю, що не побачу, тих, своїх мрій! Та, все ж, я раз за разом, в думці повертаюсь - у мрії... де поруч ти! Хоча, і так вже знаю, що покинула - ти, ці світи! І буду й далі... Образ твій вертати... У свою думку - мрійливу й тугу... Бо не збагнути серцем - тої правди, що ти пішла... в холодну

У цього світу сутінках холодних, Переплелись дві долі, дві простих душі. Які щодня блукали по ставках безводних, І зустрічі чекали, наче ніч свічі. Коли двоє очей навпроти стрілись, І руки заплелись в одну сім"ю. Вони нарешті вже на місті всілись, Вона знайшла свого, а він знайшов свою... Сльоза скотилась зі щоки- люблю! Коли вона сказала голосом тремтячим, І він сказав я світ тобі куплю! І серце зашалілось в грудях так гаряче... І дві душі з"єднались воєдино, Жили у казці що удвох творили. вони жили і час летів невпинно, І вірно так усе життя любили...